Здатність взаємодіяти властива людині від народження

Це особливо добре проявляється в дитячих іграх. Автор згадує, як його мати, грекиня, яка виросла в Туреччині, брала синів, 8-річного Ніколаса та 6-річного Дмитра, відпочивати на турецький острів Буюкада (в грецькому варіанті — Принкіпос).

На вулиці гралися турецькі діти, і Ніколасу з братом хотілося з ними спілкуватися. І вони знайшли спільну мову один з одним, попри те, що одні не говорили грецькою, а інші — турецькою. Використовуючи жести, вони домовилися набрати запаси соснових шишок, щоб кидати ними один в одного. Кожна сторона намагалася зайти противнику в тил, щоб вкрасти його припаси. Коли бої набридали, наставав час мінятися. Одні види шишок можна було обміняти на інші: кілька зелених шишок трохи менше йшли в обмін на одну більшу, яка прирівнювалася до гранати. Такі ігри могли тривати цілий день.

Турецькі хлопчаки відрізнялися від Ніколаса і Дмитра, вони були по-іншому підстрижені, одягалися не так, як заведено в Греції, і на свій манір кидали шишки. Але ці відмінності були несуттєвими, ніхто не звертав на них уваги. Спільну гру розуміли всі, цьому не могли завадити незнання мови та відмінність культур. Такі ігри виникають спонтанно й добровільно, ними ніхто не керує, вони є першим у житті соціальним експериментом. Людські суспільства можуть розглядатися як розширені версії дитячих ігор. В іграх є високий ступінь соціальної організації, співпраця, навчання, фаворитизм і мораль.

Внутрішньогруповий фаворитизм, тобто тепле почуття належності до команди, спостерігається навіть у дошкільнят. Багато хто вважає цю якість вродженою, як і моральне відчуття того, що добре й що погано. Вроджені моральні принципи забезпечують основу для соціальної поведінки, яка формується разом із досвідом та освітою.

Попри різницю культурних рис, між людьми різних культур багато спільного. У кожної людини є вроджений набір соціальних особливостей, які допомагають будувати суспільства. Це успадковано разом з еволюцією і закарбовано в наших генах.

Здатність об’єднуватися так само характерна для людської істоти, як і прямоходіння. Вона живе в нас на рівні інстинкту. Суспільству притаманні ті самі риси, що й певній людині, для якої характерна здатність бути особистістю та визнавати її в інших; любов до партнерів і потомства; здатність дружити й об’єднуватися в соціальні мережі; співпрацювати; любов і відданість своїй групі; розуміння ієрархії; соціальна здатність до навчання.

Здатність усвідомлювати свою особистість дає підґрунтя для дружби, любові та співпраці, проявляти доброту й відповідати на неї. Любов — суто людська якість, за небагатьма винятками в кількох ссавців. З’єднуючись зі своїми партнерами, ми відчуваємо особливий зв’язок не зі своїми родичами, а з неродинною нам людиною. Дружба теж допомагає об’єднуватися стороннім людям, вступати з ними в довгострокові союзи. Дружба, співпраця, соціальне навчання пов’язані зі здатністю об’єднуватися і взаємодіяти. У наші гени вбудований план соціального життя, який допомагає нам спілкуватися та взаємодіяти.

У спонтанно створюваних спільнотах поведінка людей може бути як згубною, так і такою, що сприяє виживанню

Багато свідчень про те, на що здатні людські спільноти, можна знайти в історії корабельних аварій. Опинившись в екстремальних умовах, різні групи поводяться по-різному. Голландське судно «Батавія» вийшло у свій перший та останній рейс 1628 року. Через розбіжності шкіпера й капітана Батавія відхилилася від курсу й сіла на рифи в червні 1629-го. Ті, хто вижив, дісталися острова Бікон біля Австралії, де не було ні прісної води, ні їжі. Запас продуктів і води, який вдалося підняти з дна, був обмежений, і тому зайвих людей позбувалися, планомірно їх винищуючи. Періодично виникали сутички, крім цього, люди гинули від хвороб. Коли нагодилася рятувальна експедиція, вона виявила, що з 350 осіб вижили лише 68.

Схожа історія трапилася з французьким судном Utile, яке перевозило рабів і зазнало аварії 1761 року на острові в Індійському океані. Моряки залишили 60 рабів на острові й обіцяли надіслати допомогу, але згадали про це тільки через 15 років. Коли за ними все ж таки прибув корабель, живими знайшли тільки 7 жінок і дитину.

Є ще більш жахливі приклади з канібалізмом, що демонструють розпад соціального порядку, якого люди намагаються дотримуватися інстинктивно. Але протилежних випадків все-таки більше. І найуспішнішими були групи, які мали розумних лідерів, помірну ієрархію без суперництва і проявів жорстокості, дружні стосунки в групі, взаємний альтруїзм і співпрацю. Успішні групи дбали про поранених і хворих. Вони справедливо розподіляли трудові обов’язки, разом рили колодязі, ховали померлих, змінювали один одного на сторожових постах, будували плоти або човни. Після висадки в таких групах не дотримувалися колишньої субординації, усі члени групи були рівні в правах. Їх не ділили на солдатів і рядових або слуг і пасажирів. І якщо в групах панували дружба і співпраця, усе в них йшло добре.

1855 року зазнав аварії корабель «Джулія Енн», розбившись об рифи. Екіпаж і пасажири, загалом 51 людина, були викинуті на мілину. Їм вдалося дістатися до землі за допомогою вцілілих шлюпок, і в підсумку, коли за ними прийшла допомога, усі були живі.