Мозок — найскладніший механізм із відомих у Всесвіті, його порушення руйнують особистість і змінюють звичну поведінку людини

Ми ще далекі від розуміння всіх процесів, що відбуваються в мозку, проте вже зараз зрозуміло, що порушення в його роботі призводять до помітних змін в особистості та поведінці людини. Барбара Ліпскі — директор Банку мозку в Національному інституті психічного здоров’я. Він створений для дослідження зразків мозку людей, які померли від різних причин, і для пошуку лікування психічних захворювань. Мозок — дуже тендітний і порівняно невеликий орган, але завдяки складкам, борозенкам і звивинам у ньому є багато місця для зберігання та обробки інформації. Наша свідомість — лише один із проявів цього неймовірного переплетення тканин, як і його помутніння — психічні захворювання.

Мозок розділений на дві півкулі, кожна складається із чотирьох часток: лобової, скроневої, тім’яної та потиличної. Лобова — найбільша, вона пов’язана з нашим свідомим існуванням. Її частина, префронтальна кора, — найрозвиненіша й наймолодша частина мозку, це вона робить нас людиною розумною, допомагає планувати, запам’ятовувати, мислити абстрактно, розв’язувати складні когнітивні завдання, передбачати наслідки. Порушення роботи префронтальної кори мають принципове значення для психічних захворювань. У тім’яній частці збирається інформація від органів чуття, завдяки їй ми орієнтуємося в просторі, усвідомлюємо своє становище, читаємо й рахуємо. Скронева частка пов’язана з обробкою звукової інформації, вона відповідає за розпізнавання і розуміння мови. У її глибині розташований гіпокамп — орган, що відіграє ключову роль у формуванні довгострокової пам’яті. Остання, потилична частка, відповідає за розшифровку зорової інформації. У задній частині мозку також розташовується мозочок, який керує усвідомленими рухами. Ще глибше розташований мозковий стовбур — стародавній орган, який відповідає за базові функції — дихання, серцевий ритм.

Автор спеціалізується на дослідженнях шизофренії, яку діагностують приблизно в 1 % населення планети. У неї безліч симптомів, але основні полягають у порушенні когнітивних здібностей і логічного мислення, складнощах із прийняттям рішень, депресивній поведінці. Різні пацієнти реагують на лікування по-різному. Раніше психіатри вбачали причину шизофренії у впливі холодної (шизофреногенної) матері. Однак дослідження показали, що справа не в матері, а в порушеннях у будові та роботі мозку, у префронтальній корі. Дослідження автора показали, що навіть незначні дефекти різного походження, що виникли на стадії розвитку, можуть назавжди порушити роботу мозку. Причиною можуть бути хронічне недоїдання матері або вірусні інфекції. Модель шизофренії автора назвали моделлю Ліпскі, на її основі розроблено ліки-нейролептики.

Авторка на власному досвіді відчула, як страшно втратити розум, втратити ті когнітивні функції, які ми вважаємо само собою зрозумілими, перестати орієнтуватися у світі та розуміти, що відбувається. За оцінюваннями, які наводить автор, щороку у світі в середньому одна з п’яти осіб стикається з психічним захворюванням. Це не тільки шизофренія та неврози, а й біполярний розлад і депресія. Такі розлади найчастіше розвиваються ще в молодому віці і тривають усе життя, стаючи причиною страждань як самого хворого, так і його близьких. Крім того, психічні захворювання дорого обходяться економіці. Орієнтовна оцінка збитків через втрату працездатності та смерть — 1 трильйон доларів. Щорічно 800 тисяч людей накладають на себе руки, понад 90 % з них за життя страждають від душевних розладів.

