1

Внутрішній голос може бути як союзником, так і противником

Нас оточує світ слів, ми переважно вербально передаємо свої думки та почуття, спілкуємося словами з іншими людьми та із собою. Відключаючись від того, що відбувається, наш мозок породжує в нашій свідомості розмову, і ми підтримуємо її.

Керує вербальною інформацією спеціальна нейронна система, що є частиною робочої пам’яті. Вона є інформаційною вербальною основою мозку — її ще називають фонологічною петлею. У ній беруть участь два елементи: «внутрішнє вухо», що утримує слова, які ми щойно почули, і «внутрішній голос», що прокручує слова в голові, коли, наприклад, ми запам’ятовуємо телефонний номер.

Наш вербальний розвиток формується ще в ранньому дитинстві, разом з емоційним розвитком. Діти часто говорять уголос із собою, спонукаючи себе діяти, критикуючи чи, навпаки, хвалячи. Так у них відбувається нервове та емоційне зростання. Говорячи із собою, діти вчаться контролювати емоції, будувати стосунки з батьками, від яких отримують інструкції, як поводитися. Вони часто повторюють інструкції вголос, наслідуючи дорослих, але в міру дорослішання починають внутрішню розмову. Поступово ми маємо власні слова для внутрішнього голосу. У його розвиток зробили внесок батьки та культура, яка нас оточує. Розвиток внутрішньої мови в дітей сприяє самоконтролю, покращує творче мислення, зміцнюючи впевненість та комунікабельність. Крім того, внутрішній голос оцінює наш шлях до мети, закликає звернути увагу на важливі моменти на шляху до неї. Внутрішній голос повідомляє нам про становище на роботі, про те, що треба робити для підвищення, про те, як просуваються наші мрії або складаються стосунки з коханою людиною. Він змушує нас звернути увагу на щось важливе. Внутрішній голос бере участь у створенні «я». Він допомагає нам писати історію нашого життя, формує наш образ та ідентичність.

Але внутрішній голос — не завжди наш союзник. Ми часто сперечаємося з ним або, навпаки, піддаємося його впливу. Коли він замовкає, наприклад, у результаті інсульту або втрати пам’яті, люди іноді відчувають почуття звільнення.

Наші внутрішні переживання затьмарюють зовнішні. Наше щастя визначають не реальні обставини, а якими ми їх вважаємо. Усе ніби добре; людина має відчувати задоволення, проводячи час із друзями чи святкуючи якесь досягнення. Натомість вона піддається внутрішньому базіканню. Її настрій визначається не тим, що вона робить, а тим, що вона думає.

2

Увімкнувшись у найбільш невідповідний момент, внутрішній балаган паралізує нашу активність

Так буває зі спортсменами, коли він змушує їх фіксуватися на перешкодах, упускаючи з уваги все інше. Це добре для тренування, коли потрібно опрацьовувати те, у чому спортсмен не дуже сильний. Але під час змагання внутрішній балаган може буквально паралізувати. Тому найкраще довести свої рухи до повного автоматизму, щоб внутрішній контролер взагалі не брав участі в тому, що відбувається, і не давав своїх несвоєчасних вказівок.

Коли внутрішній балаган повторює знову і знову тривожні думки, він виступає в ролі саботажника наших завдань. У студентів раптово прокидається страх на іспиті, до якого вони чесно готувалися, та погіршує результати. В артистів у найневідповідніший момент виникає страх сцени. Тривога, яку будить балаканина, може зірвати переговори в бізнесі, не дає людям здійснювати плани та проєкти, псує стосунки.

Коли люди спілкуються в соціальних мережах, вони в якомусь сенсі роблять це своїм внутрішнім голосом та слухають внутрішні голоси інших. У цифровому спілкуванні ми не маємо можливості бачити співрозмовника, слухати інтонації його живого голосу, ми лише обмінюємося повідомленнями. Кожен при цьому займається самопрезентацією, злегка прикрашаючи свій образ — гламурними фотографіями, обробленими Photoshop, та розповідями про свої переживання.