1

Усі хворобливі проблеми суспільства посилюються самотністю і роз’єднаністю

У 2014 році Мерті був призначений на посаду генерального хірурга США. Це означало, що він вирішуватиме безліч проблем, від ожиріння до ВІЛ/СНІД. Його батьки були лікарями, автор разом із сестрою з дитинства допомагав їм після школи з прибиранням кабінету й розбором паперів. Діти спостерігали, як приходили пригнічені або стривожені пацієнти, а батьки допомагали їм не тільки вилікуватися, а і знайти душевну рівновагу після прийому. Батьки уважно вислуховували хворих, проводячи з ними набагато більше часу, ніж заведено. Тому Мерті, ставши генеральним хірургом, вирішив, що потрібно не тільки боротися з хворобами за допомогою ліків, а й говорити з людьми, які від них страждають.

Він зібрав команду й кілька місяців разом із нею брав інтерв’ю по всій Америці, вислуховував людей на зборах. Усіх запитували, чим можуть їм допомогти. Одні скаржилися на хвороби, поширення опіоїдів, ожиріння, діабет і серцеві захворювання. Вчителі скаржилися, що діти курять електронні цигарки просто в школі, бо немає указу, який забороняє це робити. Але на тлі цих та багатьох інших скарг повторювалася одна й та сама тема — самотність.

Особливо виразно вона звучала коли згадували такі проблеми, як залежність, насильство, депресія, тривога. Вчителі та батьки помічали, що діти стають дедалі більш ізольованими, проводячи дедалі більше часу в соціальних мережах і в смартфонах. Скаржилися на самотність і сім’ї наркозалежних.

Одна сім’я розповіла автору, що кілька років тому вони втратили сина, який помер від передозування. Коли він помер, ніхто не прийшов на його похорон. Мабуть, близьким і сусідам здавалося, що така смерть занадто ганебна. Від самотності страждали й самі наркомани, викинуті із суспільства. Іноді люди відчували себе покинутими своїм урядом і країною — так, наприклад, було в сім’ях, які жили в районах із забрудненою водою, і в їхніх дітей був підвищений рівень свинцю в організмі. Іноді самотність була причиною проблем, іноді — наслідком. Так чи інакше вона погіршувала людям життя.

Водночас автор помічав цілющий вплив людських зв’язків. У Нью-Йорку батьки наркозалежних об’єднувалися в групи. Вони могли підтримувати одне одного, якщо дитина зривалася після відмови від наркотиків або коли їх мучило почуття батьківської провини. Мерті познайомився і з групами людей з ожирінням: вони об’єдналися, щоб разом бігати, ходити на великі відстані та плавати. Поодинці вони занадто соромилися, але разом із друзями все було по-іншому.

Попри очевидні переваги об’єднання, сучасна культура пропагує індивідуалізм і самовизначення. У підсумку виходить, що люди настільки занурюються у свою роботу або свою сім’ю, що на інші зв’язки в них просто немає часу. Автор розповідає про керівника лос-анджелеської лікарні, який працював настільки інтенсивно, що свій день народження зустрічав на самоті, розгубивши всі дружні зв’язки. Багато лікарів, медсестер та інтернів зізнавалися, що емоційно відокремлюють себе від пацієнтів. Вони вважали, що виною цьому їхня самотність. Про те саме розповідали продавці, некваліфіковані робітники та висококласні фахівці. Це почуття було спільним незалежно від статусу і кваліфікації.

Соціальні зв’язки важливі для всіх. Офісні працівники хочуть, щоб їх помічали й цінували, керівництво хоче спілкуватися зі співробітниками. Батьки маленьких дітей потребують підтримки друзів, з якими тимчасово втратили зв’язок, але не знають, як про це попросити. Саме тема відсутності соціальних зв’язків, самотності та роз’єднаності була найбільш обговорюваною на зустрічах автора.

2

Самотність — це не просто ізоляція, а відчуття відсутності соціальних зв’язків

Самотність — поняття суб’єктивне. Хтось вважає, що людина самотня, коли вона сама, тобто не має сім’ї чи друга або не має можливості спілкуватися з іншими людьми. Самотність — це відчуття покинутості та покинутості, яке може виникнути й у власній родині, й у великому колективі. Ми відчуваємо себе самотніми, коли не відчуваємо почуття близькості, довіри та прихильності друзів, близьких і спільноти.

Є три виміри самотності:

Інтимна (емоційна) самотність — це туга за близьким другом, учителем або партнером, з яким можна побудувати стосунки взаємної довіри, розуміння і любові.

Соціальна самотність — це туга за соціальною підтримкою, дружбою, товариством.

Колективна самотність — відчуття нестачі однодумців, які поділяють ваші інтереси.

Якщо ми відчуваємо потребу в будь-якому із цих вимірів, ми відчуваємо себе самотніми.

В екстравертів більше виражена потреба в людському контакті та соціальній активності, їм хочеться заводити нових друзів, спілкуватися з незнайомими людьми. Якщо цього не відбувається, вони можуть відчути брак спілкування, навіть маючи достатню кількість друзів. Під час нових знайомств вони відчувають прилив енергії. Інтроверти відчувають потребу в спілкуванні із самими собою, активне спілкування з різними людьми вимотує їх і виснажує. Їм подобається спілкуватися в невеликих групах або віч-на-віч. Але як екстравертам, так і інтровертам потрібні міцні стосунки, щоби почуватися впевнено та спокійно. Має значення не кількість соціальних контактів, а їхня якість і те, як ми до них ставимося.

Самотність може принести емоційні страждання, а може бути мирною і добровільною, коли людині потрібно встановити контакт із самою собою. Така самотність, хоч до неї прагнуть і не всі, сприяє розвитку і творчості, дає можливість поміркувати, відновити сили. Зазирати в себе не завжди комфортно, це може здатися страшним, викликати потік негативних думок та емоцій. Але на самоті ми можемо знайти ясність почуттів і прийняття себе. Коли ми приймаємо себе, це зміцнює наш зв’язок з іншими.