Книга Емі Елкон — для невпевнених людей, серед яких тривалий час була й вона сама. Однак це не зовсім книга із самодопомоги в традиційному сенсі. Як іронічно зазначає автор, у ній ви не знайдете інструкцій, як дошкуляти всесвіту своїми проханнями в надії, що він їх почує, як використовувати силу позитивного мислення тощо. Усі поради автора ґрунтуються на наукових теоріях, і лишається лише познайомитися з ними та відірватися нарешті від стільця, щоб щось змінити. Якщо, звісно, ви хочете змінитися і зробити своє життя кращим. У такому разі зробити це потрібно, не відкладаючи. Не чекайте якоїсь надзвичайної події, щоби почати.

Емі Елкон пише, що була невдахою із самих ранніх років. Їй не пощастило із зовнішністю, вона страждала від нічного нетримання сечі до 12 років, у неї не було друзів у школі та по сусідству. Вона дуже старалася сподобатися одноліткам, робила за них домашні завдання, але що більше вона старалася, то, здавалося, гірше до неї ставилися. Її дражнили рудою, з нею не хотіли гратися, вона скаржилася мамі, що в неї немає друзів, але та нічим не могла їй допомогти. Нестачу популярності маленька Емі заповнювала читанням книжок. Завдяки їм вона навчилася мріяти про краще життя.

Коли Емі підросла, батьки відвели її в молодіжну групу в церкві, де вона співала в хорі. Уперше в житті в неї були друзі, але тільки у вихідні — у школі вона була так само самотньою. Емі щосили намагалася їм сподобатися, готова була розділяти будь-які переконання і погоджуватися з якою завгодно думкою, аби тільки друзі не зникли. Вона ніби стирала себе, щоб нічим не спричинити незадоволення оточення. Наодинці із собою вона була розумною, раціонально мислячою, здатною міркувати. У товаристві інших людей вона просто намагалася сподобатися.

Але одного разу Емі зрозуміла, що живе неправильно. Це сталося після переїзду до Нью-Йорка, де вона працювала журналістом і редактором. Спочатку з грошима було скрутно, і їй часто доводилося переїжджати з однієї орендованої квартири на іншу. Переїжджали і її знайомі, часто звертаючись до неї з проханням допомогти упакувати або перенести речі. Одного разу їй вкотре довелося терміново перебиратися на іншу квартиру. Грошей ледь вистачало на оплату оренди за місяць наперед, викликати машину не було на що. Вона обдзвонила всіх знайомих у надії на допомогу, але одних не було вдома, а в інших знайшлися невідкладні справи. Емі попросила в торговця меблями величезний візок, склала на нього свої коробки й мішки та покотила його ввечері до свого нового житла.

Відстань була невеликою, і першу частину шляху вона пройшла порівняно легко. Гірше стало, коли останні три квартали довелося котити віз по брущатій бруківці. Штовхати доводилося щосили, до того ж незабаром зламалося колесо, пішов дощ, а таксист, що проїжджав повз, облив Емі водою з калюжі. Вона розридалася і вирішила, що справжніх друзів у неї немає. Сяк-так їй вдалося перенести зіпсовані та промоклі речі.

Поміркувавши, вона зрозуміла, що це не було правдою — один друг у неї був, але він залишився в далекому Мічигані. У Нью-Йорку ж у неї були тільки знайомі, які при нагоді користувалися її послугами та забували про неї. Причому вони були поганими друзями не для всіх, а для Емі. Що ж вона такого робила, що опинилася одна на вулиці, вночі, з поламаним візком і мокрими речами?

Емі почала думати про людей, які подобалися всім. Чим вони відрізнялися від неї? Що між ними спільного? Емі зрозуміла, що ця спільна риса — вміння говорити «ні». Вони нікому не намагалися догодити, не прагнули сподобатися, але водночас подобалися всім. Це їхнє «ні» або що-небудь міцніше не призводило, ні до звільнень, ні до образ чи сварок. У кращому разі з ними м’яко сперечалися, а частіше просто приймали відмову. У них був внутрішній стрижень, і їх за це поважали. Вона зрозуміла, що проблема не в ній самій, а в її поведінці.

Емі стала вчитися м’яко відмовляти. На її подив, це нікого не відштовхнуло, не спричинило гніву. Навпаки, до неї почали ставитися краще — адже вона показала, що в неї є гідність. Щоби було легше, вона уявляла себе кимось іншим, грала роль.

