Одержимість суспільства ранніми досягненнями небезпечніша, ніж заведено вважати

Починаючи з 1960-х років минулого століття ЗМІ звеличують вундеркіндів, і їх стає дедалі більше, чому великою мірою сприяє інтернет. Юні супермоделі, юні акторки та актори, спортсмени, з якими укладають контракти вже в 9 років, — усім цим уже нікого не здивувати. Молодіють не тільки спортсмени, а і їхні тренери. Настала пора молодих політиків, письменників, співаків і музикантів — їхній популярності сприяють інтернет-платформи, де вони знаходять собі однодумців і шанувальників на початковому етапі, коли про них ще мало хто знає.

Молоді власники корпорацій наймають молодий персонал — у багатьох із них середній вік працівників не перевищує 30 років. Опитування, проведене в Сіетлі, показало, що тільки в 6 із 32 компаній міста працюють люди, старші за 35. Та й робітники на виробництві в середньому 40–42-річні.

У кожному великому журналі сьогодні є щорічний випуск, присвячений раннім досягненням: 40 осіб із тих, кому під 40, або 30 із тих, кому під 30. Це найкращі у своїй справі: рекламі, моді, бізнесі, поезії тощо. Тобто передбачається, що до 30–40 років ці люди вже досягли свого піка, а 30 тепер майже як 50, коли час підбивати підсумки. А 2014 року журнал Time вже опублікував список 14 найвпливовіших підлітків. Усе це прекрасно, але має й інший бік — люди відчувають, що якщо вони не знамениті до 15 років, то їхнє життя звернуло кудись не туди.

Щоб не відстати від перегонів ранніх досягнень, батьки підлітків і самі підлітки схиблені на тестах і рейтингах коледжів. Вони заздалегідь готуються до тестів SAT і ACT, їхні батьки наймають репетиторів, витрачаючи на це величезні гроші. Тести перетворилися на окрему бізнес-індустрію, у якій сотні мільйонів доларів витрачаються на підготовку та адміністрування. Ця підготовка приносить майже мільярд на рік і служить джерелом доходу для 115 тисяч осіб. Індивідуальна підготовка набагато дорожча за групову, і дозволити її собі можуть тільки дуже заможні батьки. Успішне проходження тестів намагаються відпрацювати з раннього віку, щоб отримати перевагу під час конкурсного вступу в коледж.

Діти-спортсмени тренуються до знемоги, більшість із них до 13 років уже перегорають і чути не можуть ні про які тренування. Сьогодні можна в 8 років тренуватися в літніх спортивних таборах, в 10 отримати доступ до найкращого спортивного обладнання, в 14 — отримати персонального тренера. Їхні ранні роки присвячені майбутньому успіху, на ігри та розваги часу немає. Але чи правильно це?

Дітей орієнтують на успіх ледь не від народження, дитина неодмінно має досягти успіху, неважливо, у чому саме. Вона має обрати таку діяльність, у якій досягти успіху найлегше, і самозабутньо вдосконалюватися в ній, щоб отримати перевагу. Діти мають тренуватися, усвідомлено практикуватися, щойно навчившись ходити, виходити із зони комфорту в ім’я блискучого майбутнього.

У підсумку в дітей, чия психіка і фізичне здоров’я перебувають під страшним тиском, розвиваються всілякі захворювання. Найпоширеніші серед американських дітей — синдром дефіциту уваги, біполярний розлад, депресія. Діти під важким навантаженням із ранніх років приймають антипсихотики, антидепресанти, препарати, що контролюють поведінку. Попри це, рівень підліткових самогубств серед американських підлітків високий як ніколи. Коли дітей і підлітків змушують робити життєвий вибір ще в ранньому дитинстві, на них навалюється непосильне навантаження і відповідальність. Їхній розвиток сповільнюється, а не прогресує, вони бояться пробувати щось нове, зосередившись на єдиному, бояться ризикувати та зробити помилку, неминуче перетворюючись на невротиків. Оптимізм юності майже повністю витісняється страхом невдачі.

Крім того, не в усіх є можливість раннього розквіту. Комусь заважають життєві обставини, сімейні проблеми, елементарний брак коштів. Крім того, є хвороби, фізичні вади, навіть просто невезіння, і тому в ранній юності немає можливості реалізувати себе. Це не означає, що все втрачено. Оперний співак Андреа Бочеллі почав співати оперні партії в 34 роки. Пізньому старту є місце навіть у світі моди, про що свідчить приклад Вів’єн Вествуд. Багато письменників здобули популярність після 30, 40 і навіть 50 років, деякі бізнесмени досягли успіху й  у більш пізньому віці. Навіть у Голлівуді пізній старт — не рідкість, про що свідчить приклад Моргана Фрімена, який тривалий час працював у громадському театрі в невеликих постановках, доки в 52 роки він не отримав роль у фільмі «Шофер міс Дейзі». Є й інші приклади, і їх багато, просто про них мовчать.

Важливість і значущість тестування сильно перебільшені

Мало хто знає, що принципи тестування зобов’язані своєю появою на світ американському психологу Льюїсу Терману зі Стенфорда, який відкрито пропагував расистські погляди. Расизм був не єдиним його інтересом. Він придумав перший тест IQ, вважаючи, що з його допомогою можна виміряти вроджені здібності. Після такого вимірювання студентів можна розсортувати й навчати відповідно до їхніх вроджених здібностей.

Захоплений ідеями євгеніки, Терман вважав, що людям із високим інтелектом та іншими позитивними якостями потрібно давати можливість розмножуватися, щоб ці якості передати. Людей із недостатньо сильним інтелектом треба відмовляти від заведення потомства, а розумово відсталих і психічно хворих — стерилізувати, як і представників «нижчих» рас.

Під час вступу США в Першу світову війну тест випробували на 1,7 млн солдатів, щоб визначити їхні розумові здібності, і після цього розподіляли їх відповідно по різних ділянках фронту. Найрозумніших направляли в армійську розвідку та офіцерську підготовку, тих, хто дурніший, — рядовими. Це створювало видимість справедливості, тому що забирали привілеї в призовників із багатих і впливових сімей і робили ставку тільки на інтелект. Цим би Терману й обмежитися, але він пропонував застосовувати тест для визначення розумових здібностей різних рас, щоби провести добір за інтелектуальними здібностями, виявивши розумово відсталі народи.

Ідеї Термана про тестування інтелекту розвинув і продовжив Карл Брігем із Принстонського університету, який розробив тест SAT для армії США 1926 року. Як і Терман, він захоплювався ідеями євгеніки, щоправда, згодом розчарувався в них. Хай там що, SAT впровадили спочатку в армію, потім і в коледжі. Але під кінець життя Брігем сильно розчарувався в тестуванні як такому, називаючи його помилкою.