Депресія пов’язана з невмінням і небажанням змінити своє життя

Селігман ще 1967 року разом із колегами відкрив так званий синдром вивченої безпорадності. Під час дослідів над собаками, які отримували електричний розряд, він відзначив, що спершу тварини намагалися знайти спосіб позбутися удару струмом, але потім поступово здавалися, навіть якщо могли втекти, та явно впадали в депресію. (Синдром вивченої безпорадності — це коли людина або тварина здаються, усвідомивши, що всі їхні дії ні до чого не призводять). Проте кілька тварин не відмовлялися від боротьби. Так само поводилися і пацієнти з депресією: більшість здавалася, але дехто не припиняв спроб щось змінити. Селігман вважав, що їм допомагає «свідомий оптимізм», що впливає на мислення і на поведінку.

Депресію та інші психічні розлади заведено лікувати медикаментами, але головне — віра у власні сили. Песимісти впевнені, що з ними не може статися нічого хорошого, що б вони не робили — «не йдуть справи». Оптимісти вважають неприємності та проблеми тимчасовим і випадковим явищем, якого треба позбутися якнайшвидше, і шукають спосіб це зробити. Водночас здоров’я песимістів набагато гірше, ніж у людей життєрадісних. Якщо дітям з 10-річного віку, які виросли в небезпечному районі та в проблемній сім’ї, прищеплювати здоровий, життєрадісний погляд на життя, вони з великою часткою ймовірності не страждатимуть ні на шизофренію, ні на депресії, ні на синдром вивченої безпорадності.

Рівень позитивних емоцій можна підвищити, якщо працювати над минулим і майбутнім

Багато пацієнтів і їхніх лікарів-психіатрів вважають, що причини їхніх нещасть лежать у далекому минулому, у дитячих і підліткових травмах. Пам’ять про образи, які нібито вплинули на все подальше життя, сковує ініціативу — адже ніхто неспроможний змінити минуле, а отже, з депресії немає виходу. Так народжується синдром вихованої безпорадності.

Багато проблем мають спадковий характер, передаючись разом із генами, — як схильність до зайвої ваги або до депресії.

Дійсно неможливо впливати на генетичну схильність, але ставлення до життя цілком під силу змінити в позитивний, оптимістичний бік.

Що для цього потрібно, якщо йдеться про минуле? Потрібно навчитися прощати, як би важко це не було. Людину роками може мучити бажання помститися. Але це бажання не знаходить виходу, натомість виникають проблеми зі здоров’ям, і не лише з психічним: дослідження Селігмана засвідчили, що люди похмурі й образливі мають невисоку тривалість життя, отруєного переживаннями, високим тиском, серцево-судинними захворюваннями тощо.