Сьогодні ми живемо в повному матеріальному добробуті та комфорті. Водночас, як не дивно, зростає кількість самогубств та захворювань на депресію, почуття безнадійності та безглуздості існування. Це парадокс прогресу: що більше комфорту та добробуту, то гостріше відчуваються розпач і тривога.

З цим могли б посперечатися багато сучасних соціологів, які за допомогою цифр та  графіків намагаються довести, що насправді світ ніколи не був таким добрим, що прогрес безперервно триває, а тривога та розпач породжуються неправильними припущеннями та упередженнями, через які ми бачимо все в негативному світлі. Населення Землі стає все більш освіченим, з кожним століттям знижується рівень насильства, йде боротьба з дискримінацією за різними ознаками, сексизмом і расизмом. Усе більше людей мають доступ до інтернету, зменшуються показники дитячої смертності, крайньої бідності, кількості воєн. Зростає тривалість життя, пішли в забуття багато страшних хвороб.

І це справді так. Проте статистика свідчить, що зростає й рівень депресії, і  вона стає все «молодшою» з кожним поколінням, захоплюючи навіть дитячий вік. Молоді, працездатні чоловіки та жінки незадоволені своїм життям.Останні 30 років все зростає рівень стресу, почуття самотності та ізоляції змушує молодь Канади та США занурюватись у наркоманію. Соціологічні опитування показують, що багато американців не довіряють своєму уряду, ЗМІ, один одному, почуваються покинутими й самотніми.

Мають місце проблеми з довкіллям, доступом до ядерної зброї небезпечних режимів, зі зростанням екстремізму в усьому світі. Це створює підґрунтя для всіляких теорій змов, підготовки до майбутнього Армагеддону та інших екзотичних віянь. На думку автора книги, Марка Менсона, чим багатше й безпечніше місце проживання, тим більша ймовірність самогубства.

Чому так відбувається? Тому що людині властиво шукати сенс свого існування. Вона мусить бути впевненою, що завтра буде краще, ніж сьогодні, і що вона здатна зробити свій внесок. Людина смертна, вона знає, що рано чи пізно вона залишиться сама й ті, кого вона любить, помруть. Це спонукає її шукати в житті якийсь сенс,  заради якого вона народилася. Вона не може відчувати себе просто піщинкою світобудови, яка не має жодного значення, їй потрібна надія, що її життя для чогось важливе. Саме надія дає нам сили жити. Без надії людина не має причин жити.

Навіть коли нам погано, коли ми відчуваємо гнів, смуток чи розчарування, це не означає, що ми нещасні, бо ще лишається надія все змінити. Коли нас охоплює почуття безнадійності, ми відчуваємо втрату сенсу життя. Саме в безнадійності лежить причина тривоги, психічних захворювань та депресії. Криза надії пов’язана з хронічним занепокоєнням, коли виникає страх невдалого майбутнього.

Депресія — це переконаність у безглуздому майбутньому. Людина не може жити без надії, і в гонитві за нею вона кидається в наркозалежність чи іншу пристрасть, намагаючись відродити надію хоч у такий спосіб.

Щоб утримати надію, люди вигадують собі історії. Одні вірять у Бога та безсмертя душі, інші хочуть зосередитися на вихованні дітей, треті працюють над науковою теорією (книгою, картиною, скульптурою, створенням космічного корабля). Ці історії та завдання надають життю сенсу й дарують надію.

Для Менсона в дитинстві такою історією стало переконання, що за всіма його вчинками спостерігає дідусь, на похороні якого він був присутній, і він мусить жити так, щоби дідусь міг ним пишатися. І він старався, хоч і не був близьким із покійним. Іноді йому здавалося, що привид дідуся наступає йому на п’яти, і треба поводитися так, щоби не засмучувати його.

Як зазначає Менсон, його книга спрямована проти нігілізму як зовнішнього, так і внутрішнього. Дослідивши нігілізм, він висуває аргументи на користь надії, такої, яка б об’єднувала людей, а не навпаки.

