Невміння правильно ставитися до емоцій стає джерелом проблем

Життя завжди пов’язане з невизначеністю. Перешкоди, що трапляються нам на шляху, можуть викликати різноманітні почуття: страх, радість, горе, сум, захоплення, ненависть. Так наша нервова система допомагає нам орієнтуватися в тому, що відбувається. Наше тіло підлаштовується під отримані сигнали, і ми відчуваємо, як посилюється або сповільнюється серцебиття, напружуються або розслабляються м’язи, затуманюється або прояснюється мислення. Ці реакції допомагають нам не тільки виживати в несприятливому середовищі, а й досягати успіхів у сприятливому.

Багато років наша нервова система еволюціонувала й розвивалася, допомагала нам рухатися далі. Але не завжди на неї можна покластися. Іноді емоції допомагають розібратися в ситуації, а іноді можуть усе зіпсувати. Через сильні почуття ми можемо наговорити зайвого або накрутити самих себе й піти не тим шляхом. Звісно, дорослі люди намагаються контролювати свої почуття і не висловлювати все, що думають. Але замикання «неугодних» почуттів усередині себе теж не допомагає. Поступово реакції на сигнали зовнішнього світу можуть стати слабшими, неадекватними та все більше збивати з курсу, замість того, щоб допомагати.

Наукові дослідження показують, що емоційна негнучкість призводить до появи психологічних проблем, включно з депресією і тривожністю. А ось гнучкий підхід до думок і почуттів допомагає оптимально реагувати на повсякденні ситуації та призводить до добробуту й успіху.

Не варто думати, що розвивати емоційну гнучкість це те ж саме, що «думати позитивно». Позитивне мислення часто тільки шкодить, заважає оцінювати ситуацію об’єктивно. Емоційна гнучкість має на увазі здатність розслабитися, залишити тривоги, прийняти свої почуття і жити більш усвідомлено.

Між подразником і реакцією є маленький проміжок часу, і саме в цьому проміжку міститься свобода вибору, коли людина вирішує, як реагувати на подразник. Емоційна гнучкість звертається до цього проміжку й допомагає впоратися з найрізноманітнішими проблемами, чи то розбите серце, чи то втрата роботи, чи то низька самооцінка.

Емоційно гнучкі люди динамічні та вміють підлаштовуватися під швидко мінливий світ. Вони долають проблеми, не втрачаючи захопленості, відкритості та сприйнятливості. Вони прекрасно усвідомлюють, що життя не завжди легке, але не здаються, залишаються вірними своїм цінностям і далі слідують своїм цілям. До всіх своїх емоцій, зокрема негативних, емоційно гнучкі люди ставляться із цікавістю та розумінням і приймають ці емоції.

Багато людей не можуть впоратися з труднощами життя і відчувають себе загнаними в пастку. Вони постійно відчувають стрес, перевантажені завданнями, намагаються робити по кілька справ одночасно, що тільки посилює тривогу. Повсякденний стрес здатен постарити клітини головного мозку на 10 років!

Якщо люди відчувають, що крутяться як дзиґа й немає жодного прогресу, вони вирішують щось змінювати: припинити стосунки, знайти нову роботу, піти за покупками. Але такі зміни не допомагають у довгостроковій перспективі, якщо образ думок залишається незмінним.

Якщо люди намагаються змінити неприємні думки, то, навпаки, ще більше зациклюються на них, а коли намагаються придушити, то починають займатися або марною діяльністю, або шукати розраду в різних залежностях. Спроба перемикнутися з негативу на позитив у більшості випадків призводить до погіршення стану. Негативні переживання — це нормально, надмірне позитивне мислення — ні.

Емоційна гнучкість — це процес, завдяки якому ви можете жити сьогоденням, розуміючи, коли потрібно або не потрібно змінювати свою поведінку, щоб слідувати своїм намірам і цінностям. Це не означає, що ви ігноруєте свої почуття, ви просто перестаєте за них чіплятися, а розглядаєте їх без страху і критики, приймаєте і впускаєте в життя зміни на краще.

До емоційної гнучкості ведуть 4 кроки

Щоби бути емоційно гнучкою людиною, по-перше, необхідно прийняти всі свої думки та почуття, із цікавістю і без упередження подивитися на свій внутрішній світ. Деякі почуття та емоції мають під собою підґрунтя, але деякі сходять до далекого минулого.

