1

Любов і пристрасть не піддаються спрощеному аналізу за допомогою категорій добра та зла

Зради з’явилися одночасно зі шлюбом і беззастережно засуджувалися в усі часи. Але попри це, вони надзвичайно живучі. Хоч би які покарання загрожували невірному подружжю або партнерам, вони готові ризикнути, щоб вийти за рамки моногамії. Шлюб здебільшого передбачає моногамію, але що робити, якщо зради такі поширені? В одних культурах до невірності ставляться спокійно, як до неминучого зла, і вважають за краще заплющувати на неї очі, в інших, наприклад американській, вважається, що вона несе страшне зло. Зрада свідчить про егоїзм, підступність, зраду, незрілість. Невірний чоловік або партнер може бути прощений, якщо проявить відвертість і щиро розкається, але часто такі історії закінчуються розлученням, яке допомагає потерпілій стороні повернути повагу до себе.

Невірних називають різними словами: бабіями, німфоманками, сексуальними наркоманами тощо. Навіть серед сімейних психотерапевтів поширене упереджене ставлення до проблеми, коли на того, хто зрадив, дивляться як на злочинця, а на іншого — як на потерпілу сторону, якій треба допомогти подолати травму. Такий погляд, звісно, має право на існування, але від розуміння проблеми він далекий.

Перель наводить історії своїх пацієнтів. Один із них, 70-річний Бенджамін, цікавиться: чи вважається зрадою його роман на стороні, якщо дружина, яка страждає на Альцгеймера, навіть не пам’ятає його ім’я? Він відвідує її в будинку для літніх людей кілька разів на тиждень, і там же познайомився із жінкою, чий чоловік перебуває в такому ж стані. Вони стали розрадою одне для одного. Багато людей віддано піклуються про своїх партнерів, навіть якщо зраджують їм, і почуття обов’язку не зникає через пориви пристрасті або потреби в коханні.

Для таких людей потрібно знайти ефективніший підхід до розуміння зради. Найчастіше роман сприймають як страшну травму, після якої можливе тільки розлучення, і часто вона дійсно завдає непоправної шкоди стосункам. Але не всі романи однакові — є і такі, які надихають на необхідні трансформації в шлюбі. Вони ріжуть по живому, але цю рану можна зцілити.

Відсутність емоційної та сексуальної близькості, образи, нехтування, минула молодість, жага уваги — усе це може стати поштовхом до зради, несподіваної навіть для самого «злочинця», який приходить по допомогу до психотерапевта. І Перель завжди вислуховує і намагається зрозуміти обидві сторони, а іноді й інших зацікавлених або втягнутих у стосунки осіб — дітей, друзів, коханців. Адже кожен учасник ставиться до події абсолютно по-різному.

2

Розлучення — не єдиний і не завжди найкращий вихід

Гармонійний шлюб передбачає баланс між безпекою та гостротою почуттів. І все ж подружжя рідко відверте одне з одним в обговоренні своїх потреб і бажань, вони звикають до відчуття стабільності, але це відчуття приїдається і починає їх обтяжувати. Це одна з причин, через які так тягне на бік, за межі тих стосунків, які роками наполегливо створювалися.

Чи не зжила себе моногамія, чи відповідає інститут шлюбу сучасній людині, чи настав час його переглянути? Перель все більше зміцнюється в цій думці, вислуховуючи своїх пацієнтів. Але таке питання в суспільстві не підіймається. Натомість зрада карається розлученням. Виявився роман на стороні — розлучайтеся, негайно телефонуйте адвокату.

Перель наводить історію 30-річної Джесіки. Вона прийшла на прийом після того, як відкрився роман її чоловіка Джуліана з колегою. Джессіка знайшла його таємний обліковий запис у Facebook і прочитала всі любовні послання. У сум’ятті вона стала шукати в мережі відповідні до випадку поради психологів. Але всі вони зводилися до розлучення й абсолютно її не влаштовували. Вона любила Джуліана й не збиралася з ним розлучатися. Жодна з рекомендацій не враховувала, що в неї були почуття до чоловіка, який зрадив її, що він батько її дитини, що в Джессіки склалися чудові стосунки з його батьками. Її власні батьки — теж прихильники розлучення, і під їхнім тиском вона сама починає відчувати себе винуватою, що не вживає рішучих заходів проти «злочинця».