1

Наша ідентичність може стати пасткою

Люди соціальні, ми співвідносимо себе до тих чи інших спільнот. Одна й та сама людина може одночасно бути греком, інженером, батьком, філателістом, християнином і волонтером у будинку для людей похилого віку. У розмові про роботу він повідомить, що він інженер. В інших ситуаціях він заявить про себе, як про волонтера чи батька. У подорожі за кордон він неодмінно уточнить, що він із Греції. Так поводиться ідентичність, важливий соціальний механізм, який дає нам змогу  усвідомити себе і своє місце серед інших людей. Базові параметри, за якими кожен із нас ідентифікує себе, — це стать і раса, нація, сімейний стан, соціальний статус та релігія.

Ідентичність має на увазі певний набір параметрів. Так, поняття «чоловік» включає, як фізіологічний аспект, так і загальні ставлення до чоловіків, властиві конкретному співтовариству (фізична сила, професія, домінування, турбота про близьких тощо). Мало ідентифікувати себе. Важливо, щоб і суспільство ідентифікувало нас за таким же набором ознак. Для цього ми демонструємо саме ті якості, які члени групи вважають соціально прийнятними та схвалюваними.

Наша особистість, те, як ми бачимо себе, ким себе вважаємо, як ставимося до себе та інших, збирається з багатьох таких ідентичностей. Чим ліберальніше суспільство, тим більшу свободу у виборі власних ідентичностей воно дає. Є величезна різниця в уявленні про себе західної людини та мешканця глухого села в горах Афганістану. Якщо кількість ідентичностей у традиційній культурі суворо обмежена, то в сучасному західному суспільстві єдина ідентичність, яку ми можемо змінити, хоч би як хотіли, це переконання «я людина». Якщо хтось раптом почне вважати себе жирафом, то проблеми гарантовані. Решта (гендер, професія, політичні погляди, громадянство та інше) може бути гнучким.

Усі вибрані нами характеристики формують своєрідну глобальну ідентичність. Частиною нашої глобальної ідентичності може стати будь-яка інша дрібніша ідентичність — політичні та релігійні погляди, ставлення до науки й мистецтва. Поки людина здатна розділяти себе та свої ролі/ідентичності, усе гаразд. Складнощі починаються, коли наша особистість надмірно зростається з певною ідентичністю. Ідентичність починає впливати на наші судження про себе та світ. Вмикаються два механізми — відчуття, що на нас нападають, і гордість за свої переконання, а критичне мислення вимикається.

Чим сильніше відчуття, що проти вас весь світ, тим вища ймовірність, що ідентичність, яка спричинила таку реакцію, стане частиною вашої особистості. За цим принципом працюють секти. Чим більше члена секти висміюють, стигматизують, тим сильніше він вірить у свої ідеї й хоче їх обстоювати, тим більшу духовну спорідненість він відчуває з іншими членами секти. Водночас немає значення, наскільки переконання відповідають реальності. Чим більше неприйняття та критики відчуває член секти, тим більше він пишається тим, що є прихильником «істинної» віри. У цьому сенсі між християнським мучеником, готовим померти від пазурів диких звірів у Колізеї, і фанатичним куклукскланівцем, який закликає до терору та сегрегації, різниці немає.

Мало в якій темі можна зустріти таку пристрасть та агресію, таку любов та ненависть, як у дискусії про виховання дітей. Яке б не було питання (грудне вигодовування чи суміш, робити щеплення чи ні, віддавати дітей у дитячий садок чи ні), спекотна суперечка забезпечена. Дитинство дитини — це спосіб показати світові, хто ти і які твої переконання.

Як зрозуміти, що ми починаємо зливатися з однією зі своїх ідентичностей і час бити на сполох? Зверніть увагу на такі ознаки:

Перше — самопрезентація. Людина надто активно демонструє свою прихильність до чогось і агресивно нав’язує свої переконання.

Друге — фраза «Я вірю». Якщо якусь свою заяву людина починає зі слів «я вірю», то, швидше за все, це переконання стало частиною його ідентичності.

«Люди здатні змінюватися» — наше уявлення про навколишній світ.

«Я вірю, що люди здатні змінюватися» — наше уявлення про себе, про те, яким ми хочемо бачити себе: щедрим, милосердним і здатним допомагати іншим.

Третє — роздратування. Якщо хтось у вашій присутності критикує якусь групу людей (наприклад, атеїстів чи вірян), а у вас прокидаються роздратування та бажання почати суперечку, то ваші переконання вже стали частиною вашої ідентичності.