По-друге, щоб навчитися працювати з почуттями, необхідно дистанціюватися, тобто відокремити ці почуття від себе й подивитися збоку на те, про що ви думаєте й переживаєте. Ви маєте зрозуміти, що ви — це не ваші думки та почуття. Коли ви дивитеся на свої емоції збоку, вам відкривається ширша картина того, що відбувається, і ви зможете краще розв’язувати завдання, що стоять перед вами.

-RESTRICT_FREE-

Третій крок до емоційної гнучкості — йти своїм шляхом. Щодня ми ухвалюємо тисячі рішень — починаючи з того, що вдягнути, і до того, у який банк вкласти гроші. Але багато рішень приймаються під впливом інших людей або збігу обставин. Щоразу, ухвалюючи рішення, ви маєте спиратися на свої цінності та свої бажання.

Четвертий крок — рухатися вперед і виходити за рамки звичного. Тільки з рухом можна домогтися змін у житті та успіху. Якщо постійно залишатися на одному рівні, можна загрузнути «в болоті» своїх переживань.

Люди самі придумують свої сюжети

Щодня, практично щохвилини, ми складаємо сценарії, які транслюємо в себе в голові. Ми наділяємо враження сенсом, з’єднуємо все, що бачимо й чуємо, у зв’язний сюжет. Ми розповідаємо самі собі ці сюжети, щоб організувати свої враження і не зійти з розуму. Але часом ми помиляємося, і наші історії відриваються від реальності або істини. Але ми беззастережно віримо в них і переконати нас неможливо. Якась подія з далекого минулого створює хибний сценарій і заважає жити. Наприклад, «батьки розлучилися відразу після мого народження, тож це я винен у цьому».

Різноманітні сумнівні сюжети спричиняють у нас внутрішні конфлікти, змушують витрачати час на непотрібні переживання і з’ясування стосунків, призводять до сварок.

Буває, що проста констатація факту якоїсь події спричиняє ланцюгову реакцію неправильних думок, й ось ми вже переходимо від фактів до судження, а від судження до самокритики та тривожності. Автор наводить як приклад себе. Спочатку вона подумала: «Я пишу книжку». Потім — «Я повільно пишу книжку». Після звичайної констатації факту, що робота просувається повільно, вона перейшла до суджень: «Я занадто повільно пишу книжку», після чого почала себе накручувати: «Я пишу повільніше, ніж пишуть інші автори». Далі додається тривожність: «Я не зможу закінчити вчасно». І наприкінці підключається самокритика: «У мене нічого не вийде, навіщо я за це взялася». А всього-то була думка, що робота просувається повільно.

Люди часто потрапляють на гачки, коли вважають, що в інших усе виходить, а в них ніколи нічого не вийде. Усі худнуть? Молодці, а я «жирна свиня». Усі просуваються по службі? А я ні на що не здатний невдаха. Гачки виникають у будь-яких ситуаціях: серйозна розмова з начальником, спілкування з неприємними людьми, виступ перед аудиторією, навіть затори на дорозі. Тоді вмикається автопілот: одні люди пригнічують і приховують свої почуття, накручуючи себе всередині, інші грюкають дверима, треті відпускають уїдливі зауваження.

Потрапляння на гачок починається зі сприйняття думок як фактів. А потім ви починаєте уникати ситуацій, які викликають ці думки. Або навпаки змушуєте себе зробити те, що вам неприємно, щоб догодити іншим. Але всі ці думки збивають вас зі шляху й забирають сили.

Як ми потрапляємо на гачок?

Спочатку ми прислухаємося до своїх думок, потім до них додається відеоряд спогадів, далі підключаються емоції і ми потрапляємо на гачок.

Наприклад, пізно ввечері ви йдете додому й чуєте кроки за спиною. Можливо, людина теж просто йде додому, але у вас у голові виникає думка, що вночі завжди хочуть заподіяти шкоду, потім настає черга відеоряду про те, що хтось зі знайомих постраждав уночі, після чого додається емоційний розряд, і ви потрапите на гачок: кинетесь тікати або самі нападете.

Виносячи швидкі судження, ми часто переоцінюємо отриману інформацію і недооцінюємо тонкощі, непомітні, на перший погляд.

