1

Скандинавська модель суспільства зводить до мінімуму всі форми залежності людей одна від одної, американська — до максимуму

Коли Ану Партанен перебралася до Нью-Йорка із чоловіком, вона була сповнена ентузіазму. Їй не дуже хотілося залишати улюблену роботу, обжиту квартиру, рідних та друзів. Але любов і цікавість штовхнули її зробити крок уперед, і вона наважилася.

Коли перші захоплення зменшилися, Ану почала вдаватися в американське життя і все чіткіше розуміти, наскільки воно відрізняється від фінського. Спочатку це були дрібниці, на кшталт того, скільки потрібно залишати на чай офіціанту чи в перукарні. А в серйозніших речах, здавалося, розібратися було просто неможливо. Так, Ану ніяк не могла зрозуміти, намагаючись відкрити рахунок у банку, скільки грошей зніматимуть із неї за відкриття, і з’ясувати конкретну суму виявилося неможливо. Її завалювали листами з кредитними картками, де пропонувалися величезні відсотки, які чомусь подавалися як вигода. Коли вона під’єдналася до мобільного тарифу, вона мала користуватися ним два роки, перш ніж змінити. У Фінляндії жодного мобільного рабства не було. Коли вона спробувала під’єднати кабельне телебачення, на яке у Фінляндії є фіксований тариф, у неї розбіглися очі від великої кількості тарифів та їх особливостей. Коли вона зателефонувала до компанії, їй відповіли, що перші три місяці пакет послуг коштує 10 доларів, а скільки він коштуватиме згодом, не знає ніхто. Просто з картки спишеться нова сума, нікому поки що невідома. Такі речі змушують людей постійно бути насторожі, щоби не проґавити важливі деталі. Як у таких обставинах захищаються права споживачів, зрозуміти було неможливо.

Коли авторка вже влаштувалася на роботу й настав час подання її першої податкової декларації, з’ясувалося, що її податковий статус теж незрозумілий. У Фінляндії це було швидко і просто, у США їй довелося найняти бухгалтера, щоби не зробити якусь фінансову помилку. Адже американці не тільки легко із цим розбираються, а і встають о 4-й, щоби встигнути о 5-й ранку в спортзал, звідти поспішають до свого офісу до 6-ї, і працюють 90 годин на тиждень. Матері сидять у відпустці для догляду за дитиною не більше двох-трьох тижнів, а потім поєднують присутність на роботі та турботу про немовля.

Водночас якщо хтось розслабився або йому просто не пощастило і він залишився без роботи або захворів у невідповідний час, це загрожувало страшними неприємностями. Такі люди не могли оплачувати медичні рахунки, дати дітям пристойну шкільну освіту, бралися за будь-які низькооплачувані роботи або залишали дітей із ким прийшлося, йдучи на роботу, не маючи змоги найняти няню чи сплатити ясла. Усе це чергувалося повідомленнями про епідемії, віруси, токсичні ліки тощо. Ану спочатку була дезорієнтована та засмучена, їй здавалося, що вона ніколи не зможе звикнути до нового життя. Недарма багато американських критиків скандинавської системи говорили, що вона няньчить людей, псує їх надмірною турботою, перетворює на дорослих дітей без творчої жилки. Америка — країна виняткова, Скандинавські країни надто банальні, як і їхні жителі.

Однак автор, придивившись до оточення, помітила, що вони так само пригнічені та розгублені, як і вона сама, і постійно чекають на якусь каверзу. Вони були страшенно залежні від роботодавця, панічно боялися звільнення, страждали на тривожні розлади, багато хто приймав антидепресанти. Для Ану страх перед неприємностями був новим і дивовижним, для них це було саме життя, до якого вони звикли. Після 2008 року конкуренція ставала дедалі гострішою, розрив між багатими та бідними — дедалі більше.

Щоби вижити за умов найсильнішої конкуренції та фінансової невизначеності, людям доводилося все більше залежати один від одного. Люди мали безліч зобов’язань перед босами, подружжям, батьками, дітьми, отже в результаті майже повністю втрачали свободу.

