Автор книги, психотерапевт Терренс Реал, стикався з депресією не тільки у своїй професійній діяльності. У нього була бурхлива молодість, у якій були й наркотики, і негаразди із законом, і болісні стосунки з батьком. Йому з величезними труднощами вдалося подолати власний характер і життєві обставини, а досвід дорослішання допоміг у роботі з важкими пацієнтами.

Головна складність полягає в тому, що в багатьох культурах душевні травми й переживання не відповідають образу чоловіка. «Мачо не плачуть», а також не скаржаться, не виявляють ніжність до синів, боячись їх зіпсувати, не балують дружин ласкавим словом, стійко переносять будь-який біль, як фізичний, так і душевний. Чоловіки забезпечують сім’ю і вимагають до себе поваги домашніх. Депресії та переживання — це для слабаків, негідних звання чоловіків.

Але депресія існує незалежно від того, що про неї думають чоловіки. Вони зводять захисні механізми, не зізнаючись навіть собі, що з ними щось не так. Намагаються викинути з пам’яті дитячі травми, але ті не йдуть, їх треба подолати. Чоловіки проявляють жорсткість до себе та інших, боячись здатися м’якотілими, і вчать цього своїх синів. Це неправильно.

Так поводився і його власний батько. Він був жорстким і авторитарним, нестриманим на слова і швидким на побої. Водночас він любив дітей, але на свій лад, і не розумів, що шкодить їм. Він часто розповідав Террі та Лесу, молодшому братові автора, повчальні історії, але майже нічого не говорив про власне дитинство. І тільки коли Терренс отримав диплом психотерапевта й навчився працювати зі складними хворими, він спробував розговорити батька, і йому це вдалося. Неохоче батько розповів про дитинство, яке припало на Велику депресію. Його мати померла, коли йому не було й шести років, батько Ейб розорився, втратив дім і змушений був разом із двома дітьми переїхати в будинок двоюрідного брата. Дружина брата не злюбила нежданих гостей, особливо маленького Едгара (так звали батька Терренса). Вона всіляко мучила його, і хлопчик платив їй тим самим. Він погано вчився в школі, огризався, тягав дрібні гроші — і врешті-решт його відправили до будинку бабусі й дідуся на іншому кінці міста, розлучившись із братом і батьком. Йому дозволялося ненадовго приходити в гості, після чого він пішки в будь-яку погоду й в будь-яку пору доби вирушав спати до бабусі з дідом. Він не скаржився: часи були важкі, і потрібно було задовольнятися малим.

Набагато пізніше, за кілька днів до смерті, батько розповів Терренсу, що разом із братом ледве не став жертвою власного батька: той посадив дітей у машину й намагався разом із ними отруїтися чадним газом. Цей спогад батько Реала носив у собі все життя і не хотів говорити про це. Це небажання говорити про травми й страждання він передав і синам.

Усі чоловіки — сини своїх батьків, й успадковують від них придушення страждань, які в майбутньому можуть відгукнутися чим завгодно, від жорстоких злочинів до самогубства. Прихована депресія залишається депресією, вона розвивається повільно, але вірно, а чоловіки не тільки не хочуть говорити про неї, вони й згадувати собі не дозволяють. Реал вирішив, що потрібно розірвати порочне коло, діставшись до причини прихованих страждань, без якої неможливо пояснити багато чоловічих проблем і неприємностей, великих і дрібних.

Він пише, що депресію заведено вважати переважно жіночим захворюванням, що його самого вчили саме так. Та і статистика показує, що в жінок депресія трапляється вдвічі-втричі частіше, ніж у чоловіків. Однак, зіткнувшись на практиці з лікуванням цілих сімей, він зрозумів, що насправді чоловіча депресія має прихований характер. В суспільстві існує стереотип, згідно з яким у чоловіків депресії не буває взагалі, якщо вони не випещені матусині синочки. Справжні чоловіки повинні терпіти біль мовчки. Саме це мовчазне страждання допомагає депресії розквітнути буйним цвітом, водночас залишаючись прихованою від оточення. Вона веде до пияцтва, наркоманії, фізичних захворювань, насильства в сім’ї, страху близьких стосунків. Але чоловіки й далі зберігають мовчання: вони бояться, що їх, по-перше, вважатимуть пестунчиками, по-друге, психами. Реал працював із сім’ями й тільки в них навчився розпізнавати депресію в чоловіків, яка, мало того, що прихована, до того ж протікає інакше, ніж у жінок.

Сучасні дослідження показали, що до депресії однаковою мірою схильні обидві статі. Схильність до неї може бути спадковою, а якщо людина до того ж отримає психологічну травму, ймовірність депресії сильно зростає.

Жінки в депресії стають слабкими, вразливими й ухиляються від прямого спілкування. Чоловіки в депресії можуть стати психологічно небезпечними. Вони відмовляються визнати біль у собі, але завдають його іншим — так їм легше впоратися з ним.

Реал наводить історії своїх пацієнтів, яким він допоміг подолати приховану депресію, і розповідає, яких труднощів це коштувало — і йому, і чоловікам, яких він намагався вилікувати.

Щодо відмінностей чоловічої депресії та про те, як її подолати, в автора є кілька важливих ідей.