Є 4 найпоширеніші гачки:

1. Думати шкідливо (я думала, що виставлю себе на посміховисько, тому ні з ким не заговорила на зустрічі);
2. Мовчазна мавпа (внутрішня невгамовна балаканина);
3. Старі ідеї, з яких виросли (батько був тираном, тому нікому не можна довіряти та ні з ким не можна зближуватися);
4. Зайва прямота (прагнення за всяку ціну обстоювати свою точку зору).

Психолог Даніел Канеман з’ясував, що свідомість людини функціонує у двох системах. У Системі 1 думки приходять швидко, машинально, ми не можемо подивитися на них збоку. Вони несуть емоційне навантаження і керуються звичкою, через що ми потрапляємо на гачок. Мислення Системи 1 корисне, коли потрібно діяти на автопілоті, наприклад, у небезпечних ситуаціях.

Думки Системи 2 повільніші та більш усвідомлені, вони краще уживаються з правилами, які живуть у нашій голові. Саме мислення Системи 2 дає змогу створити проміжок між стимулом і реакцією, на якому ми можемо реалізувати свої найкращі якості та досягти успіху.

Є кілька шаблонів поведінки, якими люди маскують почуття

Психологи виокремлюють 7 базових емоцій: радість, гнів, сум, огиду, здивування, страх і презирство. Ці емоції збереглися після багатьох років еволюції, бо допомагали людям вижити. Якщо подивитися на перелік емоцій, то можна помітити, що лише радість і здивування (хоча далеко не завжди) належать до приємних переживань. Але не варто уникати неприємних емоцій, бо вони виконують важливі функції.

Багато людей не вміють приймати всі емоції, вони вдаються до шаблонної поведінки, щоб замаскувати негативні емоції.

Хтось повністю віддається почуттям, хтось уникає, хтось ігнорує, але не намагається зрозуміти та прийняти їх.

Кілька шаблонів поведінки, якими маскують почуття:

Перший шаблон — закупорщики. Ці люди залишають свої емоції поза увагою, повністю занурюючись у справи. Вони ігнорують почуття, бо ті спричиняють дискомфорт. У їхньому розумінні не бути веселими й бадьорими — ознака слабкості та спосіб відштовхнути оточення. Закупорщики частіше зустрічаються серед чоловіків.

Чому закупорювання погано? Так ми відмахуємося від неприємних емоцій і не можемо з’ясувати, у чому їхня першопричина.

Другий шаблон — накрутчики, частіше зустрічається серед жінок. Накрутчики постійно думають про неприємні події, прокручують їх у голові й не хочуть відпускати ситуацію. Кожну помилку, невдачу, образу, помилку вони ретельно аналізують. Накручування ще більш марне заняття, ніж тривога, тому що тривожаться люди про майбутнє, а накручування змушує їх постійно програвати минуле й роздмухувати з мухи слона. Але попри те, що накрутчики можуть загрузнути у своїх почуттях, вони, на відміну від закупорщиків, хоча б їх помічають.

Накручуванням необов’язково займатися на самоті. Коли ви комусь скаржитеся на вселенську несправедливість, ви затягуєте співрозмовника в процес накручування. Здавалося б, виговоритися корисно, але в накручуванні реального прогресу в розв’язанні проблеми не буває. Ви ще більше себе заведете, тож будете ще більше злитися на кривдника/ситуацію.

У рідкісних випадках закупорювання і накручування може виявитися корисним. Наприклад, ви розлучилися з коханою людиною, а завтра важливий іспит/переговори. У такому разі доцільно засунути почуття на задній план.

Ще один шаблон — «треба частіше усміхатися». Так, позитивні емоції сприяють успіху, подовжують життя, дають змогу краще сприймати інформацію. Але радість буває і надлишковою, як сонячне світло. Коли ми надто радісні, ми не звертаємо увагу на серйозні загрози та ризик. Наприклад, радіючи, ви можете випити більше, ніж планували, з’їсти зайвого, погодитися на незахищений секс. У режимі радості ми частіше поспішаємо з висновками й покладаємося на стереотипні мислення. Наприклад, вважаємо симпатичну людину, з якою щойно познайомилися, доброю та надійною, бо вона гарно вбрана і приємно говорить. Натомість негативні емоції сприяють більш повільному та систематичному опрацюванню інформації, уважному та відкритому мисленню. Гонитва за щастям і радістю може обернутися таким самим самосаботажем, як закупорювання і накручування.