Попри величезні витрати та руйнівний вплив на суспільство, попри нові наукові відкриття і дослідження, ми все ще маємо досить непевні уявлення про психічні захворювання, їхні причини та можливі способи лікування. Залишається неясним конкретний вплив різних ділянок мозку, генетичної схильності, чинників зовнішнього середовища. Автор вказує, що поки що ми можемо говорити про комплекс чинників. Це означає, що на розвиток психічних захворювань впливає як спадковість, так і чинники зовнішнього середовища, зокрема згубно діючі речовини. Однак, на відміну від більшості інших хвороб, у психічних захворювань немає об’єктивних і чітких показників і біологічних маркерів. Ускладнює діагностику й те, що психічна хвороба в різних пацієнтів проявляється по-різному. Навіть в одного пацієнта симптоми можуть змінюватися з плином часу, а одні й ті самі симптоми можуть спостерігатися за різних розладів.

Проте відомо, що основна причина розладів пов’язана зі збоями в префронтальній корі мозку — найрозвиненішій частині мозку, розташованій у передній частині черепа. Ця ділянка пов’язана з усіма іншими частинами мозку через нейронні шляхи.

Психічні проблеми авторки виникли внаслідок пухлин, що розвинулися, і спричинених ними ушкоджень мозку. Раніше вона зіткнулася з раком грудей і носила протез, а також із меланомою — раком шкіри. Меланому було безнапасно видалено, але це той тип раку, який часто дає метастази. Саме вони призвели до пухлин у мозку Ліпскі. Її досвід виявився багато в чому схожим із досвідом тих, хто страждає від таких розладів, як хвороба Альцгеймера, шизофренія і біполярний розлад. Для них характерні втрата пам’яті, неадекватне оцінювання ситуації, агресивність. Авторка на собі відчула, як спотворюється реальність, але зрозуміти це вона змогла тільки після свого одужання. Під час хвороби вона не відчувала змін у собі, не помічала, як занурювалася в безодню.

Серйозний діагноз спричиняє шок, навіть якщо думаєш, що готовий до нього

У 2002 році Ліпскі очолила лабораторію молекулярної біології в Національному інституті психічного здоров’я. Вона багато працювала, попри те, що 2009 року перенесла рак грудей, а 2011 року — меланому, рак шкіри. Авторка й далі вела активний спосіб життя і не думала про пенсію. У 2013 році вона стала головою Банку мозку, вона була впевнена, що хвороби відступили, і із захопленням працювала. Крім того, вона була щаслива в сімейному житті. Її чоловік, комп’ютерний інженер Мірек, завжди її підтримував. У неї були чудові стосунки з дітьми від попереднього шлюбу — донькою Касею та сином Вітеком. Вона обожнювала двох онуків — синів Касі — Луціана й Себастьяна. Діти теж були талановитими та потрібними фахівцями, Кася — ендокринологом у Медичній школі Єльського університету, Вітек — нейрофізіологом у лабораторії модуляції мозку Піттсбурзького університету.

Однак 2015 року ідилія була порушена хворобою, що повернулася.

Авторка була великою прихильницею спорту — щоранку вона проїжджала понад тридцять кілометрів на велосипеді до офісу і стільки ж — назад. Крім того, вона регулярно каталася із сім’єю на лижах. На початку 2015 року, у віці 64 років, вона вирішила здійснити свою мрію і взяти участь у змаганнях із тріатлону Ironman, де потрібно подолати бігом, вплав і на велосипеді 226 кілометрів. Однак під час підготовки до змагань Ліпська помітила, що з нею щось не так — вона не бачила свою руку, коли та була в правому нижньому кутку. У цій ділянці була сліпа зона. В авторки одразу ж виникла думка, що це може бути пухлина мозку, але вона постаралася прогнати її, списавши проблеми із зором на побічну дію антибіотика.

Ліпскі не хотіла думати про те, що проблема із зором може перешкодити її планам, але її долали тривожні думки, і вона не могла зосередитися на роботі. Авторка звернулася до сімейного лікаря, усе ще не вірячи, що рак може повернутися. Лікар одразу звернув увагу на те, що, за винятком однієї ділянки, зір авторки не змінився, що означало, що проблема саме в мозку. Це підтвердили подальші дослідження. МРТ показало, що в мозку автора помітні три пухлини, а одна з них кровоточить — найімовірніше, це були метастази меланоми.