1

Ми оточені занадто великою кількістю інформації, з якою не в змозі впоратися і яку несила контролювати

Коли у 2004 році з’явився Facebook, спочатку його сприймали як електронну картотеку знайомих, на кшталт зручної телефонної книги з фотографіями. Ніхто й не здогадувався, що через кілька років сотні мільйонів людей у всьому світі будуть використовувати кожну вільну хвилину, щоби перевірити стрічку цієї соціальної мережі та Instagram, що належить їй. Перший iPhone був задуманий лише як телефон із вбудованим плеєром. У 2007 році він ще не міг змусити вас лягати з ним спати та вставати раніше, щоби встигнути перевірити в Instagram, чим поснідали ваші друзі.

За останні роки соціальні мережі та смартфони змінили наше життя. Ми можемо зателефонувати близьким та побачити їхні обличчя, перебуваючи в іншій країні, можемо обмінюватися смішними фотографіями з партнером. Завдяки соціальним мережам ми не забудемо привітати шкільну подругу з Днем народження та дізнаємось, що вона вийшла заміж. Безперечно, технології подарували нам безліч можливостей. Але чи не надто їх багато? Так, якщо ви дізнаєтеся про весілля вашої подруги із соціальної мережі, можливо, це не найближча вам людина? І навряд чи дата є по-справжньому важливою, якщо без нагадування у Facebook ви б про неї не згадали. Проте мозок «маркує» всю цю інформацію як «вкрай важливу», змушуючи вас знову і знову оновлювати стрічку новин.

Спочатку ви просто хотіли бути в курсі, але тепер ви буквально жертвуєте своїм реальним життям, приділяючи більше уваги фотографіям малознайомої людини, ніж спілкуванню з близьким, який у цей момент перебуває прямо перед вами (можливо, теж дивлячись на телефон). Непомітно для нас самих, ми втрачаємо контроль над власною увагою, яка розсіюється на другорядні, а то й відверто неважливі речі. Ми оточені занадто великою кількістю інформації, з якою не в змозі впоратися, і яку не в змозі контролювати.

Ми просто хотіли іноді надихатися фотографіями з подорожей блогерів, а натомість ми знаємо, якої марки їхня валіза і який бальзам для волосся вони використовують. Це непотрібна інформація, на яку ви не підписувалися. Але ви далі споживаєте її знову і знову. І це не тільки ваша провина або недолік сили волі — у розвиток онлайн-індустрії вкладаються мільйони доларів, адже на вашій увазі технологічні компанії заробляють свої гроші, вони розробляють і розвивають свої продукти в такий спосіб, щоби повністю заволодіти вашою увагою і змусити перевіряти оновлення знову і знову. Справжня проблема не в нестачі сили волі, а в тому, що наші гаджети перетворилися на те, що спричиняє залежність, часом небезпечну.

Якщо ваша увага постійно «витікає» в простори інтернету, страждає ваше реальне життя — ви відвертаєтеся, коли проводите час із близькими, не можете сконцентруватися на роботі чи навчанні. Тільки ви самі зможете зупинити цей інформаційний потік і вибрати те, що важливо насправді. Але для цього недостатньо буде вимкнути повідомлення або залишити телефон в іншій кімнаті під час роботи. Ви маєте змінити свої відносини із сучасними технологіями. Саме цьому допоможе філософія цифрового мінімалізму.

2

Потребу соціальної взаємодії закладено в людині на генетичному рівні, цим користуються творці технологічних продуктів

У 2000 році групою вчених було відкрито мережу пасивного режиму роботи мозку (the default network). Поки що до кінця незрозуміло, за що безпосередньо відповідає ця система. Відомо тільки, що мережа активна, коли людина не сфокусована на будь-якій конкретній задачі: наприклад, мріє, марить наяву. Цікаво, що ця мережа в періоди такої активної неактивності реагує на думки про соціальну взаємодію. Учений Меттью Ліберман, який займався дослідженням у цій галузі, зробив цікаве припущення. Суть його в тому, що в спокійному стані мозок, вільний від завдань, «шукає» соціальних взаємодій. Тобто наш мозок використовує будь-яку «вільну» хвилинку для комунікації.

Упродовж мільйонів років розвивалися системи, які відповідають за наші стосунки з іншими. Саме тому ми відчуваємо душевний біль та емоційний дискомфорт, коли втрачаємо друзів чи стосунки з коханими. Наш мозок також «оснащений» здатністю до емпатії та «зчитування» думок та реакцій інших людей: ми реагуємо на тон голосу, на вираз обличчя, на жести. Людина потребує живого спілкування, яке неможливо замінити електронним листуванням.