Не клеїлося в Емі й з особистими стосунками. Вона відчайдушно хотіла кохання, щоби позбутися нарешті соціальної ізоляції, але всі її романи закінчувалися погано. Якщо вона навчилася говорити «ні» своїм знайомим і друзям, то з бойфрендами було складніше — Емі надто боялася їх втратити. Емі так і не навчилася казати «ні» чоловікам, але хоробро намагалася їх переслідувати, впиваючись власною сміливістю і дивуючись, куди вони всі зникають.

Зрештою Емі склала анкету, яку приносила на кожне побачення. Вона включала запитання про те, як пройшло побачення. Чи сподобалося вам, як була вдягнена ваша візаві, чи вміє вона підтримати розмову, чи не пахло від неї чимось неприємним, чи згоден чоловік на наступне побачення, і якщо ні, то чому, і т. ін.

Усі чоловіки, крім одного, молодого вченого, не хотіли заповнювати анкету й тікали. Науковець не тільки заповнив її, а й пояснив Емі її головну помилку. Він сказав їй, що вона взяла на себе роль хлопця і всю роботу, яку має робити чоловік. Вона занадто активно брала бика за роги, тож чоловікові залишалося тільки відповісти «так». Такий ентузіазм відштовхує. Після цього Емі остаточно зненавиділа себе, вважаючи невдахою. Вона ще не дійшла до думки, що перед тим, як почати змінюватися, необхідно прийняти себе з усіма своїми недоліками. Будь-яка людина помиляється, але фіксуватися на помилках безглуздо, потрібно просто жити далі. Елкон наводить приклад. Припустимо, ви виступили на конференції за кафедрою, а коли повернулися на своє місце, виявили, що весь цей час ваша спідниця була заправлена в яскраві труси. Можна згоріти від сорому і вибігти з кімнати (або забитися під стіл), а можна сказати: хтось ще думає про мої великі білі сідниці, чи можна розпочинати обговорення бюджету?

Саме з прийняття своїх недоліків починається шлях до кращої версії себе, вважає Емі Елкон. І їй це вдалося.

Зміст дайджесту

1Між тілом і свідомістю є тісний зв’язок2Використовуйте метафори, щоби перевести абстрактні категорії, якими оперує розум, у відчуття, які зрозумілі тілу3Ритуали допоможуть вам покінчити з невдачами4Створіть свої власні ритуали підвищення впевненості та виконуйте їх регулярно5Самооцінка — це наше сприйняття того, що інші люди думають про нас6Ми соромимося громадського осуду і приховуємо свої таємниці, але це не завжди правильно7У самооцінки є кілька гілок: самоповага, самоприйняття і співчуття до себе8Станьте господарем своїх почуттів, а не їхнім рабом9Наша ідентичність не постійна, ми завжди можемо змінити себе10Уявіть, що ви граєте роль того, хто вам подобається, і час від часу перевтілюйтеся11Завершальні коментарі
1

Між тілом і свідомістю є тісний зв’язок

Емі Елкон вважає, що те, що робить людина, визначає, ким вона є. Іншими словами, дія стає характером. Залежність тіла від мозку взаємна. Ми не тільки виконуємо команди мозку, але своїми діями й рухами, навіть бездумними, своєю чергою посилаємо йому сигнал.

Психологія занадто сфокусована на мозку й геть забула про тіло. Деякі дослідники вважають, що рухи можуть розв’язати проблеми, які неможливо розв’язати лише за допомогою розумових зусиль.

Якщо ви по-іншому рухатиметеся, дихатимете й ходитимете, ви самі побачите, що і ви, й інші сприйматимуть вас зовсім по-іншому. Почне змінюватися і ваше мислення. Щоб стати іншою людиною, потрібно поводитися так, як та людина, якою ви хочете бути.

Вільям Джеймс, старший брат письменника Генрі Джеймса, був філософом і одним із перших психологів. До Джеймса у філософії панувало уявлення, що мозок повністю керує тілом, яке є просто машиною. Але Вільям Джеймс вважав, що це дві нероздільні частини цілого. Ще Дарвін зазначав, що емоції в людей і тварин знаходять вираження в міміці та рухах тіла. Навіть коли ми імітуємо якусь емоцію, наприклад, робимо в дзеркалі страшне обличчя, вона одразу ж відбивається в нашому мозку. Що страшніше ми корчимо пику, то сильнішою буде емоція сили, впевненості, гніву. Тому борці та боксери перед матчем накачують себе, кидаючи на суперника страшні погляди, видаючи грізні крики й б’ючи себе в груди, як самці павіана.

