Навіть найтонший знавець людської натури може помилитися, покладаючись тільки на особисте судження

Гладуелл розповідає про скандал у ЦРУ, коли перебіжчик із кубинської розвідки розповів американцям, що всі шпигуни, завербовані ЦРУ на Кубі, насправді подвійні агенти.

Перебіжчик називав десятки імен, майже весь список секретних агентів США, які, як з’ясувалося, усі до одного працювали на Фіделя Кастро. Вони передавали в Штати дезінформацію, яку придумувала кубинська розвідка. З боку ЦРУ їх опікав досвідчений розвідник, теж кубинець, який особисто відповідав за своїх шпигунів і був упевнений, що з ними все гаразд. Він часто зустрічався з ними, щоб регулярно отримувати цінну інформацію, яку, як з’ясувалося, створювали в кулуарах кубинської розвідки. Він був сповнений радості, уявляючи якого дурня зваляв Кастро, який довіряє цим людям, а насправді дурня зваляв він сам.

Кастро, який дізнався про перебіжчика, зрозумів, що подвійних агентів викрито, і показав по телебаченню 11-серійний документальний фільм про те, як Куба обдурювала США. Агенти виступали на зустрічах із глядачами по всій Кубі, як справжні актори. Було знято всі явки впродовж 10 років: усі таємні зустрічі в кімнатах, де заздалегідь було встановлено обладнання, усі схованки, де ховали закладки з нібито секретною інформацією, перелічували на ім’я всіх офіцерів ЦРУ, які приходили на ці зустрічі. Цей фільм навіть люб’язно продублювали на англійську мову й відправили відеокасети в США — нехай ЦРУ милується своїм провалом.

Як таке могло статися з однією з найсильніших розвідок світу? У ЦРУ намагалися знайти пояснення. Одні вважали, що Кастро був дуже розумний і прекрасно підібрав своїх подвійних агентів, особливо цінуючи їхні акторські здібності. Інші запевняли, що Кубі не приділяли належної уваги, і тому стався такий провал. От у НДР усе було по-іншому. Однак мемуари Маркуса Вольфа, глави «Штазі», показують, що це зовсім не так, — усі агенти ЦРУ в НДР були або подвійними, або від самого початку працювали на «Штазі».

Навіть найкращі співробітники ЦРУ часто помилялися, не кажучи вже про рядових. Тим часом у цій організації регулярно проводилися перевірки на детекторі брехні для таємних агентів. Не уникли цієї долі й шестеро подвійних агентів на Кубі — щойно вони зустрічалися з куратором із ЦРУ за межами Куби, їх проганяли через поліграф у готельному номері. Ці шестеро не пройшли перевірку, але на поліграфістів чинило тиск начальство, змусивши видати довідку про те, що свідчення правдиві. Ба більше, оперативники зібрали нараду і влаштували рознос операторам поліграфа, звинувачуючи їх в упередженості та некомпетентності. Вони вирішили покладатися не на поліграф, а на власне судження. Результат виявився катастрофічним.

Ніколи не треба судити про людину, покладаючись тільки на зовнішнє враження та інші підказки

Коли ми дивимося на людину, яку погано знаємо, ми несвідомо шукаємо в її зовнішності та поведінці підтвердження якихось своїх здогадок і бажань.

Одного разу психологи провели експеримент. Вони роздали групі випробовуваних аркуші паперу із записаними словами, у яких були пропущені літери. Їхнім завданням було продовжити слова. Насправді тест потрібен був для перевірки пам’яті, але піддослідним після закінчення заповнення сказали, що він розкриває риси їхньої особистості. Якщо, наприклад, людина заповнює пропуски так, що в неї виходять суцільні слова, пов’язані з владою, або насильством, або чимось похмурим, це свідчить про відповідні риси в її натурі. Піддослідні тут же обурилися: вони зовсім не такі. Це просто випадковість, що вони заповнили пропуски саме так (що було чистою правдою). Але картина тут же змінилася, коли їм запропонували переглянути листки, заповнені іншими людьми, і скласти судження про них. Тут вони розвернулися щосили. Ці незнайомі люди були й жінконенависниками, і розпусниками, і таємними маніяками, і депресивними на межі суїциду, і багато ким ще. І все це на підставі букв, які вони обирали.

Кожен упевнений, що може судити про інших і бачити їх наскрізь, тоді як сам він аналізу недоступний. Це називається ілюзією асиметричного осяяння — переконаністю в тому, що ми знаємо й розуміємо інших краще, ніж вони знають і розуміють нас. Тому ми без жодних підстав вважаємо, що можемо прочитати незнайому людину як книжку, зазирнути їй у душу, спираючись на тонкі підказки. Ось із нами такого статися не може, нас-то не розкусити. А з незнайомцями все просто.