Порушення в роботі мозку призводять до порушеної свідомості

Органи чуття забезпечують зв’язок між фізичним світом і розумом, а їхнє пошкодження порушує нашу здатність пізнавати світ. Зміни в мозковій активності можуть спричинити зміни у свідомості, проте зміни у свідомості не можуть відбутися без змін у мозковій активності.

Механізм, за допомогою якого мозок створює наше сприйняття фізичного світу в нашому розумі, до кінця не вивчений, хоча вчені далеко просунулися у своєму розумінні. Так, вивчаючи, де саме був пошкоджений мозок, учені можуть передбачити, яким чином змінилася психіка. Наш психічний світ безпосередньо залежить від мозкової активності.

Зорова система є однією з найбільше вивчених сенсорних систем у мозку. Сітківка в задній частині ока посилає зображення в первинну зорову кору через таламус, де вони деконструюються в різні елементи, такі як форма, колір і рух. Пошкодження певних ділянок мозку може призвести до специфічних порушень зору, таких як ахроматопсія (втрата колірного зору) або акінетопсія (втрата сприйняття руху, коли людина не помічає, що об’єкти рухаються). Пошкодження ділянок, що беруть участь у розпізнаванні об’єктів, може призвести до агнозії (втрати здатності впізнавати) або прозопагнозії (нездатності розпізнавати обличчя). За таких порушень первинна зорова інформація потрапляє в мозок, але людина не може усвідомити її.

Учені Мел Гудейл і Девід Мілнер спостерігали за пацієнткою, відомою під ініціалами D.F., у якої через отруєння чадним газом була пошкоджена частина мозку, відповідальна за розпізнавання форми. Учені помітили, що вона могла ходити та брати речі краще, ніж очікувалося, з урахуванням її стану (вона була майже сліпою). Під час експериментів D.F. могла простягати руки й хапати предмети, але не могла розпізнати їхню форму. Це свідчило про те, що її мозок «знав» про фізичний світ, а її свідомість — ні. Така дисоціація спостерігається також у людей із синдромом «сліпозорості», спричиненим травмами первинної зорової кори, коли мозок знає щось про візуальний світ, але людина не усвідомлює цього «знання» мозку.

Пошкодження мозку можуть призводити до того, що свідомість отримує хибну інформацію про фізичний світ. Автор розповідає про літню жінку, яка постійно чує нереальну музику. Вона не одна. Близько 10 % літніх людей із тяжкою втратою слуху або зору відчувають яскраві слухові та зорові галюцинації. При синдромі Шарля Бонне галюцинації можуть бути витонченими та включати не тільки кольорові плями й візерунки, а й викривлені обличчя і фігури в старовинних костюмах. Сканування людей із синдромом Шарля Бонне показує, що безпосередньо перед появою галюцинацій спостерігається активність у певних ділянках мозку.

Під час епілепсії в мозку теж спостерігається незвичайна активність. Безпосередньо перед нападом багато хворих відчувають дивні відчуття, відомі як «аура». Приблизно у 5 % людей з епілепсією напад починається в зоровій корі головного мозку, перед нападом у них перед очима з’являються кольорові фігури. У деяких випадках «аура» супроводжується складними переживаннями, наприклад, переживанням минулих подій. У деяких пацієнтів напади починаються в слуховій корі головного мозку, вони чують звуки й голоси. Аналогічні відчуття можна викликати за допомогою електричної стимуляції мозку.

У деяких випадках відрізнити помилковий досвід від істинного буває складно. Люди із шизофренією твердо вірять у реальність своїх хибних переживань і докладають значних інтелектуальних зусиль, щоби пояснити, чому неможливі речі існують у реальності. Автор наводить приклад Персі Кінга, який вважав, що його переслідує група молодих людей із надприродними здібностями, які він пояснював наявністю розвинених технологій. Люди із шизофренією можуть чути голоси, які коментують їхні дії та дають їм команди. Їхні галюцинації пов’язані не з баченнями матеріального світу, а з психікою і з порушеннями в роботі мозку.

Пошкоджений мозок не просто не дає нам дізнатися про світ; він може створити в нашій свідомості абсолютно хибне сприйняття світу. Однак навіть люди з неушкодженим мозком можуть мати хибні уявлення про світ.

Навіть нормальний мозок переживає галюцинації

Навіть коли наш мозок і наші органи чуття функціонують нормально, у нас немає прямого доступу до фізичного світу. Відчуття, що ми маємо такий доступ, — оманлива конструкція, створена нашим мозком.

Наше сприйняття фізичного світу здається легким і безпосереднім, але це ілюзія. Як показують дослідження, наше сприйняття не є миттєвим. Швидкість поширення нервових сигналів вдалося виміряти ще в середині XIX століття, і вона виявилася не дуже швидкою — приблизно 20 мілісекунд на один метр. Перш ніж об’єкт з’являється в нашій свідомості, минає час. Є обмеження і нашого візуального сприйняття, оскільки лише середина візуальної сцени може бути видима в деталях і в кольорі, тоді як край нашого зору розмитий і не має кольору, проте ми цього не усвідомлюємо. Є і ефект «сліпоти до змін», коли ми можемо пропустити деталі сцени, навіть якщо нам здається, що ми все розглянули. Відчуття миттєвості та повноти сприйняття оманливе, ми сприймаємо світ із невеликою затримкою, протягом якої мозок робить несвідомі висновки.

Існує підсвідоме сприйняття, коли стимул впливає на людину, навіть якщо вона не усвідомлює цього. Дослідження показують, що об’єкти, які неусвідомлено сприймаються, можуть впливати на нашу поведінку. Так, було виявлено, що мигдалеподібне тіло реагує на страшні обличчя, представлені підсвідомості, а зміни на обличчях можуть спричиняти активність мозку, навіть якщо випробовувані не усвідомлюють цих змін. Крім того, наш мозок може не тільки «недоговорювати» про те, що бачить, а і вводити нас в оману, що ілюструє ілюзія Герінга, коли прямі лінії здаються вигнутими через тло, на якому вони з’являються. Архітектори Парфенона в Афінах під час будівництва врахували особливості людського сприйняття. Кути храму здаються прямими, а лінії паралельними, але насправді вони вигнуті.