Ідея Джеймса була, на перший погляд, дивною. Він вважав, що першим на зовнішній подразник реагує тіло, і тільки потім у гру вступає мозок. Ми відчуваємо емоцію тільки після того, як на неї відреагує тіло. Як приклад Елкон наводить зустріч із ведмедем. Ви пішли прогулятися в парк, забрели далеко й раптом побачили ведмедя зовсім поруч із вами. Ми спочатку кидаємося бігти та тільки потім відчуваємо страх. Джеймс вважав, що ми біжимо не тому, що боїмося, а навпаки: боїмося, тому що біжимо. Наша свідомість завжди запізнюється, і тіло викидом адреналіну з надниркових залоз і прискореним серцебиттям зриває нас із місця раніше, ніж ми встигаємо злякатися.

Така спадщина еволюції. За загрози відповідає амигдала, або мигдалина, особлива частина мозку, що дісталася нам у спадок від давніх предків. Вона швидко визначає рівень загрози та дає відповідний сигнал. Іноді вона помиляється, але їй і не обов’язково бути абсолютно точною. Її завдання — допомогти нам вижити. Краще побігти від уявної загрози, ніж знехтувати справжньою. За уточнення відповідає свідомість, порівнюючи ваші рухи та реакції з контекстом ситуації. Ви можете важко дихати з різних причин: побачивши красуню (або красеня), готову до сексу, або того ж ведмедя, готового до стрибка. Свідомість, як іронічно зазначає автор, не дасть вам зайнятися сексом із ведмедем або побігти за співробітником парку, кричачи, щоб він вистрілив у красуню ампулою зі снодійним і накинув на неї сітку.

Ми можемо свідомо змінити рухи тіла, щоб змінити своє самопочуття.

2

Використовуйте метафори, щоби перевести абстрактні категорії, якими оперує розум, у відчуття, які зрозумілі тілу

Метафора — це яскрава фраза, порівняння, вжите в переносному значенні. Ми використовуємо її, щоб зробити абстрактну річ більш зрозумілою.

Деякі дослідники зазначали, що метафори пов’язані з відчуттями тіла, вони перекладають абстрактні поняття так, щоб тілу стало зрозуміло, про що йдеться. З чим асоціюються, наприклад, любов, доброта, турбота? З теплом.

Тіло, стежачи за нашою температурою, постійно стурбоване, щоб вона не падала занадто низько або не підіймалася надто високо. І нас завжди фізично тягне до тепла, теплої їжі, теплої води, теплого ліжка, теплого вогнища. Колись нашим першим відчуттям було тепло матері, до якої ми притискалися, засинаючи. Метафора «любов — тепло» викликає емоційний відгук, розігрів, змушуючи нас відчувати приємні емоції.

Експерименти психологів привели до відкриття, що негативні емоції мають свої метафори — так, усе підозріле асоціюється з рибним запахом.

Метафора «пахне рибою» в безлічі мов означає «викликає підозри», «пробуджує недовіру». Це не просто мовленнєвий зворот, але асоціація, вбудована в наш мозок із давніх часів.

Повний текст цього та інших дайджестів книжок з тем #психології, #бізнесу, #здоров'я, #науки, #філософії, #саморозвитку доступні підписникам клубу “Rozum.Love” Повний текст цього та інших дайджестів книжок з тем #психології, #бізнесу, #здоров'я, #науки, #філософії, #саморозвитку доступні підписникам клубу “Rozum.Love”

Повний текст цього та інших дайджестів книжок з тем #психології, #бізнесу, #здоров'я, #науки, #філософії, #саморозвитку доступні підписникам клубу “Rozum.Love”

Читайте тільки те, що заслуговує вашої уваги
ми вже відібрали 299 найкращих книжок та продовжуємо додавати нові щонеділі
Читайте тільки суть, без вступів, повторів та води
одна книга за ~30 хвилин
Читайте українською та вивчайте її нюанси
в кожному дайджесті по одному цікавому правилу рідної мови
Підтримуй українське!