1

Першими відомими піратами були стародавні народи моря

Згадки про них трапляються ще 1179 року до н. е. Народи моря не залишили ні храмів, ні пам’ятників, ні літопису чи епосу про своїх героїв. Ці люди жили в морі та існували завдяки йому. У пам’яті Стародавнього світу вони залишилися завдяки набігам на сушу — це були перші пірати.

Сьогодні немає єдиної думки про їхнє походження, але більшість істориків схиляється до того, що морські народи ведуть своє походження з мікенської Греції, яку вони залишили наприкінці бронзового віку. Ядро цих біженців, мабуть, становили воїни та найманці, інші були робітниками, що гнули спину за гроші на будівництві доріг, гаваней та укріплень мікенської епохи.

Поступово до них примикали інші біженці, незадоволені життям на суші чи кораблях. Морські народи ставали багатонаціональною групою, відданою своєму товариству. Вони плавали по всьому Середземному морю, створювали власні кодекси поведінки та звичаї. Їхнім єдиним відмітним знаком був рогатий шолом, а кораблі прикрашалися фігурками птахів.

Народи моря не мали коріння, вони ніде надовго не затримувалися. Це давало їм змогу нехтувати законами держав. Саме тому вони стали першими піратами, перетворивши морські набіги на спосіб життя та кодекс поведінки. Окремі морські нальоти відбувалися і до них, але були одиничними.

Дрібні злодюжки чи грабіжники, хоч і порушують закон у якійсь одній чи кількох сферах, але в усьому іншому намагаються підкорятися законам своєї країни: офіційно отримують права водія, беруть участь у голосуванні, часом платять податки. Вони також громадяни своєї країни, просто менш законослухняні. Пірат — зовсім інша річ. Він розриває всі зв’язки з інститутами та законами своєї країни (як і будь-який інший), виявляючи відданість лише до своєї спільноти. Не всі пірати були такі, але більшість.

Свобода від земних законів і норм робила морські народи спритними та мобільними. Але якщо якась держава ставила за мету розгромити їх, вони часто виявлялися безсилими. Так, фараон Рамзес III, у 1179 до н. е. підготував морським народам пастку. Вони напали на його війська в дельті Нілу, але ті були підготовлені, передбачаючи напад. Рамзес створив групи розвідників, які стежили за всіма переміщеннями морських народів, побудував спеціальні потужні судна, яким вони не могли протистояти, і сховав їх далеко в дельті, щоби пірати їх не помітили. Розгром був повний: нападників перебили та захопили в полон. Сцени розправи над людьми в рогатих шоломах зображені на стінах гробниці Рамзеса III.

Це була найбільша поразка народів моря, після якої вони вже не оговталися і поступово зійшли з історичної сцени. Ті, хто не загинули в битві та не були страчені, розселилися в Палестинському царстві та вздовж кордону з Єгиптом. Але, як об’єднана група, вони перестали існувати. Так траплялося і з пізнішими представниками їхнього ремесла: одні гинули в бою, інших стратили, треті просто зникали.

Пірати використовували тактику терористів, коли менші сили кидають виклик більшим. У період свого розквіту, між XVIII та XVII ст.

2

В Англії XVII століття пірати були оголошені ворогами всього людства

Насамперед йшлося лише про піратів із Північної Африки, від яких не було спокою жителям півдня Англії та Ірландії. На будь-яку дитину з південного узбережжя легенди про берберських піратів у XVII столітті наводили жах. Вони атакували британські торгові судна в Середземному морі та часто влаштовували нальоти на прибережні громади Англії та Ірландії. Вони влаштовували набіги на села, грабували будинки та захоплювали бранців для подальшого продажу на невільницьких ринках Алжиру. Іноді їх вдавалося знайти та викупити, але так було нечасто. В англійському парламенті навіть було засновано спеціальний комітет з Алжиру, який у 1640 році встановив, що за рік було захоплено та продано в рабство майже 5 тисяч англійських громадян. Приблизно 60 піратських кораблів чатували на мирні судна в Ла-Манші для захоплення здобичі та рабів.

В Англії пірати були оголошені ворогами людства. Коли цілі сім’ї викрадали та продавалися в рабство, це вже не було звичайним злочином, а вважалося злочином проти всього людства, що заслуговує на найсуворіше покарання.

Це означало, що будь-яка місцева влада на суші, що захопила піратів, мала право судити їх за скоєні злочини, навіть якщо вони були скоєні зовсім в іншій країні. У XX столітті ворогами всього людства могли б оголосити воєнних злочинців та терористів, з якими можна було поводитися найсуворішим чином у рамках боротьби з терором.