“Я не хочу про це говорити”: подолання чоловічої депресії
Дайджест бестселера Терренса Реала "I Don't Want to Talk About It".
Про особливості депресії у чоловіків, про те, чому найчастіше її складніше виявити та вилікувати.
Автор книги, психотерапевт Терренс Реал, стикався з депресією не тільки у своїй професійній діяльності. У нього була бурхлива молодість, у якій були й наркотики, і негаразди із законом, і болісні стосунки з батьком. Йому з величезними труднощами вдалося подолати власний характер і життєві обставини, а досвід дорослішання допоміг у роботі з важкими пацієнтами.
Головна складність полягає в тому, що в багатьох культурах душевні травми й переживання не відповідають образу чоловіка. «Мачо не плачуть», а також не скаржаться, не виявляють ніжність до синів, боячись їх зіпсувати, не балують дружин ласкавим словом, стійко переносять будь-який біль, як фізичний, так і душевний. Чоловіки забезпечують сім’ю і вимагають до себе поваги домашніх. Депресії та переживання — це для слабаків, негідних звання чоловіків.
Але депресія існує незалежно від того, що про неї думають чоловіки. Вони зводять захисні механізми, не зізнаючись навіть собі, що з ними щось не так. Намагаються викинути з пам’яті дитячі травми, але ті не йдуть, їх треба подолати. Чоловіки проявляють жорсткість до себе та інших, боячись здатися м’якотілими, і вчать цього своїх синів. Це неправильно.
Так поводився і його власний батько. Він був жорстким і авторитарним, нестриманим на слова і швидким на побої. Водночас він любив дітей, але на свій лад, і не розумів, що шкодить їм. Він часто розповідав Террі та Лесу, молодшому братові автора, повчальні історії, але майже нічого не говорив про власне дитинство. І тільки коли Терренс отримав диплом психотерапевта й навчився працювати зі складними хворими, він спробував розговорити батька, і йому це вдалося. Неохоче батько розповів про дитинство, яке припало на Велику депресію. Його мати померла, коли йому не було й шести років, батько Ейб розорився, втратив дім і змушений був разом із двома дітьми переїхати в будинок двоюрідного брата. Дружина брата не злюбила нежданих гостей, особливо маленького Едгара (так звали батька Терренса). Вона всіляко мучила його, і хлопчик платив їй тим самим. Він погано вчився в школі, огризався, тягав дрібні гроші — і врешті-решт його відправили до будинку бабусі й дідуся на іншому кінці міста, розлучившись із братом і батьком. Йому дозволялося ненадовго приходити в гості, після чого він пішки в будь-яку погоду й в будь-яку пору доби вирушав спати до бабусі з дідом. Він не скаржився: часи були важкі, і потрібно було задовольнятися малим.
Набагато пізніше, за кілька днів до смерті, батько розповів Терренсу, що разом із братом ледве не став жертвою власного батька: той посадив дітей у машину й намагався разом із ними отруїтися чадним газом. Цей спогад батько Реала носив у собі все життя і не хотів говорити про це. Це небажання говорити про травми й страждання він передав і синам.
Усі чоловіки — сини своїх батьків, й успадковують від них придушення страждань, які в майбутньому можуть відгукнутися чим завгодно, від жорстоких злочинів до самогубства. Прихована депресія залишається депресією, вона розвивається повільно, але вірно, а чоловіки не тільки не хочуть говорити про неї, вони й згадувати собі не дозволяють. Реал вирішив, що потрібно розірвати порочне коло, діставшись до причини прихованих страждань, без якої неможливо пояснити багато чоловічих проблем і неприємностей, великих і дрібних.