Так, дійсно, людство пройшло довгий шлях еволюції й досягло небувалого прогресу в медицині, безпеці та добробуті. Але це вже історія, а нам треба дивитися в майбутнє. Надія потрібна для проблем, які ще потрібно вирішити. Для цього нам знадобляться почуття контролю, віра в певні цінності. Контроль допомагає нам керувати власним життям, проводити свою долю. Цінності — це те найкраще, чого нам треба прагнути. Спільнота з якоюсь групою дає нам почуття спільності, без неї ми відчуваємо себе ізольованими. Щоб уникнути кризи надії, потрібно розвивати всі ці три сфери життя.

Зміст дайджесту

1Ми переоцінюємо свою раціональну частину та недооцінюємо емоційну2В емоцій є свої закони, пов’язані з цінностями та надіями3З давніх-давен надію людям давала релігія, але сьогодні релігією може стати що завгодно4Надія може бути небезпечною5Світ можна покращити, тільки покращуючи себе та стаючи зрілим6Біль — невіддільна частина нашого життя, і спроба захистити себе від нього матиме зворотний ефект7Варто відкинути дурні та егоїстичні надії, але не варто і зневірятися8Завершальні коментарі

1

Ми переоцінюємо свою раціональну частину та недооцінюємо емоційну

Як з’ясували нейробіологи, у прийнятті рішень і взагалі в наших діях емоції відіграють величезну роль. Довгий час вважалося, що всі рішення мають ґрунтуватися на розумі, а емоції треба тримати в шорах. Але чи це так насправді?

Уявіть наш розум як машину свідомості. У цій машині є водій (думає мозок) і пасажир (що відчуває мозок). Думаючий розраховує дії, вибирає оптимальні варіанти та висловлює думки за допомогою мови. Мозок, що відчуває, — це інтуїція, емоції, інстинкти, імпульси. Думаючий мозок розраховує графіки сплати кредиту, той хто відчуває хоче кинути роботу, збути будинок і втекти кудись до моря.

У кожного є сильні та слабкі сторони. Сильна сторона мозку — точність, неупередженість і сумлінність. Він раціональний, але повільний, витрачає багато зусиль і втомлюється, коли перенапружується. Чутливий мозок робить висновки швидко й без особливих зусиль, але біда в тому, що вони можуть бути помилковими та ірраціональними, до того ж часто емоційні реакції є надмірними.

Отже, розум та емоції — це водій та пасажир. Думаючий мозок керує автомобілем нашої свідомості, мозок із пасажирського сидіння волає куди він хоче потрапити. Коли щось привертає його увагу (зазвичай, щось гарне, смачне чи сексуальне), він смикає кермо і створює небезпечну ситуацію для нас та оточення.

Класичне уявлення психологів полягає в тому, що ми маємо довіритися розуму (думаючому мозку) і тренувати свої емоції, так, щоб вони не заважали машині рухатися, а мозку, що думає, — працювати. Ми всіляко пригнічуємо їх, вважаючи, що беремо під контроль заради нашого блага.

Насправді все не так. Менсон наводить приклад історії Елліота (ім’я вигадане), одного з пацієнтів видатного нейробіолога Антоніо Дамасіо. В Елліота, забезпеченого чоловіка середніх років, з прекрасною роботою й сім’єю, виявилася пухлина мозку. Його успішно прооперували. Після операції всі розумові функції збереглися. Після короткої реабілітації він повернувся до роботи, але незабаром виявилося, що він поводиться дивно. Елліот міг проминути важливу зустріч з корпоративним клієнтом, бо саме в цей момент йому знадобилося придбати канцелярські . Він годинами міг сушити голову, яку ручку треба використовувати — із чорною пастою чи синьою. Він робив помилки й не виправляв їх, спізнювався на роботу, зривав зустрічі — і нарешті його звільнили, не в змозі більше заплющувати очі на його промахи. Елліота це анітрохи не засмутило.

