Джіа Джіанг із дитинства мріяв стати великим підприємцем, але сімейні традиції та тиск суспільства змусили його обрати безпечніший шлях корпоративної кар’єри. У шістнадцять років він емігрував із Китаю до США, щоб здобути хорошу освіту, а потім влаштувався на високооплачувану роботу. Але у віці 30 років, коли він, здавалося, перебував на піку свого успіху, Джіанг зрозумів, що в нього депресія. У нього був прекрасний будинок, щасливе сімейне життя і високооплачувана робота, але він відчував порожнечу всередині. Те, чого він досяг, не задовольняло його. Автору здавалося, що він зрадив свої мрії, відмовився від усіх великих ідей, які мріяв реалізувати в юному віці.

Наприклад, одного разу йому спала на думку ідея — поєднати кросівки та ролики та створити кросівки на коліщатках. Він зробив креслення і вже готувався запатентувати їх. Але перед цим вирішив поділитися своєю ідеєю з дядьком, який теж жив у США й думці якого автор довіряв. Дядько не розділив ентузіазму Джіанга, назвавши вигадку дурною. Автор був дуже пригнічений і забув про свою ідею. Але через кілька років він дізнався, що підприємець Роджер Адамс реалізував цю ідею, заснувавши компанію Heelys, капіталізація якої склала майже мільярд доларів. І хоча автор визнає, що немає жодних підстав вважати, що на нього чекав би такий самий успіх, як і на Адамса, проте він глибоко шкодує, що навіть не дав собі шансу спробувати. Він зрозумів, що дуже швидко здавався, коли чув критику й несхвалення, і звик відкидати сам себе ще раніше, ніж це робили інші.

Джіанг усвідомив, що не хоче провести своє життя в жалю. Він вирішив звільнитися, щоб втілити свій підприємницький задум — створити додаток для смартфонів. Він багато працював, вклав у проєкт власні накопичення, зібрав чудову команду й, нарешті, представив прототип продукту інвестору. Автор покладав дуже великі надії на проєкт, проте інвестор відмовився в нього вкладатися. Відмова спричинила в автора дуже болючі переживання — сором, обурення, відчай. Як зазначає Джіанг, коли людина не має впевненості в собі, вона постійно очікує, що її відкине будь-яка, навіть найближча людина. Але дружина підбадьорила автора, сказавши, що він не має здаватися так швидко, що ще зарано про будь-що говорити й потрібно й далі робити спроби.

Автор зрозумів, що впродовж усього життя його мучив страх бути відкинутим, який нікуди не зник і в зрілому віці. Саме в ньому автор побачив причину, чому він ніколи не вірив у свої задуми та болісно реагував на критику. Вивчаючи природу цього страху, автор натрапив на сайт з описом «Терапії відмовою» — гри, яку придумав канадський підприємець Джейсон Коумлі. Суть її полягала в тому, щоби постійно шукати ситуації, у яких дуже ймовірно зустріти відмову, і навчитися абсолютно її не боятися. Джіанг був сповнений рішучості нарешті розібратися зі страхом перед відмовами, який мучив та побороти його, тому вигадав експеримент — протягом 100 днів щодня навмисно ставити себе в такі ситуації, у яких дуже висока ймовірність отримати відмову.

Зміст дайджесту

1Є об’єктивні біологічні причини, чому ми так боїмося відмов2Ми можемо змінити своє ставлення до відмов і нам варто це зробити3Відмова — це не істина, вона відображає лише думку, а думка може змінюватися4Якщо не тікати одразу після відмови, а дізнатися, чому вам відмовили, ви можете виявити безліч цікавих можливостей5Згоду можна зробити більш імовірною, засвоївши певні правила6Ми не тільки самі боїмося отримати відмову, але нам так само неприємно відмовляти7Не прив’язуйтеся до результату8Ви можете знайти у відмові переваги та використовувати її як потужну рушійну силу9За своєю реакцією на відмову ви можете багато чого дізнатися про себе, свої цінності та призначення10Завершальні коментарі
1

Є об’єктивні біологічні причини, чому ми так боїмося відмов

Вивчення природи боязні відмов привело автора до висновку про те, що боротьба із цим страхом подібна до боротьби із самою еволюцією, настільки це сильне почуття.