Він пише, що депресію заведено вважати переважно жіночим захворюванням, що його самого вчили саме так. Та і статистика показує, що в жінок депресія трапляється вдвічі-втричі частіше, ніж у чоловіків. Однак, зіткнувшись на практиці з лікуванням цілих сімей, він зрозумів, що насправді чоловіча депресія має прихований характер. В суспільстві існує стереотип, згідно з яким у чоловіків депресії не буває взагалі, якщо вони не випещені матусині синочки. Справжні чоловіки повинні терпіти біль мовчки. Саме це мовчазне страждання допомагає депресії розквітнути буйним цвітом, водночас залишаючись прихованою від оточення. Вона веде до пияцтва, наркоманії, фізичних захворювань, насильства в сім’ї, страху близьких стосунків. Але чоловіки й далі зберігають мовчання: вони бояться, що їх, по-перше, вважатимуть пестунчиками, по-друге, психами. Реал працював із сім’ями й тільки в них навчився розпізнавати депресію в чоловіків, яка, мало того, що прихована, до того ж протікає інакше, ніж у жінок.
Сучасні дослідження показали, що до депресії однаковою мірою схильні обидві статі. Схильність до неї може бути спадковою, а якщо людина до того ж отримає психологічну травму, ймовірність депресії сильно зростає.
Жінки в депресії стають слабкими, вразливими й ухиляються від прямого спілкування. Чоловіки в депресії можуть стати психологічно небезпечними. Вони відмовляються визнати біль у собі, але завдають його іншим — так їм легше впоратися з ним.
Реал наводить історії своїх пацієнтів, яким він допоміг подолати приховану депресію, і розповідає, яких труднощів це коштувало — і йому, і чоловікам, яких він намагався вилікувати.
Щодо відмінностей чоловічої депресії та про те, як її подолати, в автора є кілька важливих ідей.
Зміст дайджесту
1Чоловіча депресія часто передається в спадок2Багато чоловіків потрапляють у полон ідеального образу, якому вони повинні відповідати3Щоб зменшити внутрішню дисгармонію, людина з прихованою депресією звертається до зовнішніх стимулів4Один із найживучіших міфів патріархату – що вплив матері шкідливий для сина, а вплив батька позитивний5Установка «можна бути або переможцем, або тим, хто програв» — одна з причин прихованої чоловічої депресії6У кожному чоловікові живуть дві внутрішні дитини7Депресія — це стан внутрішнього заціпеніння, який потрібно подолати8Завершальні коментарі1
Чоловіча депресія часто передається в спадок
Якщо чоловіки не усвідомлюють свого стану, не борються з ним, їхня депресія передається далі, від батька до сина, як було з Реалом і його батьком. Токсична спадщина може отруювати життя кількох поколінь, і заплющувати на неї очі безглуздо та небезпечно.
Автор описує випадок із практики — історію Девіда, успішного адвоката, його дружини Елейн і сина Чеда. На зустрічі із сімейним психотерапевтом наполягала Елейн: ззовні Девід поводився спокійно й рівно, але вона відчувала, що внутрішньо він десь далеко від родини. Вдома він майже не бував, багато працював, почав випивати та спалахувати через дрібниці. Терапія йшла повільно, Девід не хотів розкриватися, і Реал попросив привести Чеда, щоби подивитися на ситуацію з його боку. З’ясувалося, що Девід нещодавно підняв руку на сина, і вони з ненавистю дивилися один на одного. Сварка сталася через дрібницю.
Реал зробив реконструкцію: попросив показати, як усе було. Спочатку Девід штовхнув Чеда і злобно загарчав на нього. Потім Реал попросив Елейн зробити те ж саме, ніби граючи роль Девіда, а Девід дивився на те, що відбувається, збоку. І дивлячись збоку, він зрозумів, що йому не подобається ця картина. Адже це його дитина, його син. Як він міг так вчинити з ним? Автор запитав його, чи бачить він ще когось, хто незримо був присутній під час сутички. Девід відповів, що це був його власний батько, відповідальний і люблячий, але з важким характером. Коли Девіду було років 7–8, він приніс додому табель із поганою оцінкою, і батько розірвав табель. Маленький Девід обурився, і батько щосили вдарив його кулаком у груди. І знову Реал попросив відтворити цю сцену, де в ролі батька, що б’є, була Елейн, а в ролі маленького Девіда — Чед. Коли Елейн замахнулася, щоб штовхнути, Девід зловив її за руку й зупинив. Він сказав, що не можна так чинити з маленькими дітьми. З цього почалося його одужання: дитяча травма весь час жила в ньому і впливала на його сімейні стосунки, а говорити про неї він не міг.
