Стійкість: насилу завойована мудрість для кращого життя
Дайджест бестселера Еріка Грейтенса «Resilience».
Про те, як бути сильною людиною.
Аудіоверсія скороченої книги доступна підписникам. Активувати підписку можна тут
Книга «Стійкість. Насилу завойована мудрість для кращого життя» складається з листів, якими обмінювалися Ерік Грейтенс, офіцер спецпризначенців ВМС США, чемпіон із боксу, письменник, а віднедавна — губернатор штату Міссурі, та його друг і товариш по службі Зак Вокер, який переживав важкий період.
Після служби в загоні «морських котиків» у гарячих точках Вокер повернувся до мирного життя і, як багато військових, які вийшли в запас, не міг знайти себе.
У військовій школі, де Грейтенс і Вокер разом проходили підготовку, він був надійним, стійким, витривалим солдатом. Він любив друзів, був справедливим і хоробрим. На нього завжди можна було покластися. Він походив із сім’ї нащадкових лісорубів і звик до чесного, невибагливого життя без надмірностей, і в будь-який момент був готовий прийти на допомогу.
Перший лист Вокера став для Грейтенса повною несподіванкою. Після шестирічної служби Вокер демобілізувався і повернувся до дружини та сина в Північну Каліфорнію. Він почав свій бізнес, дбав про сім’ю і дружив із сусідами. Ніщо, здавалося, не віщувало біди. Але в нього була проблема — Вокеру було протипоказано спиртне. Він не міг вчасно зупинитися і пив доти, доки не відключався.
Незабаром після його повернення додому його брат Ед в’їхав на повній швидкості на своїй вантажівці в дерево й загинув. Горе ще сильніше прив’язало Вокера до пляшки, і він дедалі більше став залежати від спиртного. Незабаром почалися сутички з поліцією, за чим стався арешт і ось-ось мав відбутися суд.
Вокер перебував на обліку в медичному закладі, де йому поставили діагноз «посттравматичний синдром» і виписали купу таблеток. Він закинув бізнес, став безробітним і пропивав свою допомогу.
Грейтенс зрозумів, що якби не сталося сутички з поліцією, сталося б щось інше — можливо, п’яне водіння з важкими наслідками, бійка або щось на кшталт цього. І звинувачувати було б нікого, крім самого Вокера. Герой війни перетворився на безробітного алкоголіка, якому загрожувала в’язниця.
Ще до цього листа Грейтенс багато розмірковував про те, що люди мають подолати страждання, щоб знайти свій шлях до гармонії. Лист Вокера, на який треба було відповісти, допоміг цим думкам перетворитися на систему рекомендацій для його заплутаного друга, і не тільки для нього, а і для всіх, хто збився зі шляху. Грейтенс писав, Вокер відповідав. Це були листи про людську стійкість, про те, як її знайти й що вона собою являє. З відредагованих листів і складається ця книга.
Ось її головні ідеї.
Зміст дайджесту
1Люди, які досягли успіху у своїй роботі, навчилися спокійно ставитися до невдач2Ми зміцнюємо свій характер у боротьбі за щось вартісне3Люди вчаться, наслідуючи інших4Ви можете взяти під контроль ваші емоції і змусити їх служити вам на благо5Щоб стати таким, як вам хочеться, уявіть, що ви вже такий6Щоб змінити напрямок свого життя, змініть свої звички7Що більше відповідальності ми беремо на себе, то стійкішими стаємо8Самовиправдання — наш головний ворог9Тільки через практику ми досягаємо досконалості в будь-якому починанні10Шлях до мудрості пролягає через біль11Завершальні коментаріЛюди, які досягли успіху у своїй роботі, навчилися спокійно ставитися до невдач
Оскільки Вокер часто скаржився на те, що в нього не вийшов бізнес, і він тепер боїться братися за будь-що ще, щоб знову не зазнати невдачі, Грейтенс написав йому все, що думає про невдачі.
