Правильне співвідношення удачі та майстерності допомагає приймати правильні рішення

Марія Коннікова приїхала до США з Росії ще в дитинстві, разом із батьками. Уже тоді вона мріяла закінчити коледж у США й досягти успіху. Коли їй це вдалося, і більша частина її мрій втілилася в життя, вона багато думала про те, що в її долі залежало від щасливого випадку, а що — від її власних якостей і дій. Здавалося б, людське життя має бути ланцюгом закономірностей. Але Марія думала про те, що саме випадковість змусила її народитися, визначила її стать, переїзд в іншу країну й багато іншого. Вона могла б захворіти та не закінчити навчання, ніколи не натрапити на улюблені книжки, наприклад, на Сартра, не зустріти своїх друзів. Що в житті випадково, а що закономірно?

За освітою Коннікова психолог. Навчаючись в аспірантурі в Колумбійському університеті, вона досліджувала питання контролю та удачі й те, як вони впливають на ухвалення рішень. Її цікавило, як має вчинити людина в умовах неповної інформації, якщо від неї вимагається швидко ухвалити рішення.

Досліджуючи ці питання в Колумбійському університеті, вона проводила експерименти: просила учасників зіграти в імітацію гри на фондовому ринку в умовах обмеженого часу. Потрібно було вкласти певну суму грошей (реальних, не імітаційних) в одну з двох акцій або облігації. Виграш теж був реальним, від долара до 75. Облігації були надійнішим вкладенням, але приносили не більше долара.

Акції поводилися, так само як і звичайні акції на ринку. Вони могли принести більше грошей, до 10 доларів за оборот. Але на них можна було і програти, втративши власні 10 доларів. У кожному раунді гри дві акції, названі, А і В, випадковим чином призначалися хорошими або поганими. Хороша приносила виграш, погана — втрату. Метою дослідження було з’ясувати, як швидко люди дізнаються, яка з акцій була виграшною, і за допомогою якої стратегії.

Під час експерименту виявилося, що учасники погано оцінюють ступінь свого контролю, навіть ті, які досягли успіху в багатьох речах. Вони просто покладалися на удачу. Заздалегідь вирішували, як їм потрібно розділити свої інвестиції і яка з двох акцій хороша. Цієї лінії вони дотримувалися навіть тоді, коли втрачали гроші. Що більше вони покладалися на удачу, то гіршими ставали їхні рішення. Вони не прислухалися до того, що їм намагалися підказати, не хотіли перемикатися на виграшні акції, натомість подвоюючи ставки на акцію «погану» або зосередившись на облігаціях.

Їм здавалося, що вони розуміють, що роблять, і тому будь-які докази зворотного вони відкидали. Водночас вони думали, що контролюють ситуацію, але це була ілюзія контролю.

Через це вони почали ухвалювати погані рішення: повторювали минулі стратегії, очікуючи, що вони будуть ефективні завжди, незалежно від обставин, які змінювалися. Вони не помічали явних підказок, якщо вони розходилися з їхньою власною думкою. Більшості людей властиво вважати, що вони все контролюють, тоді як насправді провідну роль у їхньому житті відіграє випадок.

Роздумуючи про роль випадку, Марія замислювалася і над правильним співвідношенням удачі та майстерності, яке допоможе ухвалювати правильні рішення. Вона дійшла висновку, що ми не можемо до кінця усвідомити ймовірності, наш мозок не пристосований до розуміння невизначеності. Він погано розуміє інформацію в абстрактному вигляді, цифри та розрахунки, а натомість покладається на особистий досвід і розповіді інших людей.

Під час багатьох досліджень було встановлено, що люди погано засвоюють числові закономірності та надто вже покладаються на свою інтуїцію і те, що їм здається правильним, навіть якщо воно суперечить точним даним. Ми віддаємо перевагу власному досвіду, а не статистиці, віримо в те, що хочемо бачити.

Є статистичні дані щодо того, наскільки ймовірні ті чи інші катастрофи або катаклізми: терористичні атаки, повені, урагани, землетруси. Клімат змінюється, і вони стають дедалі частішими. Такі дані підказують, чи потрібно застрахувати будинок від повеней або чи варто взагалі його купувати в сейсмонебезпечному районі. Психологи встановили, що люди не приймають дані, які демонструють ступінь імовірності тієї чи іншої загрози. Але якщо вони самі пережили щось подібне, то завжди вважають за краще перестрахуватися. Ті, хто побував у землетрусі або урагані, купують страховку на ці випадки, навіть якщо живуть у безнапасних місцях. Ті, хто нічого такого не зазнав, спокійно купить будинок на узбережжі, навіть якщо цифри свідчать, що повені там трапляються кілька разів на рік.

Ми керуємося нашими переживаннями, коли ухвалюємо рішення, але самі ці переживання сильно спотворені. У повсякденних рішеннях важко відокремити випадковість від досвіду. У покері за правильного використання досвід допомагає знаходити найімовірніші сценарії. За умови, що цей досвід породжений не одиничною подією, а систематичним процесом навчання.

Уміння відрізняти випадковість від закономірності допомагає і в покері, і в житті

У 2015 році сім’я Коннікової зіткнулася з низкою невдач. Маму Марії, талановитого програміста, звільнили з роботи після 20-річної служби. Колеги плакали та просили начальство повернути її назад, але це не допомогло: у Кремнієвій долині віддають перевагу молодим, а мамі було за 50. Вона була немолода, але недостатньо стара для пенсії, а роботу знайти не могла.

Незабаром після цього померла улюблена бабуся Марії, вдарившись об кут залізного ліжка під час падіння. Вона прагнула незалежності й хотіла жити сама, так що ніхто не зміг прийти їй на допомогу. Вона з нетерпінням чекала виходу чергової книжки Коннікової, хоча й не могла її прочитати, погано знаючи англійську. Що сталося з мамою і бабусею? Чи можна вважати це невезінням? Якби в мами не змінився бос, її б не звільнили; якби бабуся не спіткнулася або жила б разом зі своєю сім’єю, можливо, вона, швидше за все, була б жива.

Смуга невдач тривала. Чоловік Марії втратив роботу, і їй довелося самотужки підтримувати сім’ю на доходи від позаштатного письменства.

До того ж у неї раптово почалася дивна шкірна алергія майже на все, і лікарі не могли знайти ні причину, ні відповідне лікування, але візити до них коштували дорого. Чи означало це, що везіння відвернулося від сім’ї? Чи Марія сама винна в тому, що в дитинстві не слухала маму? Чи це просто випадковість?

Ми замислюємося про везіння тільки тоді, коли настають важкі й небажані події. Ми не думаємо про роль випадку й везіння, коли все йде добре, коли вони захищають нас від неприємностей. Але варто чомусь піти не так, як ми починаємо думати про роль удачі та випадку.

Дехто розглядає випадок у контексті статистики: так, погані речі трапляються, це частина життя. Певний відсоток людей гине від нещасних випадків, втрачає роботу, захворює тощо. Потрібно це прийняти як неминучість. Хороші речі теж укладаються в статистику, наприклад, певний відсоток людей виграє в лотерею. Це не добре й не погано, просто так відбувається.

Але більшість людей сприймають імовірність дуже емоційно. Вони надають випадку сенс і намір. У випадковості є мета, це повинно було статися, так працює карма й так далі. Усе зумовлено наперед.