Коли ви прислухаєтеся до негативних емоцій, це допомагає вам логічно обґрунтувати свою позицію, покращує пам’ять, сприяє наполегливості, робить ввічливішим та уважнішим, сприяє щедрості, убезпечує від упередженості підтвердження.

Поверніться до емоцій обличчям, щоби поліпшити своє життя

За допомогою оповідей та міфів стародавні люди передавали важливі життєві уроки. Один із головних уроків — не варто уникати того, що найбільше лякає. Але в сучасному житті ми багато чого уникаємо й ховаємо демонів усередині себе. Наші демони — невпевненість у собі, страх невдач, нерішучість, заздрість.

Щоб стати на шлях поліпшення свого життя, насамперед необхідно повернутися до своїх емоцій обличчям, примиритися з ними та знайти спосіб співіснувати з ними. Коли ми усвідомлюємо і приймаємо внутрішні проблеми, найстрашніші демони відступають. І тоді ми розуміємо, що всі ми з вадами. Ідеальних людей немає, та й ідеал — це нудно. У всіх є недоліки, тому нам подобається дивитися фільми, у яких герої розв’язують складні внутрішні конфлікти, а найцікавіші герої часто — найнеоднозначніші.

Щоби повернутися обличчям до себе, потрібна сміливість. Сміливість прийняти минулий досвід і сьогоднішній контекст, щоб зрозуміти, що відбувається у вас всередині. Потім завдяки цьому розумінню ви зможете змінити ситуацію на краще. Поспівчувайте собі. Підтримайте самі себе, а не дорікайте. Навчіться прощати себе за помилки та недосконалість, щоб жити краще.

Дивлячись в обличчя своїм емоціям, пам’ятайте, що важливо відрізняти почуття провини та почуття сорому. Провина — це співчуття про неправильний вчинок. Це неприємне почуття, але воно перешкоджає повторенню помилок. Відсутність же провини — одна з ознак соціопатії.

Сором пов’язаний не з дією, а з особистістю. Сором змушує нас бачити себе не як людину, яка зробила щось не так, а як жахливу людину. Сором не спонукає спокутувати проступок, навпаки, виникає бажання уникнути звинувачень і уникнути відповідальності.

Співчуття до себе — протиотрута від сорому.

Воно може підняти нас на новий рівень, бо сприяє корисним звичкам, підвищує імунітет і зміцнює соціальні зв’язки.

Прийняття себе піддається випробуванню щоразу, коли ви стикаєтеся з кимось успішнішим, чи то однокласник, чи то колишній коханий, чи то співробітник. Порівняння часто виявляється не на нашу користь. Але в інтересах емоційної гнучкості орієнтуйтеся на кращих. Уявіть себе учнем на контрольній. Ви кидаєте погляд у зошит сусіда-відмінника й бачите, що одна з відповідей не така, як у вас. Але він же відмінник і краще все знає. Ви виправляєте свою правильну відповідь на його неправильну. Так і з вашим життям — орієнтуйтеся на того, хто на крок чи два попереду вас. Проте порівнювати себе з генієм — марна трата нервів. Наприклад, ви граєте в аматорському оркестрі. Якщо інший учасник грає краще за вас, ви можете взяти його орієнтиром для вдосконалення. Але орієнтуватися на світову зірку — нерозумно.

У кожної людини є внутрішній критик. Співчуття до себе допомогло б рухатися далі, а не зациклюватися на невдачах. Коли в дитини виникають труднощі, ви намагаєтеся їх вирішити. Але коли труднощі виникають у нас, ми починаємо лаяти себе. Станьте люблячим другом і батьком самі собі.

Буває, негативне судження про вас справедливе, але завжди можна знайти противагу негативу. Наприклад, ви погано граєте у футбол, і вам про це говорять. Зате ви краще за всіх програмуєте. Не буває ідеальних людей, у кожного є свої сильні та слабкі сторони.

Осмислено собі співчувати не означає бачити тільки хороше. Потрібно усвідомлювати свої чесноти й недоліки та чуйно сприймати навколишній світ.