Вдома він не робив жодних спроб влаштуватися на роботу чи приділяти більше уваги сімейним справам. Він майже не розмовляв із дружиною, попри всі її спроби до нього достукатися, не відвідував шкільні концерти чи спортивні виступи своїх дітей, не роблячи різниці між візитом на змагання та покупкою шкарпеток у магазині.

Елліот міг цілими днями дивитися телевізор і не розумів, чому так сердиться і кричить дружина. Її крики не могли ні спонукати його на дії, ні спровокувати сварку. Складалося враження, що в будинку є тільки фізична оболонка, а сам він перебуває в якомусь іншому місці. Дружина пішла, забравши дітей, Еліот опускався дедалі нижче. Він намагався знову почати працювати, але невдало. Шахраї витягли з нього частину накопичених грошей, інші дісталися шлюбній аферистці, яка через рік подружжя розлучилася з ним, залишивши без гроша. Він винаймав дешевше житло, поки не опинився на вулиці, де його і знайшов брат і забрав до себе додому. Він намагався лікувати Елліота в різних лікарів, але ніхто з них не розумів, у чому річ, весь інтелект Елліота, усі його когнітивні здібності ніяк не постраждали після операції.

Томограма була гарною, пам’ять — прекрасною, він вільно міркував на різні теми, не втратив почуття гумору й чарівності, як і раніше, мав високу самооцінку й не мав жодної схильності до депресії. Лікарі розводили руками, поки Еліот нарешті стараннями брата не потрапив до Антоніо Дамасіо. Після низки тестів, які показали, що розумові здібності Елліота, як і раніше, на висоті, Дамасіо вирішив перевірити не тільки розум пацієнта, але і його почуття. Він став питати, яким чином Елліот приймав рішення — чому він вирішив, що покупка степлера важливіша, ніж зустріч із клієнтом, чому телевізор важливіший, ніж концерт доньки. Елліот міг розповісти про свої рішення, але він гадки не мав, чому він вчинив так, а не інакше. І його це навіть не засмучувало, йому було байдуже. І Дамасіо зрозумів, що тести, які пройшов Елліот, вимірювали його здатність думати, але нічого не говорили про його здатність відчувати.

Тоді Дамасіо став показувати Елліоту фотографії жахливих катастроф, місць убивств, голодник дітей та інші страшні речі, що турбують і засмучують. Еліот дивився на них із повною байдужістю. Він нічого не відчував, хоч розумів, що мусив би. Наслідки операції або пухлини позбавили його здатності відчувати будь-які емоції, і в результаті він зруйнував своє життя, повністю втративши над нею контроль.

Насправді саме мозок сидить на пасажирському сидінні, але думає, що сидить за кермом. Саме мозок — наш водій, а мозок — навігатор. Він малює мапи реальності на основі накопиченої інформації, шукає варіанти маршрутів та найкоротший шлях. Але він не контролює повністю машину свідомості, він поділяє цей обов’язок із відчуваючим мозком. Мозок, що відчуває, генерує емоції, які підштовхують нас до дії, мозок, що думає, підказує, куди направити цю дію.

Обидва мозки дуже важливі. Відкидаючи свої емоції, людина не може приймати правильні рішення і виносити ціннісні судження, чому одне краще за інше. У результаті вона взагалі стає байдужою до життя та до результатів своїх рішень. Людина, що пригнічує свій миследумний мозок, стає імпульсивною й некерованою навіть для себе, вона ніколи не зможе задовольнити всі свої бажання. І те, й інше призводить до кризи надії.

2

В емоцій є свої закони, пов’язані з цінностями та надіями

Менсон порівнює їх із трьома законами тяжіння Ньютона і пропонує уявити, як Ньютон міг їх викласти.

Перший закон емоцій — на кожну дію знайдеться рівна та протилежна емоційна реакція. Наприклад, якщо хтось вдарить вас в обличчя без жодної причини, першою реакцією буде гнів та обурення. Будь-яка людина намагатиметься відповісти на насильство в міру своїх якостей і здібностей: один дасть здачі, інший вилає кривдника, третій намагатиметься покарати його за допомогою закону. Біль порушує рівновагу. Щоб її відновити, потрібні деякі події. Ви не заслуговуєте на раптовий удар в обличчя; ви заслуговуєте на краще. Це почуття заслуговуєте/не заслуговуєте того, що сталося, і породжує ціннісні міркування: можна чи не можна так чинити, що робити, якщо з вами так вчинили, хто має рацію, а хто лиходій.