У літературі боязні відмов приділено недостатньо багато уваги, а рекомендації по боротьбі зі страхом перед відмовами вичерпувалися найбанальнішими порадами про те, що потрібно розуміти, що вам можуть відмовити, і що не треба боятися цього. Зі свого досвіду автор знав, що острах відмови настільки сильний, що ми не можемо його просто ігнорувати, а тому подібні поради виявляються абсолютно марними.

Відмова для багатьох людей стає найсильнішим ударом, через неї все життя може піти шкереберть. Відкинуте кохання, розставання, розлучення, звільнення з роботи, неприйняття колективом, нерозуміння батьками — усе це може стати причиною затяжних депресій та психологічних травм. У таких випадках поради «не турбуватися через дрібниці» не працюватимуть, бо те, що відчувають і чого бояться люди, є не дрібницями, а подіями, що можуть кардинально змінити напрямок життя, і немає нічого дивного в тому, що це спричиняє страх.

Окрім цього не варто вважати острах відмов ознакою слабкості та м’якості характеру. Так, автор не побоявся в юному віці поміняти країну проживання, зануритися в чужу культуру, не знаючи на достатньому рівні мови. Він подолав безліч перешкод, перш ніж досяг свого становища.

Люди часто плутають відмову з провалом, але це різні явища. Провал — це невдача в якомусь починанні і її завжди можна пояснити несприятливими зовнішніми причинами, чим і заспокоїти себе. Навіть у разі, якщо провал стався з вашої вини, то його можна перетворити на щось позитивне, що мотивує.

Але з відмовою зовсім інша справа. Відмова передбачає відкидання, неприйняття однієї людини іншою. Вона означає, що ми комусь відкрилися, попросили, але в нас не повірили, ми не сподобалися, нас не зрозуміли, засудили, посміялися. Це дуже сильно ранить, тому що у випадку з відмовою нам здається, що відкидають не просто наше прохання, а саму нашу особистість, наші особисті якості, наш зовнішній вигляд, переконання. Відмова пов’язана з взаємовідносинами, де один відкидає, а інший залишається відкинутим. Відкидання викликає дуже сильні емоції — людей переповнюють почуття сорому, провини, відчаю. Вони можуть бути впевнені в тому, що з ними обійшлися несправедливо, а це, своєю чергою, може призвести до гніву й люті, до бажання помститися, поквитатися з тими, хто відкинув їх, довести, наскільки вони помилялися. Проте дослідження показують, що бажання помсти лише поглиблює страждання відкинутого, змушуючи його почуватися ще більш нещасним.

Причина, чому ми так боїмося відмови, пов’язана з нашою біологією. Коли людина стикається з відмовою, у її мозку виробляються природні знеболювальні — опіоїди, які виробляються і тоді, коли людина відчуває фізичний біль. Відмова буквально ранить нас, і наш мозок реагує на неї, так само як і на травму. Тому в нашого небажання стикатися з відмовами є цілком об’єктивні причини.

У будь-якого страху є еволюційний сенс — коли людина стикається із чимось, що спричиняє в неї страх, її реакції прискорюються, а це, своєю чергою, підвищує її шанси на виживання. Отже, без страху людство просто не вижило б. В основі страху перед відмовою лежить той самий сенс — упродовж тисячоліть він допомагав нам виживати. Він пов’язаний із розумінням важливості соціальних зв’язків — люди сильні тільки разом, одна людина слабка й не може дати відсіч хижакам. Ми вижили, тому що ми соціальні істоти. У стародавні часи неприйняття групою і вигнання з неї було рівноцінне смерті, і саме із цим глибинним страхом бути вигнаним і пов’язаний страх відмови. Ми сприймаємо відмову, як свідчення того, що нас не приймають, і загалом можна сказати, що страх перед відмовою є проявом інстинкту самозбереження.

Проте в сучасних умовах неприйняття в більшості випадків не пов’язане зі смертельною небезпекою. Крім того, ми контактуємо не з малою групою, як було в давнину, а з великою кількістю людей, і заручитися підтримкою абсолютно всіх просто неможливо. Тому нам важливо подолати свій страх бути відкинутим і, як показує досвід автора, ми можемо це зробити.