Іноді достатньо правильно назвати свої емоції, щоби почався процес змін, але багато людей не вміють словами позначати, що з ними відбувається, і які емоції вони відчувають. Нездатність розрізняти власні емоції називається алекситимією. Це не хвороба, але значна проблема, яка може призвести до негативних наслідків — психічних розладів, незадоволеності життям.

Дистанціюйтеся від проблем і погляньте на них збоку

Професор Техаського університету Джеймс Пеннбейкер через кілька років після одруження став сумніватися у своїх почуттях. Згодом він став пити, курити, впав у депресію. Але одного разу, після місяця занепаду, він сів за друкарську машинку й почав писати про все, що спадало на думку з приводу його шлюбу й сім’ї. Писав він щодня і незабаром зазначив, що відчув себе вільніше, депресія минула, почуття до дружини відновилися.

Особистий досвід Пеннбейкера заклав основу сорокарічного дослідження зв’язків між письмовим самовираженням і усвідомленням емоцій. Під час досліджень було виявлено, що в людей, які описували свої емоції, помітно поліпшувався фізичний і розумовий стан. Через місяці письма в них нормалізувався артеріальний тиск, покращився імунітет і здоров’я. Також покращилися стосунки з рідними та друзями.

Чому описування всього, що спадає на думку, допомогло? Письмо допомагає опрацювати переживання, подолати апатію та зневіру й перейти до дій, бо ми повертаємося обличчям до своїх емоцій і описуємо їх словами.

Можна не лише писати чи друкувати, а й записувати думки на диктофон, результат буде не гіршим.

У процесі письма люди дистанціюються від проблем, дивляться на проблему з нового кута. Не варто думати, що люди одразу починають радіти проблемі. Але вони позбуваються всього зайвого, щоби побачити своє становище в широкому контексті.

Спробуйте поставити таймер на 20 хвилин і описати всі свої переживання за минулий день/тиждень/місяць. Не турбуйтеся про помилки, просто йдіть за думкою із цікавістю і без критики. Списані сторінки можете викинути або згорнути документ, не зберігаючи. Або опублікуйте в блозі чи соцмережах. Немає значення де, головне — вилити думки, дистанціюватися. Виконайте цю вправу кілька днів і відзначте результат.

Потрапляючи на гачок, люди зазвичай мислять шаблонно і вузько. Але дистанціюючись, ми можемо зрозуміти, що є і інші способи розв’язання проблеми. Вважайте свої промахи цінним уроком.

Можете вчитися дистанціювання за допомогою духовних практик та усвідомленості. Пізнаючи себе, ви теж дивитеся на все збоку.

За допомогою емоційної гнучкості ви відкриєтеся багатьом неприємним думкам, але водночас ви зможете діяти так, що наблизитеся до бажаного способу життя. Це й означає дистанціюватися і звільнитися від гачка.

Щоб навчитися дистанціюватися, необхідно:

• жити процесом. Думки в дусі «Я не вмію виступати перед аудиторією» — це сценарій, ви не зобов’язані його виконувати;
• вмикати режим сперечання. Визнаючи та приймаючи свої суперечності, ви розвиваєте в собі здатність миритися з невизначеністю;
• сміятися. Гумор допомагає побачити інші можливості. Але не маскуйте біль, не закупорюйтеся;
• приміряти різні точки зору;
• називати речі своїми іменами;
• говорити про себе в третій особі, щоб регулювати свою реакцію на події.

Відкритий погляд на світ дасть вам змогу простіше ставитися до своїх думок, не зациклюватися на старих сценаріях і неупереджено сприймати нові враження. Ви навчитеся відпускати ситуацію і відчуєте себе краще.

Приймайте рішення самі та йдіть своїм шляхом

Багато людей живуть успішним життям, але не почуваються щасливими. Здавалося б, є хороший дохід, комфортний будинок, кілька машин, сім’я, але відчуття задоволеності життям немає. Тому що всі ці атрибути успішності нав’язані нам іншими людьми й саме для них це все — щастя.

Щоби бути щасливими, потрібно йти своїм шляхом і спиратися на свої цінності. Саме переконання, які вам близькі, надають життю сенс і приносять задоволення.