Четверте — зухвала мова. Якщо в розмові з іншими людьми ви використовуєте фрази «я пишаюся цим», «готовий постояти за…», це говорить про вплив ідентичності на ваші судження.

П’яте — незаперечний тон. Про нього говорять такі фрази: «Розмова закінчена», «Крапка», «Заперечення не приймаються». Якщо під час  спілкування ви відчуваєте, що маєте рацію й непогрішні тільки ви, настав час задуматися, з якою ідентичністю ви злилися.

Шосте — синдром охоронця. Коли не ви керуєте переконаннями, а вони вами, ви починаєте охороняти межі своєї ідентичності від зазіхань «негідних», які хочуть «привласнити» собі ваш статус. Ви вважаєте, що тільки ви знаєте, які саме якості мають люди, які розділяють із вами ту чи іншу ідентичність. Наприклад, про це скаже фраза: «Не можна називати себе професіоналом, якщо не…”.

Сьоме — прізвиська. Якщо у вашій промові трапляються принизливі епітети (фемка, ідіот, лівак) щодо людини або групи людей, то ви дозволили переконанням підмінити вашу особистість. Дискусія для вас перетворюється на боротьбу проти людей, а не обговорення їхніх ідей. Це не означає, що ваша позиція правильна або неправильна, але означає, що на ваше судження впливає ідентичність.

Восьме — необхідність захищати свою точку зору. Чим сильніше ви обстоюєте свої переконання, тим складніше потім від них відмовитись. Якщо ви активно підтримуєте ідеї альтернативної медицини, вам буде складно визнати серйозну проблему та звернутися до традиційної медицини, навіть якщо від цього залежатиме ваше життя. Проблема в тому, що часто доводиться захищати свої переконання від справді несправедливої ​​чи агресивної критики. У цій ситуації змінити думку  однаково, що капітулювати перед ворогом.

Дев’яте — зловтіха. Ідентичність — це завжди те, із чим ми себе співвідносимо. Іноді це те, що ми заперечуємо. Якщо ви відчуваєте задоволення від новин, що ганьблять людей інших переконань, то ви явно зливаєтеся з тим, що називається «ідентичність проти». Якщо ви ненавидите хіпі, гіків, комунальників, феміністок, молодих матусь чи успішніших друзів, то час задуматися, чи не стала вкрай негативна «ідентичність проти» частиною вашої особистості? Про це сигналізують фрази: «Я ж тобі говорив», «Так тобі й треба».

2

Незалежного мислення не існує. Наші висновки залежать від наших переконань

Ідентичність дає нам змогу знайти своє місце у світі, виробити систему цінностей, знайти друзів, сім’ю та соціальний статус. Наші ідентичності — це дуже гнучкий механізм, за допомогою якого регулюються взаємини людей. Ідентичності можуть змінюватися з віком, соціальним статусом, фінансовим становищем. Ідентичність — не просто образ, це система цінностей та переконань про життя та нашу роль у ньому, тому вона впливає на наші висновки та рішення. Коли людина зливається з ідентичностями, вона перестає помічати, як вони впливають на її мислення та поведінку. Вона починає вірити в певні речі та обстоювати певні твердження, не перевіряючи їх істинність. Коли переконання стає частиною нашої особистості, нам важко від нього відмовитися. Може здатися, що це не така вже й велика проблема, але найчастіше це питання життя і смерті.

У вісімдесятих роках вчені США з’ясували, що ВІЛ передається через грудне молоко. Центри з контролю та профілактики захворювань почали рекомендувати ВІЛ-позитивним матерям відмовитися від грудного вигодовування, оскільки це могло призвести до зараження дітей. Попри попередження, багато заражених матерів і далі годували дітей грудьми, тому що вважали, що грудне молоко природне, корисне, а отже, не може бути небезпечним. Вони дозволили своїм переконанням вплинути на висновки. Крім того, так вони ідентифікували себе в соціумі в ролі «хороших матерів», реалізуючи комплекс установок, пов’язаних із цим терміном. «Хороші матері» піклуються про своїх дітей, «хороші матері» годують дітей грудьми. Усе це призвело до зараження багатьох дітей. Щоби впоратися з переконанням про безпеку грудного вигодовування, знадобилося більше ніж десять років. Переконання, що переростають в ідентичність, у прямому розумінні вбивають.