Про ігри, у які ми граємо
Дайджест культової книги Еріка Берна «Ігри, у які грають люди».
Про те, чому люди грають у психологічні ігри, підміняючи ними близькі та щирі стосунки.
Книга Еріка Берна «Ігри, у які грають люди» присвячена психології взаємин. Вона була вперше видана 1964 року і відтоді багаторазово перевидавалася. Саме з неї почався бум популярної психології. Чому книга «Ігри, у які грають люди» стала такою популярною?
У ній Ерік Берн розповідає про свою систему позбавлення від руйнівних життєвих сценаріїв, які змушують замінювати близькі стосунки з людьми їхніми сурогатами — психологічними іграми. Завдяки іграм люди приховують свої справжні мотиви та свою вразливість. Вони звикають грати в ігри з дитинства, навчаючись їм у свого оточення. Типовий приклад гри — «Якби не ти». У ній один із подружжя скаржиться на те, що другий заважає йому в реалізації його прагнень. Але насправді це він сам обирає собі таких партнерів, які «заважають», щоб зняти із себе відповідальність за власне життя і перекласти турботи на іншого — кому потім можна дорікнути в тому, що життя не склалося.
Щодо того, чому люди грають в ігри, в автора є кілька важливих ідей.
Зміст дайджесту
1Навіть дорослі люди гостро потребують близькості, тому прагнуть отримати аналог батьківської ласки — «погладжування»2Люди грають в ігри, щоб задовольнити потребу в близькості3Усередині кожної людини існують три «я», які часто мають протилежні інтереси4Взаємодії між різними «я» різних людей називаються транзакціями5Хоча ігри заважають виявляти цілісність і можуть бути руйнівними, вони дають відчуття комфорту й дають змогу виправдовувати бездіяльність, тобто вони приносять вигоду6Люди можуть усе життя грати в ігри7Небезпека ігор у тому, що, загравшись, людина руйнує себе, перетворюється на неврівноважену особистість, яка проєктує на інших власні мотиви. Однак людина може жити вільним від ігор життям8Завершальні коментаріНавіть дорослі люди гостро потребують близькості, тому прагнуть отримати аналог батьківської ласки — «погладжування»
Для людей характерний дуже тривалий період дитинства, коли ми повністю залежимо від свого найближчого оточення. Потреба в турботі — найважливіша для людини. Без ласки немовлята перестають розвиватися, у них починаються незворотні зміни в мозку, вони навіть можуть померти. Але ласка потрібна не тільки немовлятам. Дорослим людям теж життєво необхідна близькість. Те, що бракує емоційного й сенсорного контакту в людей (це стосується як немовлят, позбавлених фізичної близькості, так і дорослих, які опинилися в ув’язненні самоти) згубно позначається на психічному й фізичному стані. Це явище називається емоційною депривацією або сенсорним голодом.
Людина відчуває потребу в увазі, близькості та ласці не тільки в дитинстві. Виростаючи, ми «блукаємо поміж двох вогнів»: ми змушені дотримуватися прийнятих у суспільстві правил поведінки з їхньою дистанційованістю й обмеженнями та водночас прагнемо повернути відчуття єднання та близькість, яку ми знали в дитинстві. Розриваючись між цими тенденціями, людина змушена йти на компроміс. Саме такими компромісами автор пояснює широко використовувані рукостискання, поклони, «чмокання» — з їхньою допомогою ми надаємо цивілізованої форми вираженню нашої потреби у фізичній близькості з іншими людьми. Такі знаки ми сприймаємо як свого роду «погладжування» — дорослу заміну батьківській ласці. Доросла людина активно прагне подібних символічних погладжувань. Наприклад, учений домагається визнання своїх колег, а співачка ловить захоплені погляди шанувальників.
Попри те, що люди можуть відчувати однакове прагнення до емоційних погладжувань, способи, якими вони їх домагаються, і форми, яких набувають ці погладжування, можуть істотно відрізнятися. Комусь потрібна постійна похвала й обожнювання, а комусь, навпаки, потрібне лише рідкісне визнання лише обраних фахівців. Погладжування передають нам важливий сигнал про те, що інші люди визнають нашу присутність, що ми щось значимо.
У теорії автора погладжування розглядається як основна одиниця соціальної дії, а обмін погладжуваннями становить транзакцію — основну одиницю соціальної взаємодії. Звідси походить і назва теорії автора — «транзактний аналіз» (або «транзакційний аналіз»), у якому досліджується динаміка взаємодії між людьми.
Люди грають в ігри, щоб задовольнити потребу в близькості
Людина так гостро потребує погладжувань, що навіть негативні взаємодії для неї кращі, ніж повна відсутність контактів. Людина тут не відрізняється від багатьох інших істот. Так, експерименти на щурах показали, що не тільки м’які погладжування, а й болючі електричні удари покращують біохімічні показники та опірність їхнього організму інфекціям.
Стосунки між більшістю людей здебільшого складаються з «ігор» — серій взаємодій із передбачуваним підсумком. Іграми люди замінюють близькі та щирі стосунки, які важко знайти та про які важко просити. Якщо в житті людей немає справжньої близькості, вони намагаються отримати її через ігри.
Людина відчуває потребу не тільки в близькості, а й у структуруванні свого часу, вона прагне «програмувати» час свого життя, щоб уникнути нудьги, яка може призвести до таких самих згубних наслідків, що й емоційний голод. Автор виокремлює три різновиди програм, що слугують цілям структурування часу: матеріальні, соціальні та індивідуальні.
Ми запускаємо матеріальні програми, коли потрібно подолати труднощі або обробити інформацію для налагодження соціальних взаємодій.
Повний текст цього та інших дайджестів книжок з тем #психології, #бізнесу, #здоров'я, #науки, #філософії, #саморозвитку доступні підписникам клубу “Rozum.Love” Повний текст цього та інших дайджестів книжок з тем #психології, #бізнесу, #здоров'я, #науки, #філософії, #саморозвитку доступні підписникам клубу “Rozum.Love”
Повний текст цього та інших дайджестів книжок з тем #психології, #бізнесу, #здоров'я, #науки, #філософії, #саморозвитку доступні підписникам клубу “Rozum.Love”
Переглянути коментарі (0) Підписатися на Telegram-канал