Визначити, що для вас цінне, може виявитися важким завданням. Із самого дитинства батьки вас виховують у своїй системі цінностей, впливають друзі, культура, реклама. Щоб зрозуміти, як рухатися, ми дивимося на наше оточення і порівнюємо себе з іншими людьми. Звісно, простіше подивитися на інших, ніж шукати свої орієнтири. Так ми потрапляємо під соціальне зараження. Так, певними шаблонами поведінки можна заразитися як вірусом. Наприклад, якщо у вашому оточенні багато людей із зайвою вагою, дуже ймовірно, що і ви незабаром почнете набирати вагу.

Якщо тривалий час ухвалювати рішення на автопілоті, незабаром ви житимете чужим життям. Щоби почати жити своїм життям, необхідно зрозуміти, що важливо саме для вас. Тому що цінності в кожного свої. Цінності нас спрямовують, а не обмежують, вони являють собою процеси, а не фіксовані точки, звільняють від соціального порівняння і сприяють прийняттю себе.

Подумайте: що для вас найважливіше? Які стосунки ви хочете будувати? Чим хочете займатися в житті? Які ситуації та справи заряджають енергією? Так ви намацаєте свої життєві цінності.

Не думайте про те, правильно це чи ні, думайте — важливо це чи ні для вас.

Наприклад, автор наводить приклад резервіста армії США, який дізнався, що американські солдати піддавали тортурам ув’язнених. Багато резервістів приєднувалися, але такі дії суперечили тому, у що вірив цей хлопець. Зрештою він вирішив доповісти про ситуацію командиру.

З’ясувати, що для вас важливо — тільки частина шляху. Головне — випробовувати свої цінності на ділі. Ідіть до своєї мети, як би не було страшно. Автор наводить приклад польської дівчини Ірени Сендлер, яка попри страх смерті допомагала єврейським сім’ям тікати від нацистів.

Деякі люди виявляють, що їхні цінності суперечать одна одній. Наприклад, вони хочуть побудувати кар’єру і водночас проводити більше часу із сім’єю. Насправді найчастіше те, що ми вважаємо конфліктом цінностей, являє собою конфлікт цілей або проблему організації часу. Цінності співвідносяться з якістю, а не з кількістю. Тому краще провести якісно недовгий час із сім’єю, ніж брати кількістю часу. Якщо вам необхідно виїхати у відрядження в день народження дитини — замовте сюрприз, приєднайтеся до святкування по відеозв’язку, влаштуйте друге святкування. Покажіть свою увагу. Цінності не накладають обмежень, а навпаки, дають страхувальну сітку для реалізації свободи дій.

Невеликі коригування емоцій, думок і дій можуть істотно змінити життя

Якщо в момент вильоту літака з Європи відхилити маршрут лише на 1 градус, можна в кінцевому підсумку прилетіти не в США, а в Канаду.

Так і з людьми: мікрокоригування відіграють величезну роль у житті. Кожне таке коригування саме по собі незначне, але через деякий час воно приносить зовсім інший результат. Так можна коригувати свої переконання, мотивацію і звички.

Змінюючись потроху, ми закладаємо основи для глибоких і довготривалих змін у своєму житті. Наприклад, професорка психології Алія Крам скоригувала установки прибиральниць у готелі. Прибиральниці працювали багато годин поспіль, їм ніколи було ходити до спортзалу, харчувалися вони чим доведеться та мали зайву вагу. Деяким прибиральницям психологиня сказала, що їхня фізична активність під час роботи відповідає нормативам охорони здоров’я. А іншій частині розповіли про користь фізичних навантажень. Через місяць за інших рівних умов у першої групи знизився артеріальний тиск, і вони трохи скинули вагу. Усього лише невелике коригування установок призвело до змін.

Психолог Керол Двек у книзі «Гнучка свідомість» описала «установки на даність» і «установки на зростання». За установки на даність люди вважають, що змінити особистість неможливо, а люди з установкою на зростання вважають, що навчанням і стараннями можна розвинути й характер, й інтелект, й інші особливості особистості. Якщо дітям казати, що вони генії — вони починають сприймати свій інтелект як даність і потрапляють на гачок фіксованої установки — припиняють розвиватися і починають боятися помилятися, щоб не втратити статус генія. Якщо ж дітей хвалити за досягнення і добре виконану роботу, то це стимулює їхню установку на зростання. Але не варто плутати установку на зростання з простою старанністю. Якщо дитина довго сидить за підручниками, але не розуміє предмет, настав час змінювати стратегію. Коли дитина отримує погану оцінку, слова «головне, ти старався» піднімуть їй настрій, але користі не принесуть. Краще запропонуйте подивитися, що можна зробити по-іншому.

