1

У всіх діалогах за участю Сократа можна виявити кілька основних елементів

Фарнсворт пояснює мету методу Сократа за допомогою аналогії. Метод виконує ту ж функцію для розуму, що й окуляри для очей, що коригують поганий зір, або рентген, що дає змогу заглянути всередину тіла. Мета сократівського методу — побачити зсередини роботу розуму, його недоліки та помилки. Коли розум наданий сам собі, він схиляється до ірраціоналізму та дурості. Метод Сократа коригує наші ірраціональні нахили, виправляє помилки нашого розуму. Філософ, економіст та соціолог Джон Стюарт Мілль писав, що основна помилка, з якою боровся Сократ, «була не софістика, ні в стародавньому, ні в сучасному значенні цього терміна, а Повсякденність». Повсякденність, у розумінні Мілля, це «прийняття традиційних думок та поточних настроїв як остаточного факту». Ми часто використовуємо такі визначення, як «хороше» та «погане», «справедливе» та «несправедливе» та впевнені, що чудово розуміємо, що вони означають. Однак мета методу Сократа, як і людського інтелекту, полягає в тому, щоби перевірити, наскільки людина розуміє ці визначення та те, що за ними стоїть, знайти істину. А якщо це не вдасться, то хоча б позбутися хибної впевненості в знанні.

У діалогах Платона спосіб Сократа лише ілюструється, але не розбирається. Фарнсворт бере це на себе. У приклад, він наводить діалог Платона «Лахет», на початку якого двоє батьків запитують двох генералів, чи потрібне військове навчання їхнім синам. Не знайшовши відповіді, співрозмовники звертаються до Сократа. Сократ, питаючи в тому, якої мети вони хочуть досягти з допомогою навчання, отримує відповідь, що вони прагнуть мужності, після чого філософ вирішує прояснити значення мужності. У цьому діалозі можна спостерігати основний сценарій, за яким працює метод Сократа, та його основні елементи.

Перше. Методу характерна форма питань та відповідей. Сократ використовує як відкриті, так і закриті питання. Так він просить полководця Лахета дати визначення мужності — це відкрите питання. Закриті він використовує, коли запитує, чи згоден його співрозмовник із висловом. Діалог — не лекція й не суперечка, в його процесі Сократ домагається від своїх партнерів згоди на наступний свій крок.

Другий елемент — еленхос. Цей прийом використовується для того, щоби перевірити узгодженість тверджень партнерів щодо діалогу. Після вислуховування тверджень та аргументів Сократ змушує співрозмовників погодитися з іншими аргументами та твердженнями, які виявляються несумісними з тими, про які вони заявляли раніше. У результаті партнери Сократа з розмови змушені уточнити свої твердження чи відмовитися від них. Щоби змусити опонента визнати неправоту, Сократ не стверджує прямо, що його партнер не має рації, а змушує того побачити розбіжності в переконаннях. Наприклад, Сократ використовує запитання: «Чи можемо погодитися, що ця ідея правильна?».

Третє. За допомогою питань Сократ виявляє принцип, що лежить в основі тверджень опонентів. Потім він показує, що принцип не охоплює те, що має, або що він охоплює те, що не повинен. Так, у діалозі Лахет визначає мужність як «стійкість душі». Сократ змушує Лахета погодитися з тим, що це визначення не включає деякі випадки, які варто було б додати, наприклад, мужність, що виявляється при відступі. Далі Сократ вказує, що завзятість може бути дурною, а мужність не може бути дурною.

Четверте. Сократ використовує у своїх міркуваннях конкретні приклади для ілюстрації — аналогії, які допомагають легше уявляти ідеї.

П’яте. Сократ не намагається виставити себе всезнайкою й сам зізнається у своєму невігластві. Діалог не закінчується знаходженням простої відповіді. Найчастіше наприкінці діалогу співрозмовники Сократа приходять до усвідомлення свого невігластва.

