Розмова з незнайомцями
Дайджест бестселера 2019 року Малкольма Гладуелла «Talking to Strangers».
Про нашу схильність швидко виносити судження про людей, про яких ми докладно нічого не знаємо, і про те, до яких трагічних наслідків це може призводити.
Більшість із нас упевнена у своїй здатності розбиратися в людях, навіть малознайомих або незнайомих зовсім. Ми вважаємо, що виносимо об’єктивне судження про людину на підставі виразу обличчя, за очима, чесними або такими, що бігають, за рукостисканням, жестикуляцією або за тим, які слова вона говорить. Усе це повна помилка. Саме слово «незнайомець» говорить про те, що ми не знаємо цієї людини й не можемо знати. Можна спробувати її зрозуміти, розмовляючи з нею або збираючи інформацію, але не керуючись першим враженням чи кількома зустрічами. І проблема ця набагато ширша, ніж здається на перший погляд.
Автор книги, відомий канадський журналіст і письменник Малкольм Гладуелл наводить як приклад зустріч Кортеса й Монтесуми, вождя ацтеків. Один не говорив ацтекською, інший — іспанською. Перекладачкою була жінка, яка говорила мовою мая та мовою ацтеків науатль. Її зі свого боку перекладав священник, який розумів мову мая. Монтесума хотів донести до Кортеса думку, що приймає його капітуляцію — адже Кортес з’явився зі зброєю і вже захопив частину території. Перекладач доніс до Кортеса думку, що Монтесума підносить йому своє місто Теночтітлан, бо вважає його нащадком бога Кетцалькоатля, який спустився з небес. Мову науатль називають побожною — під час її використання могутній правитель Монтесума спеціально представлявся як маленький та слабкий, щоб не бентежити співрозмовників своєю величчю. Таку мову неможливо перекласти буквально, щоб не спотворити сенс сказаного до повної невпізнанності. У підсумку Монтесуму взяли в заручники, розгорілася війна, загинуло безліч людей, індіанці гинули не тільки від іспанських мечів, а й від хвороб, занесених чужинцями, до яких у них не було імунітету. Почалася колоніальна експансія.
Поступово таке тотальне нерозуміння перетворилося на сучасну модель соціальної взаємодії. Людям дедалі частіше доводиться мати справу з тими, чиї погляди та досвід відрізняються від їхніх власних. І всі розмови з незнайомцями ніби пропускаються через кілька перекладачів, кожен із яких спотворює сенс.
У своїй книзі Малкольм Гладуелл на реальних прикладах показує, до яких часом трагічних наслідків призводить нерозуміння, осуд незнайомців і переконаність у своїй правоті.
Зміст дайджесту
1Навіть найтонший знавець людської натури може помилитися, покладаючись тільки на особисте судження2Ніколи не треба судити про людину, покладаючись тільки на зовнішнє враження та інші підказки3Часто особиста зустріч тільки заважає об’єктивному оцінюванню4Ми типово довіряємо людям5Ми обираємо найімовірнішу версію і відкидаємо те, що здається неможливим6У всіх людей є стереотипи про те, який вигляд має мати людина та як вона має говорити в певних ситуаціях, і часто це призводить до помилок7Зайва підозрілість може призвести до трагічних наслідків8Завершальні коментаріНавіть найтонший знавець людської натури може помилитися, покладаючись тільки на особисте судження
Гладуелл розповідає про скандал у ЦРУ, коли перебіжчик із кубинської розвідки розповів американцям, що всі шпигуни, завербовані ЦРУ на Кубі, насправді подвійні агенти.
Перебіжчик називав десятки імен, майже весь список секретних агентів США, які, як з’ясувалося, усі до одного працювали на Фіделя Кастро. Вони передавали в Штати дезінформацію, яку придумувала кубинська розвідка. З боку ЦРУ їх опікав досвідчений розвідник, теж кубинець, який особисто відповідав за своїх шпигунів і був упевнений, що з ними все гаразд. Він часто зустрічався з ними, щоб регулярно отримувати цінну інформацію, яку, як з’ясувалося, створювали в кулуарах кубинської розвідки. Він був сповнений радості, уявляючи якого дурня зваляв Кастро, який довіряє цим людям, а насправді дурня зваляв він сам.