Дуже важливо правильно розуміти свою мотивацію. Одні мають «хочу-мотивацію», а інші «треба-мотивацію». За «хочу-мотивації» ви розумієте важливість здійснюваних справ і прагнете робити все якнайкраще. За «треба-мотивації» ви змушуєте себе, тому можливі зриви. Наприклад, ви хочете схуднути. За «хочу-мотивації» ви самі дотримуєтеся правильного харчування і здорового способу життя. За «треба-мотивації» у вас посилюється спокуса зробити те, що вам не можна.

Тому необхідно себе так мотивувати, щоб вам хотілося досягти мети.

Обравши «хочу-мотивацію», починайте коригувати звички. Під час схуднення для початку візьміть тарілку меншого розміру, так ви будете менше з’їдати, не купуйте шкідливі продукти. Якщо вам захочеться ввечері чипсів або печива, їх просто не виявиться під рукою. Через деякий час ви помітите, що вам подобається їсти фрукти та горіхи.

Приєднуйте нові дії до вже сформованих звичок і вони простіше увійдуть у ваше життя. Ставте реалістичні цілі, бо надмірно оптимістичні фантазії можуть завадити досягти чогось суттєвого, і ви кинете справу. Найкращі результати приносить поєднання оптимізму та реалізму.

Долайте інертність, щоб не застрягти на одному рівні

У дитинстві ми щодня вчимося чогось нового. І через деякий час нова навичка стає звичкою. Ми, не замислюючись, можемо ходити, їсти, зав’язувати шнурки. Так само й у дорослому житті із часом ми звикаємо до нового, і воно стає звичкою. Коли щось добре виходить, ми просто переходимо на автопілот і перестаємо розвиватися. Такий стан небезпечний тим, що призводить до нудьги, а отже заважає плідному життю.

У стані «плато» ми тупцюємо на одному місці, поки нас обганяють люди, які розвиваються.

Чому люди перестають розвиватися? Дехто просто боїться і думає: мені й так добре, більшого й не треба. Усе нове тільки спричиняє страх. Це «прокляття комфорту» — прагнення дотримуватися знайомого і зрозумілого.

Деякі люди просто бояться успіху й тому ухиляються від навчання, абияк виконують роботу, руйнують нормальні стосунки. Інші ж хочуть бути успішними просто зараз і використовують старі стратегії в новій обстановці, що не завжди доречно. Наприклад, у ВНЗ людина була душею компанії, жартувала, і всім це подобалося. На роботі такі жарти не подобаються і потрібно змінювати стратегію. Але людина йде второваною дорогою і домагається тільки відчуження.

Негайна винагорода може принести приємні відчуття швидко, але ви можете опинитися в ситуації миші в мишоловці.

У книзі «Від хорошого до великого» написано, що хороше — ворог великого. Автор із цим не згодна і вважає, що ворог — це уникнення. Уникнення — ворог розвитку. Коли ми не хочемо зганьбитися, страждати, зазнати невдачі — ми ставимо «цілі небіжчиків». Вчиняючи як завжди, ми отримуємо те ж саме, що й завжди. Тільки свідомо йдучи на дискомфорт, можна розвиватися і досягати успіху. Без стресу не обійтися, але й не можна досягти успіху в чому-небудь, не взявши на себе ризик.

Щоб успішно працювати, необхідно оновлювати сценарії поведінки

Добробут і задоволеність в особистому житті досягаються тільки тоді, коли ви дієте не за чиєюсь вказівкою, а йдете своїм шляхом. Те ж саме стосується і роботи. Часто люди погоджуються терпіти якісь обмеження в обмін на зарплату, забуваючи, що робота — це не рабство.

Головною проблемою сучасної ділової культури автор називає хибну думку, що неприємним почуттям на роботі не місце. Усі мають бути впевненими в собі оптимістами, придушувати негативні емоції. Через це на роботі виникають гачки, які ведуть до неправильних сценаріїв поведінки.

