Найчастіше корисно не вірити своїм очам

Ми схильні вважати, що видима нами картина світу є правдивим відображенням того, що відбувається в реальності. Однак це не так. Людське око не може бачити загальну картину подій. Те, що потрапляє в поле зору людини, є лише її фрагментом, а мозок уже «добудовує» ці фрагменти до повної картини. Людина бачить приблизно чверть від загального пейзажу, тому око постійно рухається, зупиняючись приблизно тричі на секунду. Око людини має високу роздільну здатність лише за кута зору у два градуси, за цими межами все бачиться розмито, тому люди краще бачать і запам’ятовують те, що знаходиться близько. Людина схильна «знімати вершки» з побаченого, тобто вона підміняє конкретні візуальні деталі абстрактним змістом або своїм власним уявленням про побачений об’єкт.

Але не тільки недосконалість нашого зорового апарату стає причиною спотворення картини реальності. Є безліч «внутрішніх ілюзій», які призводять до того, що ми звертаємо увагу на одне й не помічаємо іншого. Наприклад, чоловіки та жінки помічають і запам’ятовують різні деталі побаченого. Так, в одному експерименті жінкам і чоловікам показували сцену, у якій чоловік-злодій крав у жінки гаманець. Жінки були схильні звертати увагу на зовнішній вигляд і дії жертви, чоловіки загострювали увагу на самому злодієві.

Крім статевих відмінностей, під час запам’ятовування побаченого має значення, ким є сам спостерігач і чим він займається в житті (професія і соціальна належність). У фахівців і новачків у будь-якій справі різний період так званого спокійного ока: професіоналам і новачкам потрібна різна кількість часу, щоб відреагувати на якийсь сигнал. Так, на відміну від професіоналів, новачки в гольфі мало дивляться на м’яч і часто на ключку.

Наша увага вибіркова, насамперед ми помічаємо те, що нам треба знати. Тому навіть фахівці схильні до певної «сліпоти», коли людина не помічає великих змін, що з’явилися в її полі зору. Показовим є експеримент: до студента звертався незнайомець, і, поки він ставив запитання, двоє чоловіків проносили між ним і студентом двері. У процесі один із чоловіків, які проносили двері, швидко мінявся з незнайомцем місцями, і перед студентом опинялася інша людина. Але помітили підміну менше половини студентів.

Виявивши, що студенти, які помітили підміну в експерименті, були одного віку з незнайомцем, учені продовжили експеримент. Роль незнайомця тепер грала людина в будівельному одязі та в касці (так само були одягнені робітники, які проносили двері). Після зміни одягу підміну помітила лише третина учасників. Експеримент продемонстрував схильність до поверхневих суджень — ми звертаємо увагу на примітні деталі та не помічаємо, як багато ми випускаємо з уваги.

Наші спогади та враження упереджені

Вибіркові не тільки наше безпосереднє сприйняття і зір, а й наша пам’ять. Наші спогади — це не документальна хроніка події, а художній фільм за мотивами реальних подій. Ми згадуємо тільки частину інформації, орієнтуючись на наше загальне враження і сенс, який ми надали події.

Сенс критично важливий для запам’ятовування. Дуже часто люди не можуть згадати імена своїх знайомих, колишніх товаришів по службі або однокласників тому, що імена цих людей позбавлені для них сенсу. Набагато простіше запам’ятати, що людина працює слюсарем, ніж прізвище Слюсарєв. Для того, щоб краще запам’ятовувати, потрібно наповнити безглузду інформацію змістом. Цьому служать різні мнемонічні техніки, відомі ще з античних часів. Для того, щоб запам’ятати великий обсяг інформації, стародавні греки пов’язували її фрагменти з тим, що для них мало сенс. Наприклад, вони подумки розташовували предмети, які потрібно було запам’ятати, у добре знайомому місці. Ця техніка має назву «Палац пам’яті».

Як показали дослідження, вродливі обличчя запам’ятовуються краще, ніж обличчя людей непривабливих. Також ми гірше ідентифікуємо обличчя представників інших рас, тому що обличчя людей тієї самої раси, що й у нас, несуть для нас більше «сенсу».

Мозок людини створює цілісну картину світу автоматично, свідомий намір не бере участі в цьому процесі. Часто сигнали, які ми використовуємо для формування суджень про інших людей, настільки невловні, що не сприймаються розумом і їх практично неможливо змінити. Така сила першого несвідомого враження. Було проведено дослідження, яке показало, що люди готові виносити судження про компетентність політиків після того, як лише на секунду поглянуть на їхню фотографію. І навіть якщо людям дається більше часу на роздуми, вони не тільки не змінюють своєї думки, а ще більше в ній переконуються.