2

Ми можемо змінити своє ставлення до відмов і нам варто це зробити

У своїх мемуарах «Про що шкодують ті, хто помирає» медсестра з Австралії Бронні Вер розповіла про те, як спілкувалася зі смертельно хворими пацієнтами хоспісу й запитувала їх, про що вони найбільше шкодують. Більшість присмертних журилися про те, що все життя вони прагнули відповідати очікуванням інших і не були вірні собі. Але що, якби ми знайшли в собі сміливість і перестали бути заручниками свого страху перед відмовами?

Свій досвід 100 днів відмов автор розпочав на роботі — він підійшов до охоронця, одночасно ведучи запис своєї спроби на відео, і запитав у нього, чи може той позичити йому 100 доларів. Охоронець здивувався проханню і відповів — «ні, із чого б це?». Після цього автор швидко відступив. Пізніше, вивчаючи вдома запис розмови з охоронцем, автор зрозумів, що його реакція не була адекватною — він злякався і втік занадто рано. Охоронець, хоча він і одразу відмовив автору, поставив уточнювальне запитання «із чого б це?». Автор зрозумів, що міг би обіграти цю ситуацію по-іншому, і навіть якби зрештою охоронець однаково йому відмовив, він міг розповісти йому про причину свого прохання, і воно б не видавалося таким неочікуваним і дивним, а сам би Джіанг почувався не так нерозумно і збентежено. Автор зрозумів, що втратив гарну можливість.

Продовжуючи свій експеримент, автор зайшов у кав’ярню Krispy Kreme, щоби попросити зробити для нього п’ять пончиків і з’єднати їх так, щоб вони були схожі на олімпійські кільця. На його подив, продавчиня Джекі, оцінивши час на приготування, погодилася, а потім за 15 хвилин вона принесла все ще приголомшеному автору коробку з пончиками у формі олімпійських кілець. Щобільше, Джекі сказала, що не візьме за пончики гроші — це подарунок. Джіанг завантажив відео із цим випадком у свій відеоблог на YouTube, і незабаром воно стало вірусним, а вони з Джекі прославилися. Автора і Джекі почали запрошувати на телебачення, а глава компанії Zappos Тоні Шей попросив Джіанга виступити з лекцією на конференції.

Ці події змусили Джіанга переглянути ставлення до відмов. Він став почуватися впевненішим, вирішив не прив’язуватися до результату, а просто отримувати задоволення від експерименту. Одного разу він постукав у двері незнайомої людини, щоби попросити дозволу поганяти м’яч на його задньому дворі. Справа була в Остіні, столиці Техасу, а техасці відомі своєю крутою вдачею, тому в автора були серйозні підстави побоюватися реакції на це прохання. На подив автора, чоловік, на ім’я Скотт, який відчинив йому двері, погодився і навіть пофотографував автора, поки той грав із м’ячем. Коли Джіанг запитав Скотта, чому той погодився на таке незвичайне прохання, той відповів, що прохання було несподіваним і він просто не міг відмовити. Автор зрозумів, що те, як він тримається і як спілкується, впливає на результат експерименту. Навіть якщо в підсумку ті, до кого він звертався, говорили йому «ні», то однаково вони спокійно спілкувалися і часто хотіли допомогти.

Повний текст цього та інших дайджестів книжок з тем #психології, #бізнесу, #здоров'я, #науки, #філософії, #саморозвитку доступні підписникам клубу “Rozum.Love” Повний текст цього та інших дайджестів книжок з тем #психології, #бізнесу, #здоров'я, #науки, #філософії, #саморозвитку доступні підписникам клубу “Rozum.Love”

Повний текст цього та інших дайджестів книжок з тем #психології, #бізнесу, #здоров'я, #науки, #філософії, #саморозвитку доступні підписникам клубу “Rozum.Love”

Читайте тільки те, що заслуговує вашої уваги
ми вже відібрали 299 найкращих книжок та продовжуємо додавати нові щонеділі
Читайте тільки суть, без вступів, повторів та води
одна книга за ~30 хвилин
Читайте українською та вивчайте її нюанси
в кожному дайджесті по одному цікавому правилу рідної мови
Підтримуй українське!