Американські батьки намагалися направляти дітей із ранніх років на продуктивну діяльність, щоби підвищити їхні шанси на освіту. У початковій школі вони робили за дітей більшу частину домашніх завдань, адже хороші оцінки потрібні для коледжу чи школи рангом вище. Так діти ставали залежними від батьків і навпаки.

На коледжі ця залежність не закінчувалася. Починалися батьківські видатки на навчання, проживання, харчування, медичну страховку. Діти, які вступили до коледжу далеко від будинку, часто були не в змозі жити самостійно і, покинувши навчання, поверталися додому.

Коли діти виростали та заводили власних дітей, вони дбали про літніх батьків: оплачували їхню медичну страховку, лікування, рахунки за житло. У Фінляндії не було нічого подібного: батьки жили самостійно, діти регулярно відвідували їх, але не брали у свої руки їхнє життя, принаймні поки їх про це не просили.

Залежність дітей від дорослих у Фінляндії закінчується рано. Сама Ану вже в 9 років самостійно записалася до кінної школи та зателефонувала мамі з питанням, чи готова вона оплатити навчання. Мама погодилася, і питання було вирішено. Вона самостійно добиралася в стайні на велосипеді або автобусі. У 17 років вони з подругою удвох вирушили подорожувати до Амстердама. У 17 років вона вступила до університету й батьки нічого не платили за її навчання. У 19 років вона вже жила окремо від них, хоча була з ними в чудових стосунках. Але такої розкоші американці не могли собі дозволити, попри те, що така залежність призводила до багатьох проблем у дітей. І головна причина цього — неспроможність державних шкіл та невиправдано високі ціни за навчання в коледжі.

У стосунках чоловіків і жінок була та сама залежність. Жінки чекали від чоловіків на зобов’язання. Вимоги до чоловіків були високі. Чоловічий ідеал — вродливий, розумний, роботящий, люблячий дітей. Проте найважливішою якістю, що залишалася приховано під іншими вимогами, його платоспроможність. І не дивно: весілля, окрім іншого, це акт злиття капіталів, і підходити до цього потрібно відповідально. Спільні податкові декларації (у Фінляндії немає нічого подібного, це вважалося б втручанням у приватне життя), загальний дохід, безліч фінансових тонкощів, руйнівні розлучення не тільки закріпили залежність подружжя один від одного, а і призвели до повної кризи шлюбних стосунків.

Політика країн Північної Європи спрямована на незалежність громадян одна від одної, особисту самодостатність, що лише зміцнює сімейні зв’язки.

2

Справжнє кохання та дружба можливі лише між незалежними людьми

У Фінляндії та Швеції цю істину називають скандинавською теорією кохання. Скандинави вважають самодостатність та незалежність від інших одними з найважливіших цінностей. Здавалося б що це цілком американське, але в житті не так. Людина, що залежить від співгромадян, опиняється в підлеглому та залежному становищі.

Ану Партанен згадує руду Пеппі Довгу панчоху, героїню казки Астрід Ліндгрен. Дівчинка Пеппі має величезну силу, може підняти власного коня, не залежить від дорослих і товаришує з дітьми, які живуть поряд, — Аніке й Томмі. Пеппі абсолютно незалежна, тому її почуття і вчинки вільні. Насправді дитина її віку не могла б повністю уникнути батьківського піклування, і все ж таки образ дуже полюбився читачам у всьому світі.

Здебільшого батьки забезпечують своїх дітей навіть після того, як вони досягли повноліття, але тим самим вони закріплюють свою владу над дітьми. У скандинавському суспільстві цього вже давно немає.

Дітей виховують так, щоби вони якомога раніше стали незалежними та самостійними.

Людина має сама будувати своє життя, а не розраховувати на сторонню допомогу — адже з доходом батьків, та й із самими батьками може статися будь-що й будь-якої миті. І подружжя не має фінансово залежати один від одного, прикутих грошовими ланцюгами. Люди не повинні триматися за неприємну роботу заради гарного медичного страхування. Коли вони позбудуться залежності, їхні стосунки стануть щирими та людяними.