Кастро, який дізнався про перебіжчика, зрозумів, що подвійних агентів викрито, і показав по телебаченню 11-серійний документальний фільм про те, як Куба обдурювала США. Агенти виступали на зустрічах із глядачами по всій Кубі, як справжні актори. Було знято всі явки впродовж 10 років: усі таємні зустрічі в кімнатах, де заздалегідь було встановлено обладнання, усі схованки, де ховали закладки з нібито секретною інформацією, перелічували на ім’я всіх офіцерів ЦРУ, які приходили на ці зустрічі. Цей фільм навіть люб’язно продублювали на англійську мову й відправили відеокасети в США — нехай ЦРУ милується своїм провалом.
Як таке могло статися з однією з найсильніших розвідок світу? У ЦРУ намагалися знайти пояснення. Одні вважали, що Кастро був дуже розумний і прекрасно підібрав своїх подвійних агентів, особливо цінуючи їхні акторські здібності. Інші запевняли, що Кубі не приділяли належної уваги, і тому стався такий провал. От у НДР усе було по-іншому. Однак мемуари Маркуса Вольфа, глави «Штазі», показують, що це зовсім не так, — усі агенти ЦРУ в НДР були або подвійними, або від самого початку працювали на «Штазі».
Навіть найкращі співробітники ЦРУ часто помилялися, не кажучи вже про рядових. Тим часом у цій організації регулярно проводилися перевірки на детекторі брехні для таємних агентів. Не уникли цієї долі й шестеро подвійних агентів на Кубі — щойно вони зустрічалися з куратором із ЦРУ за межами Куби, їх проганяли через поліграф у готельному номері. Ці шестеро не пройшли перевірку, але на поліграфістів чинило тиск начальство, змусивши видати довідку про те, що свідчення правдиві. Ба більше, оперативники зібрали нараду і влаштували рознос операторам поліграфа, звинувачуючи їх в упередженості та некомпетентності. Вони вирішили покладатися не на поліграф, а на власне судження. Результат виявився катастрофічним.
Ніколи не треба судити про людину, покладаючись тільки на зовнішнє враження та інші підказки
Коли ми дивимося на людину, яку погано знаємо, ми несвідомо шукаємо в її зовнішності та поведінці підтвердження якихось своїх здогадок і бажань.
Одного разу психологи провели експеримент. Вони роздали групі випробовуваних аркуші паперу із записаними словами, у яких були пропущені літери. Їхнім завданням було продовжити слова. Насправді тест потрібен був для перевірки пам’яті, але піддослідним після закінчення заповнення сказали, що він розкриває риси їхньої особистості. Якщо, наприклад, людина заповнює пропуски так, що в неї виходять суцільні слова, пов’язані з владою, або насильством, або чимось похмурим, це свідчить про відповідні риси в її натурі. Піддослідні тут же обурилися: вони зовсім не такі. Це просто випадковість, що вони заповнили пропуски саме так (що було чистою правдою). Але картина тут же змінилася, коли їм запропонували переглянути листки, заповнені іншими людьми, і скласти судження про них. Тут вони розвернулися щосили. Ці незнайомі люди були й жінконенависниками, і розпусниками, і таємними маніяками, і депресивними на межі суїциду, і багато ким ще. І все це на підставі букв, які вони обирали.
Кожен упевнений, що може судити про інших і бачити їх наскрізь, тоді як сам він аналізу недоступний. Це називається ілюзією асиметричного осяяння — переконаністю в тому, що ми знаємо й розуміємо інших краще, ніж вони знають і розуміють нас. Тому ми без жодних підстав вважаємо, що можемо прочитати незнайому людину як книжку, зазирнути їй у душу, спираючись на тонкі підказки. Ось із нами такого статися не може, нас-то не розкусити. А з незнайомцями все просто.
Повний текст цього та інших дайджестів книжок з тем #психології, #бізнесу, #здоров'я, #науки, #філософії, #саморозвитку доступні підписникам клубу “Rozum.Love” Повний текст цього та інших дайджестів книжок з тем #психології, #бізнесу, #здоров'я, #науки, #філософії, #саморозвитку доступні підписникам клубу “Rozum.Love”
Повний текст цього та інших дайджестів книжок з тем #психології, #бізнесу, #здоров'я, #науки, #філософії, #саморозвитку доступні підписникам клубу “Rozum.Love”
Переглянути коментарі (0) Підписатися на Telegram-канал