Жіночу депресію часто легше виявити, а щоб дістатися до чоловічої, доводиться виконати важку роботу, щоб «зламати» психологічний захист. До того ж часто чоловік не знає, що його турбує, уникаючи самоаналізу. Йому здається, що вся справа в ненависній роботі, або старінні, або невдалому шлюбі. Щоби придушити внутрішнє занепокоєння, причини якого йому незрозумілі, чоловік може стати дратівливим, злісним, зриватися на близьких і пити. Він відштовхує близьких людей, яких любить, його особистість поступово змінюється на гірше. Відкриту депресію легко виявити, діагностувати та лікувати, попри те, що вона протікає більш болісно. Приховану депресію дуже важко розпізнати. Чоловік не дозволяє собі бути занадто емоційним, показувати свою вразливість — адже це соромно. Він соромиться своєї депресії й тим самим посилює її. Адже це «хвороба слабаків», на думку багатьох. Ця зневага до болю коштує чоловікам дорого: вони більше схильні кидатися в бійку, щоб їхню мужність не ставили під сумнів, і взагалі живуть менше, ніж жінки. І справа не в генах, а в поведінці: чоловіки не люблять звертатися по допомогу, терплять до останнього й не дотримуються лікарських рекомендацій.
Ображені діти, своєю чергою, перетворюються на гнівних батьків, які страждають від прихованої депресії.У такий спосіб депресія стає спадщиною травмованих людей.
2
Багато чоловіків потрапляють у полон ідеального образу, якому вони повинні відповідати
Автор згадує міф про Нарциса, прекрасного юнака, у якого закохувалися всі довкола, але сам він не любив нікого. Так тривало доти, доки одна з безнадійно закоханих німф (в іншому варіанті міфу — юнак Аміній), перед тим як накласти на себе руки через нерозділене кохання, не прокляла Нарциса, побажавши йому випробувати те саме. Нарцис, одного разу побачивши своє відображення в струмку, втратив спокій і сон, закохавшись без пам’яті. Він перестав їсти та спати, мріючи про невловний образ.
Нарцис — зовсім не символ самозакоханості, як заведено вважати. Це символ залежності від образу, яка заважає йому розгледіти почуття інших, живих людей, яких він так потребує. На вигляд він здається недоступним і гордим, але за цією гордістю ховається глибока невпевненість у собі. Вона любить не себе (інакше не зачахла б біля струмка), а свій образ. Так само людина зачаровується своїм банківським рахунком, своєю силою чи своєю популярністю. Якби її досліджував сучасний психотерапевт, він би дійшов висновку, що Нарцис не може побудувати жодних стосунків і нездатний приймати любов. У нього немає внутрішнього почуття власної гідності, коли людина приймає себе з усіма своїми недоліками. Він дуже залежить від зовнішнього схвалення і захоплення, але воно ніколи не зможе його задовольнити.
Повний текст цього та інших дайджестів книжок з тем #психології, #бізнесу, #здоров'я, #науки, #філософії, #саморозвитку доступні підписникам клубу “Rozum.Love” Повний текст цього та інших дайджестів книжок з тем #психології, #бізнесу, #здоров'я, #науки, #філософії, #саморозвитку доступні підписникам клубу “Rozum.Love”
Повний текст цього та інших дайджестів книжок з тем #психології, #бізнесу, #здоров'я, #науки, #філософії, #саморозвитку доступні підписникам клубу “Rozum.Love”
Переглянути коментарі (0) Підписатися на Telegram-канал