Припустимо, що агресор хоче загладити провину. Він пропонує різні форми компенсації, моральної та матеріальної. Якщо жертва задоволена, рівновагу відновлено, більше немає злодія та жертви. Ніхто більше не кращий і не гірший за іншого, обидва перебувають в одній моральній площині.

Можна уявити зовсім інші події. Замість удару в обличчя людині несподівано дарують хату. Такий вчинок теж викликає прагнення до рівноваги: ​​щасливцеві хочеться віддячити дарувальника, обійняти його, висловити своє захоплення, піднести дар у відповідь або зробити ще щось хороше. Або зовсім не приймати такий дорогий подарунок, оскільки немає можливості надати рівноцінне благодіяння у відповідь.

Виникає не негативний моральний розрив, як у випадку з раптовим ляпасом, а позитивний: ви хочете компенсувати доставлену радість, а не завдати біль. На кожну дію є своя емоційна реакція. Це алгоритм, за допомогою якого наш мозок інтерпретує світ. Чутливий мозок прагне позбутися переживань, що завдають біль і прихильно ставиться до емоцій, що полегшують біль. Думаючий мозок встановлює, як справи, мозок що відчуває  вирішує, що з цим робити. Усе залежить від ієрархії цінностей.

Коли ми перестаємо щось цінувати, ми вже не бачимо в цьому нічого привабливого чи цікавого.

Менсон наводить у приклад свою подругу, яку до певного моменту не цікавило нічого, окрім вечірок та наркотиків. Після того, як вона стала волонтером у країні третього світу, працюючи з дітьми, її цінності зовсім змінилися. На першому місці був порятунок дітей від страждань, на другому — робота. Друзі зі старої компанії шкодували її: їм здавалося, що вона живе важким і нудним життям. Але вона не думала. Коли наші цінності змінюються, а колишні знецінюються та зникають, ми не шкодуємо про них — ми дивуємось, що нам взагалі могло таке подобатися. Це означає зростання.

Другий закон емоцій свідчить, що наша самооцінка дорівнює сумі наших емоцій з часом. Якщо в тому ж прикладі з ударом в обличчя жертва не має жодної можливості дати здачі — ні словесно, ні фізично, ні звернутися по допомогу до правоохоронних органів — вона відчуває своє безсилля. Вона знає, що може відновити рівновагу власними силами. І в цьому випадку її відчуваючий мозок робить висновок, що вона заслуговує на те, щоб із нею так поводилися. Якби це не було, вона змогла б відновити справедливість і зрівняти рахунок.

Є й інша моральна розбіжність, якщо нас обсипають незаслуженими благодіяннями: золотими медалями за те, що здобули десяте місце в змаганнях, незаробленими титулами та регаліями тощо. Це розвиває надмірно високу й ні на чому не засновану самооцінку.

Повний текст цього та інших дайджестів книжок з тем #психології, #бізнесу, #здоров'я, #науки, #філософії, #саморозвитку доступні підписникам клубу “Rozum.Love” Повний текст цього та інших дайджестів книжок з тем #психології, #бізнесу, #здоров'я, #науки, #філософії, #саморозвитку доступні підписникам клубу “Rozum.Love”

Повний текст цього та інших дайджестів книжок з тем #психології, #бізнесу, #здоров'я, #науки, #філософії, #саморозвитку доступні підписникам клубу “Rozum.Love”

Читайте тільки те, що заслуговує вашої уваги
ми вже відібрали 291 найкращих книжок та продовжуємо додавати нові щонеділі
Читайте тільки суть, без вступів, повторів та води
одна книга за ~30 хвилин
Читайте українською та вивчайте її нюанси
в кожному дайджесті по одному цікавому правилу рідної мови
Підтримуй українське!