Замість пошуків щастя краще зайнятися більш раціональними речами

Потреба людей у щасті заганяє їх у небезпечну пастку. На його думку, потрібно зупинити пошуки щастя, оскільки воно — примарна й абстрактна категорія. По-перше, воно постійно вислизає від нас — що сильніше людина намагається зробити себе щасливою, то менше це виходить. По-друге, щастя не піддається єдиному опису. Кожен пояснює його по-своєму. Навіть в однієї й тієї самої людини протягом життя може змінюватися уявлення про щастя.

Буркеман вивчав ставлення до щастя дослідників і представників різних релігій. Він виокремив для себе найбільш раціональних і переконливих авторів та простежив між ними взаємозв’язок. Усі вони в різний спосіб доходили до одних висновків — спроби стати щасливим роблять людину ще більш нещасною, а уникнення негативних думок веде до зациклення на них. Цей висновок підводить до іншої думки — потрібно виробити такий підхід до життя, який враховуватиме цю особливість людської природи. Розв’язанням проблеми став «негативний» шлях, тобто досягнення стану гармонії через зіткнення з тим, чого ми старанно уникаємо — нещастя, страждання, страху, невизначеності, думки про смерть.

Людина влаштована так, що інтуїтивно вона намагається уникати суджень про погане, тому багато хто потрапляє в пастку позитивного мислення. Але, попри зовнішню привабливість і широке поширення цього підходу в сучасному світі, він приносить мало користі. Негативний погляд на речі більш конструктивний і логічний. Коріння такого підходу сягає в минуле — античні стоїки міркували над користю передбачення невдач і поразок, буддисти визнавали важливість спокійного і споглядального стану розуму, а середньовічні мислителі шанували смерть і ніколи не забували про неї.

Варто зазначити, що негативний шлях — це не заклик діяти наперекір системі та не боротьба з позитивом. Також не варто плутати його із цинізмом, апатією чи депресивністю. Він полягає в умінні приймати життя з усіма його проявами й виносити користь із того, що ми зазвичай вважаємо поганими сторонами життя і негативними емоціями. Він допомагає критично поглянути на «культ оптимізму», який міцно зайняв свої позиції та прихильники якого спрощують серйозні філософські питання і зводять їх до методик самодопомоги.

Представники негативного шляху — різні мислителі, які жили в різні історичні епохи. Але їх об’єднує бажання припинити вічний пошук щастя і прагнення використовувати свої негативні емоції собі на благо.

Продумуйте сценарії можливих невдач і дивіться в очі страхам

Що більше людина думає про можливі пригоди та страждання, то більше цінує своє життя. Завдяки роздумам про свої дії в разі несприятливого збігу обставин вона знаходить внутрішній спокій. Цю, на перший погляд, парадоксальну думку, Буркеман запозичив у стоїків, представників філософської течії, яка сформувалася в Афінах у четвертому столітті до нашої ери. Стоїки були прихильниками так званої «негативної візуалізації», коли людина обмірковує нещастя, що можуть із нею статися. У такий спосіб вона готує себе до того, щоби під час зустрічі з проблемами не розгубитися і не впасти в ступор.

Сучасний стоїк і, за сумісництвом, американський психолог Альберт Елліс використовував принципи цього вчення у своїй практиці. Він радив пацієнтам зробити те, чого вони так бояться. Він вважав, що люди витрачають занадто багато сил на нерішучість і тривожність. Замість того щоби постійно переживати та прокручувати в голові страшні думки, потрібно навмисно зустрітися зі своїми страхами віч-на-віч.

Буркеман випробував цей метод на собі. Він мав проїхати в нью-йоркському метро, оголошуючи станції за кілька секунд до автоматичного оповіщення. Паніка охоплювала його навіть при думці про такий вчинок і змішувалася з незручністю та острахом громадського осуду. Але вже після кількох хвилин він подолав свій страх і зрозумів абсурдність своїх тривог — пасажири в метро були байдужі до його поведінки. Те, чого ми так боїмося, часто виявляється дрібницею.