Щоб зрозуміти, чому теперішній час такий важливий для нашого майбутнього, потрібно поглянути на історію людства загалом

З плином століть сила людства зростала. Вона покращувала становище людей, допомагала їм виживати, і водночас зростала і здатність завдавати шкоди собі та іншим. Люди творили історію, зміцнювали свою владу, і це дало їм змогу досягти величезного прогресу. Якщо людство зуміє уникнути катастрофи, то подальший розквіт не за горами. Але небезпеки, які нам загрожують, цілком реальні.

Людство як вид виникло в африканській савані 200 тисяч років тому. Відтоді багато й багато століть люди вступали в стосунки, зазнавали поневірянь і прикрощів, займалися творенням і замислювалися про свою роль у світобудові. Але для більшості людей погляд на історію простягається в минуле всього на 5 тисяч років тому, до перших записів на камені, глині або папірусі. Мало хто згадує про людей, які припливли до Австралії приблизно 70 тисяч років тому, про тих, хто давав назви рослинам і тваринам, хто вигадав перші пісні, казки та вірші.

Ще до виникнення цивілізації, за допомогою простих технологій мореплавства, шиття та використання вогню люди навчилися переміщатися на величезні відстані та пристосовуватися до навколишнього середовища. І все завдяки розвитку інтелекту, мови та творчих здібностей. Саме цими якостями люди компенсували нестачу витривалості та сили. І все ж, попри всі ці здібності, людина не змогла б вижити поодинці. Крім іншого, вона навчилася співпрацювати з іншими, утворювати групи, щоб кожен міг обмінюватися з іншими знаннями, ідеями та планами. Отримані навички передавалися наступним поколінням, збагачуючись водночас новими деталями. Згодом співпрацювати навчилися не десятки, а тисячі людей, які зберігають і покращують ідеї. Поступово, від століття до століття, зростали знання і культура.

У людства було кілька моментів великого переходу, які прискорили розвиток цивілізації. Першою була сільськогосподарська революція. Десять тисяч років тому на Близькому Сході почали садити дику пшеницю, ячмінь, сочевицю і горох, щоб уникнути загрози голоду і створити продовольчі запаси. В одомашнених сортів було більше насіння і рясніші врожаї. Люди почали одомашнювати й худобу, що забезпечило їх м’ясом, молоком, шкурами та гноєм для удобрення. Воли навчилися орати землю, що полегшило людську працю і підвищило наші можливості.

І таке відбувалося не тільки на Близькому Сході, у так званому Родючому Півмісяці, а й у всьому світі, де дозволяв клімат і місцеві види рослин: в Африці, Східній Азії, Новій Гвінеї, Південній, Центральній і Північній Америці. Від збиральництва людство переходило до хліборобства.

Це величезне досягнення мало й сумні наслідки. Через розвиток сільського господарства скоротилася кількість землі, необхідної для прожитку окремих людей. Почали розвиватися великі поселення, поступово перетворюючись на держави. Якщо перші спільноти збирачів налічували щонайбільше сотні людей, то в перших містах жили вже десятки тисяч. Дві тисячі років тому під час правління китайської династії Хань у Китаї налічувалося вже 60 мільйонів людей.

Що більше людей ділилися відкриттями та ідеями, то швидше розвивалися технології та інститути. Люди торгували та іншими способами взаємодіяли один з одним, безперервно вдосконалюючи методи управління, торгівлю і мистецтво. За перші 6 тисяч років розвитку сільського господарства далеко вперед зробили крок писемність, математика й законодавство. Завдяки розвитку писемності знання зберігалися в часі, підтримуючи зв’язок між поколіннями та обмін ідеями.

Наступним після сільськогосподарської революції великим переходом стала революція наукова. Приблизно 400 років тому людство виробило науковий метод: активно велися спостереження за світом природи, пошуки пояснень різним явищам, було вироблено методи перевірки гіпотез із добором доказів.

Накопичення знань пішло в прискореному темпі, що стало поштовхом до розвитку інновацій, і людина все більше підкоряла собі природний світ. Багато хто міг побачити, як далеко ступив прогрес, протягом власного життя, що породило віру в те, що життя для кожного наступного покоління буде все кращим.

Третім великим переходом стала промислова революція. Вона почалася з використанням викопних видів палива, таких як вугілля. Люди на той час уже керували простими машинами, використовуючи енергію вітру або води, викопне паливо давало можливість отримання ще більшої кількості енергії.

Парова машина перетворила хімічну енергію вугілля на механічну енергію. Парові двигуни почали виконувати величезну кількість роботи, перетворюючи сировину на готову продукцію швидше й дешевше, ніж раніше. Розвиток залізниць розподіляв цю продукцію на великі відстані.

Наслідки великих переходів мали й негативний ефект

Працювати доводилося більше, запасів їжі стало менше, часто траплялися спалахи захворювань. Промислова революція принесла нерівномірний розподіл доходів і експлуататорську практику. Зростала нерівність усередині різних країн і між ними, що призвело до революцій XX століття. Енергія викопного палива почала вивільняти парникові гази, тож розвиток промисловості став загрожувати рідкісним видам, забруднювати довкілля.

Однак, попри це, люди сьогодні живуть набагато краще, ніж будь-коли. Загальний добробут збільшується, що із часом дасть змогу повністю викорінити злидні.

Стала доступною освіта, що призвело до майже повсюдної ліквідації неписьменності. Збільшилася тривалість життя. Сьогодні наш моральний кодекс включає турботу про тварин і довкілля. Але ми не можемо бути впевнені, що подальший прогрес продовжиться.

Наша планета залишиться придатною для життя близько мільярда років. За цей час ми можемо досліджувати інші планети, покінчити з епідеміями та соціальною несправедливістю. Але все це майбутнє під питанням відтоді, як над людством нависла загроза ядерної війни разом із вибухом першої атомної бомби. Наслідки ядерного вибуху можуть перекреслити всі минулі досягнення людства: крім прямих смертей від вибухів, на нас може чекати ядерна зима, яка несе голод і неврожай у всьому світі. Уже кілька разів тільки дивом вдавалося уникнути ядерного удару. Так, одного разу ядерне зіткнення ледь не почалося, коли під час Карибської кризи російський підводний човен під командуванням капітана Валентина Савицького виявили американські військові кораблі біля берегів Куби. Човен заліг на дно, його закидали бомбами, змушуючи спливти. Температура на борту була дуже високою, люди страждали від спеки та нестачі повітря. Зв’язку з Москвою не було, і Савицький вирішив, що, судячи з вибухів навколо, почалася війна, і він має відповісти на атаку атомними торпедами. Однак для пуску торпед він мав отримати згоду двох своїх офіцерів. Один із них дав згоду, другий, старпом Василь Архипов, заспокоїв капітана і вмовив його дочекатися сигналу від командування. Якби не він, цілком могла б початися ядерна війна.