Ці п’ять елементів становлять суть сократівського методу. Він призначений не для того, щоби принизити партнера і використовується з дружніми намірами. Так само і вам потрібно бути готовим прийняти незгоду співрозмовників, потрібно навчитися цінувати вміння спростовувати ваші твердження. Сприймайте незгоду як частину пошуку істини, як допомогу у вашому мисленні. Сократ вважав, що так здобувається мудрість.

Другий важливий момент — у діалогах ми бачимо взаємодію двох чи кількох людей, вони є певними абстракціями ідеальних співрозмовників. У реальному житті, якщо ви почнете поводитися як Сократ, швидше за все, співрозмовники не будуть вас так само терпляче вислуховувати. Цілком ймовірно, що ви нарветеся на грубість. Навіть сама доля Сократа є наочним прикладом, до чого це може призвести. Автор вказує, що опис методу, як способу ведення бесіди між двома або декількома людьми, переважно зручно для того, щоби проілюструвати, як він працює. У реальному житті його краще розглядати, як спосіб роздумів над важкими питаннями. Ви кидаєте собі виклик, перевіряєте те, що думаєте, та спростовуєте те, що кажете. Застосовувати метод Сократа до себе навіть складніше, ніж використовувати його з іншими, але перевага в тому, що це менш небезпечно.

Метод Сократа використовується для перевірки послідовності тверджень. Сократ за допомогою питань вказує опонентам на їхню непослідовність. З цієї точки зору, не він їхній антагоніст, а вони самі є своїми антагоністами — вони вірять у взаємовиключні речі або речі, у які не повірили б, якби подумали про них серйозно.

Сила сократівського діалогу не в тому, наскільки переконливими є його аргументи, а в тому впливі, який діалог робить на читача. У різних діалогах Сократ використовує аргументи, що суперечать один одному, але вони допомагають дійти певного розуміння. Цінність полягає в самому сократівському способі думок.

Метод Сократа може стати втіхою для тих вдумливих людей, які ніколи не знаходять задовільних відповідей на їхні запитання і які не розуміють, як можна бути в чомусь впевненим. Вони можуть вважати, що з ними щось не так, що вони не знайшли сенсу життя й не виконали своє життєве покликання. Сократівський погляд на ситуацію може їх підбадьорити — з ними якраз усе гаразд. Незадоволеність відповідями, які ви собі даєте, це симптом хорошого психічного здоров’я. Комфорт однозначних відповідей завжди оманливий і небезпечний. Шлях Сократа означає розуміння, що невизначеність, помилки, зміна переконань не тимчасове явище, а постійне. З цього погляду хороше життя — це не результат, досягнутий у результаті перемоги в боротьбі. Боротьба — і є гарне життя.

2

Метод Сократа можна використовувати для самоаналізу

Сократ вказував, що «філософське життя» полягає в тому, щоби «дослідити себе та інших». Метод Сократа в багатьох випадках навіть краще практикувати наодинці, вести діалог із самим собою. Тоді він перетворюється на інструмент пізнання себе. Є думка, що діалоги, описані Платоном, являють собою спосіб самоаналізу, вони описують розмови, що не відбулися, а роздуми самого Платона, який використовує образ свого вчителя, щоби глибше зрозуміти ідеї, сперечаючись із самим собою, наводячи різні аргументи та ставлячи собі питання.

Діалоги Платона навчають, як думати про складні речі. Написання власних дрібних діалогів — хороший спосіб розібратися у своєму мисленні та розвинути здібності до сократівського методу. Це свого роду мислення вголос. Така здатність слабо розвинена в більшості людей.

Зазвичай філософією називають систему ідей, що дає відповіді на певний набір питань. Але філософія Сократа інша, суть її в прихильності до процесу, а не в результаті. Філософ не читає лекцій, а ставить запитання, перевіряє твердження й роздумує над відповідями в процесі діалогу. У діалогах Платона, Сократ та його партнери ніколи не приходять до остаточного висновку, важливим є сам процес просування. У цьому сенсі мета філософії Сократа оголити проблему: ми впевнені, коли не повинні бути впевнені, і думаємо, що знаємо те, чого насправді не знаємо. Філософія Сократа — це не набір переконань, а діяльність, яка допомагає змінювати наше ставлення до наших переконань.