1

Філософія Епікура полягає зовсім не в нестримному прагненні до задоволень

Епікуреїзм бере початок у спостереженнях та ідеях афінського філософа Епікура (341 — 270 рр. До н. Е.). Здебільшого його напрацювання було знищено під час виверження Везувію в 79 році н. е. Однак ідеї Епікура дійшли до нас у збірниках цитат і коментарів, що збереглися, і багато в чому завдяки його послідовнику, римському поету I століття до н. е. Титу Лукрецію Кару, який переробив творіння Епікура та висловив ідеї філософа в поетичній формі.

Вчення Епікура було однією з п’яти основних шкіл давньогрецької та римської філософії, що була поряд із платонізмом, стоїцизмом, скептицизмом та вченням Аристотеля. На відміну від шкіл інших філософів, школа Епікура розташовувалася не в Афінах, а за межами міста, в гаю, який називали Садом Епікура. Епікурейська філософія, попри критику з боку представників інших філософських шкіл, пройшла перевірку часом. Вона справила значний вплив на моральну та політичну філософію й навіть на космологію, хімію та фізику. Ідеї ​​Епікура про добробут використовували творці Конституції США та соціальні реформатори Великобританії ХІХ століття. Філософська поема Лукреція «Про природу речей», в якій у поетичній формі викладаються ідеї Епікура, видається досі.

Епікур вважав задоволення благом, мотивом наших дій, мірою, за якою ми судимо про різні речі. Однак із важливості задоволення не випливає нестримний егоїзм, безвідповідальність та задоволення своїх потреб, використовуючи інших людей. Епікур вказував, що гонитва за приємними відчуттями на шкоду довгостроковим інтересам ні до чого доброго не призводить. Проте він вважав, що хороше життя означає відсутність поневірянь, свободу від потреб тіла та психологічного дискомфорту.

Що таке насолода? Питання не таке просте, як здається на перший погляд. Те, що приносить велике задоволення сьогодні, може обернутися великою бідою завтра. Крім того, Епікур вважав неприйнятним використання інших людей без їхньої згоди задля досягнення власного задоволення — гарне життя означає добрі стосунки з оточенням. Епікурейці вважали, що для хорошого життя не потрібні видатні досягнення і величезне багатство, а для осмисленого — не потрібна віра в потойбічне життя, бога чи богів. Важливими є стосунки з людьми, цікавість до світу, вміння цінувати те, що в нас є.

Епікурейці вважали, що люди найчастіше помиляються у своїх уявленнях про реальність і сприймають бажане за дійсне, хапаючись за ілюзії. Вони закликали до ясного оцінювання світу, розуміння справжніх джерел радості та страждання, до пошуку балансу між особистим задоволенням та мораллю.

Кетрін Вілсон виділяє три основи вчення Епікура:

1. Усе у Всесвіті, зокрема людський розум, складається з матерії — атомів;
2. Якщо боги існують, то не вони творили наш світ, і їм немає діла до людства;
3. Смерть — це закінчення всього. Життя закінчується зі смертю, ніякого потойбіччя немає.

Епікурейці стверджували, що все у світі матеріально, що за нами не спостерігають вищі істоти й що немає життя після смерті. З цих трьох положень вони описували як світ природи, так і внутрішній світ людини. Вони дотримувалися думки, що все у світі складається з найдрібніших частинок — атомів і що свідомість людини також є матеріальною. Вони намагалися пояснити процеси, що відбуваються у природі, і навіть висунули гіпотезу, яка дуже близька до теорії еволюції. Їхня філософія не оминає політичні та суспільні питання, епікурейці досліджували причини виникнення нерівності та воєн, попереджали про небезпеку корупції, розглядали політичні та суспільні процеси як створені людиною й не вважали, що за ними стоять божественна воля чи якийсь вищий порядок.

Проте, насамперед ідеї епікурейців корисні на особистому рівні. Їхня філософська система спрямована на порятунок від непотрібних занепокоєнь і жалкувань, вона вчить, як справлятися з труднощами. На відміну від стоїків, своїх основних філософських опонентів, епікурейці не вважали, що розум може впоратися з будь-якими труднощами та що ми повинні прагнути позбутися будь-яких негативних емоцій.

2

Наслідування епікурейського розуміння задоволення надає терапевтичний ефект на життя

На думку Епікура, якщо виключити з життя всі насолоди, пов’язані зі смаком, слуханням, приємними формами, фізичною близькістю, то не залишиться нічого, що можна вважати благом. Таке розуміння задоволення, як благо, не було популярним серед філософів. Так, Платон називав насолоди найбільшим стимулом до зла, а стоїк Епіктет вказував, що «природа мудрих — чинити опір задоволенню». Зазвичай, деякі задоволення філософи знаходили прийнятними, проте, найчастіше це не стосувалося чуттєвих, особливо сексуальних задоволень, які традиційно засуджувалися. Людина підноситься над тваринами, зокрема й тому, що може придушувати свої бажання. Коли людина слідує аскетичним практикам, таким як пост і носіння незручного одягу, вона маніфестує свою перевагу над нижчими істотами. Аскетизм асоціюється зі святістю.

Настороженість щодо задоволень пояснюється тим, що вони часто пов’язані з небезпекою. Епікур вважав чуттєві, емоційні та інтелектуальні задоволення благами, але водночас попереджав про бездумне прагнення до них. До нас дійшов його вислів: «Усім бажанням треба ставити таке запитання: «Що буде зі мною, якщо здійсниться те, чого я шукаю внаслідок бажання, і що буде, якщо не здійсниться?».

Прагнення задоволення й уникнення болю епікурейці вважали фундаментальними мотивами наших дій. У нашому прагненні до задоволень та уникненні болю немає ні провини, ні заслуг, це просто наша природна поведінка. Епікур вважав фізичний та психологічний біль злом, якого треба уникати. Ніхто не може свідомо прагнути болю. Навіть мазохісти насправді прагнуть задоволення і зняття напруги, тільки нетиповими для більшості людей способами.

З погляду епікурейців хороше й гідне життя пов’язане з вибором задоволення та уникнення болю.

Два головні критерії для правильного вибору — розсудливість та мораль. Розсудливість допомагає зрозуміти, як поточне задоволення співвідноситься з нашими довгостроковими інтересами, чи воно їм не шкодить. Кожне рішення щодо задоволення має бути пов’язане з оцінюванням його можливої ​​шкоди.

Другий обмежувальний чинник — мораль. Багато хто може називати себе епікурейцями, стверджуючи, що прагнуть задоволення, водночас ці задоволення можуть бути неетичними, пов’язаними з приниженням інших людей і заподіянням їм шкоди. Такі люди не можуть вважатися епікурейцями, оскільки у вченні Епікура важливе місце займають стосунки з іншими, мораль і доброта щодо оточення. Тому Епікур та епікурейці загалом позитивно ставилися до інститутів та законів, за всіх їхніх недоліків та можливої ​​невідповідності часу. Правила допомагають коригувати злочинні нахили людей та їхню природну жорстокість.