Відмінного професіонала від посереднього виконавця відрізняє більша кількість невдач. Ті, хто досяг справжніх висот у своїй роботі, робили більше спроб. Вони помилялися знову і знову, а все-таки не опускали руки, домагаючись справжньої майстерності.
Талановитий художник рве й викидає безліч невдалих начерків і навіть готових картин. Письменник бракує одне речення за іншим, поки не доб’ється по-справжньому точної фрази. Інвестор, перш ніж стати багатієм, втрачає багато грошей на невдалих вкладеннях. Якби кожен ризик окупався, було б нецікаво ризикувати, зникло б саме поняття ризику. Грейтенс не має на увазі ризик нерозважливий, який схожий на дурість. Під ризиком він розуміє дії на межі своїх можливостей. Так, у будь-який момент можна зазнати невдачі, але важливо зробити з неї висновки й рухатися далі, набувши нового досвіду.
Багато колишніх спецпризначенців уже не можуть боротися на рингу чи татамі, хоча колись вважалися найкращими. Це якраз ті, кому все давалося легко, і тепер вони не хочуть ризикувати. Це паралізує їхній майбутній успіх. Вони перестали намагатися, бо бояться невдач, бояться втратити репутацію сильних і вмілих борців. Замість того щоб зробити минулий успіх основою нинішнього, вони просто чіпляються за нього, не бажаючи рухатися далі.
Сам Грейтенс подумував зайнятися тхеквондо, попри те, що вже був чемпіоном із боксу та офіцером спецпідрозділу. Навіщо, думав він, вчитися чогось нового й отримувати стусани, перш ніж він навчиться? Проте, він змусив себе піти на курси тхеквондо, де йому довелося нелегко, але, як він запевняє, поступово він рухається вперед.
Перемагати, звісно, приємно, але неможливо перемагати завжди. Кожна пропозиція приносить мудрість, якщо правильно її сприймати. Навіть якщо ви знаєте, що на вас чекає не одна невдача, однаково не бійтеся починати заново.
Ми зміцнюємо свій характер у боротьбі за щось вартісне
Коли Грейтенсу було 16 років, він пробіг свій перший марафон. Відтоді він полюбив біг на довгі дистанції. Через 15 років він поставив собі за мету пробігти марафон за три години. Він довго тренувався, підібрав собі максимально зручне взуття, дієту й місця для пробіжок. Щоночі за кілька місяців до марафону він думав, як пробіжить його за три години. У підсумку він прийшов до фінішу на 12 секунд пізніше й вирішив спробувати ще раз — результат його розчарував.
Грейтенс згадав про знаменитого чеського бігуна Еміля Затопека. Він вирішив скопіювати його режим тренувань. Затопек бігав 80 разів 400-метровою доріжкою, відпочиваючи по хвилині між кожним колом. Кожне коло він бігав зі спринтерською швидкістю. Грейтенс не дуже розумів, чи змінилися його підготовленість або фізичні можливості. Але наступний марафон він встиг пробігти за 3 години.
Еміль Затопек не був професійним бігуном. Свої перші перегони він пробіг 1940 року, коли працював на взуттєвій фабриці, де його тренував такий самий робітник, як він. Незадовго до фінішу він відчув гостре бажання всіх обігнати, але прийшов лише другим. Але він поставив собі за мету — наступного разу прийти першим.
Повний текст цього та інших дайджестів книжок з тем #психології, #бізнесу, #здоров'я, #науки, #філософії, #саморозвитку доступні підписникам клубу “Rozum.Love” Повний текст цього та інших дайджестів книжок з тем #психології, #бізнесу, #здоров'я, #науки, #філософії, #саморозвитку доступні підписникам клубу “Rozum.Love”
Повний текст цього та інших дайджестів книжок з тем #психології, #бізнесу, #здоров'я, #науки, #філософії, #саморозвитку доступні підписникам клубу “Rozum.Love”
Переглянути коментарі (0) Підписатися на Telegram-канал