Щоби працювати успішно та просуватися кар’єрними сходами, необхідно оновлювати свої сценарії, як і резюме.

Деякі сценарії минулого варто викреслювати та забувати.

Автор наводить приклад однієї жінки, хорошого фахівця, керівництво якої готувало їй грандіозне просування по службі. Але до закінчення реструктуризації компанії їй про це не говорили. Жінка помітила, що керівництво почало ставитися до неї якось інакше, і накрутила себе, що її хочуть звільнити. Не завжди прийдешні зміни бувають поганими. Але в жінки спрацювали старі сценарії, вона почала все критикувати, погано виконувати роботу і, зрештою, її звільнили. До цього призвела її невпевненість у собі. Навіть якби її планували звільнити, необхідно було виконувати роботу якісно й дорожити своїм іміджем. До того ж можна було відкрито поговорити з керівництвом.

Цій жінці необхідна була емоційна гнучкість, щоб вийти з порочного кола неправильних думок і шаблонів.

Емоційна гнучкість важлива й керівникам, щоб долати вузькість мислення і не потрапити на гачок емоційної залученості. За емоційної залученості керівники вважають, що тільки їхній досвід правильний, що вони знають відповіді на всі питання, вони не вміють визнавати помилки. Вони не можуть розслабитися і подивитися на ситуацію збоку, тому що для них це рівнозначно лінощам і уникненню роботи. Але, відпустивши ситуацію, вони зможуть відкрити нові шляхи вирішення завдань.

Бувають і колективні гачки — коли співробітники вважають, що їхні колеги знають щось краще й не втручаються, навіть якщо бачать помилки. Так, автор наводить приклад жінки, якій мали зробити просту операцію з виправлення носової перегородки. Але під час операції дихальні шляхи жінки закрилися, і вона померла. Анестезіолог подавав кисень за допомогою апарату штучної вентиляції легень, намагався ввести трубку в дихальні шляхи. Але ніхто з лікарів не згадав, що необхідно було в такому разі зробити трахеостомію — розрізати горло і ввести трубку безпосередньо в трахею. Одна з медсестер запропонувала набір для трахеостомії, але їй сказали, що він не знадобиться. Жінка загинула через те, що в лікарів увімкнулося тунельне мислення, а медсестри вирішили, що лікарям краще знати, що робити. Спрацював груповий гачок.

Ознаки того, що на роботі ви потрапили на гачок: вам усе байдуже, ви мовчите, знаючи, що щось не так, виконуєте тільки найлегші завдання, не берете на себе відповідальність за кар’єрне зростання, вірите стереотипам про колег.

Повернутися обличчям до роботи означає дистанціюватися від своїх ментальних процесів, подивитися на них збоку, зрозуміти і прийняти свої емоції, не зациклюватися на стресі. Якщо ви з якихось причин мусите залишитися на роботі, яка не приносить вам задоволення, поверніться до своїх почуттів, подолайте внутрішні кордони, дистанціюйтеся від гачків, вивчіть свої цінності. А потім починайте коригувати ситуацію: маленькі кроки принесуть користь у перспективі. Кажуть, що ініціатива карається, але насправді прояв ініціативи — чудовий спосіб змінити межі роботи.

Навчіть дітей емоційної гнучкості

Нині батьки знають про виховання набагато більше, ніж раніше. З огляду на конкуренцію, яка є, батьки починають заздалегідь планувати майбутнє дітей: водять на гуртки та секції, обирають найкращі школи, диктують, куди вступати на навчання тощо.

Також велика увага приділяється самооцінці дітей. Прагнучи розвинути в дітях упевненість у собі, їх надмірно відгороджують від будь-яких переживань і хвалять за старання, а не за результат. Але така стратегія не дає дітям вчитися на власному досвіді та може призвести не до того результату, який очікується. Придумуючи, чим діти мають займатися в майбутньому, батьки не враховують, що професія їхньої дитини може бути ще не винайдена. А інші професії можуть застаріти.

Також наслідками надмірної опіки можуть бути непристосованість до життя та впевненість у тому, що батьківська любов залежить від поведінки.

Навіть ті батьки, які не втручаються в життя дітей із найменшого приводу, однаково починають «тиснути» й нав’язувати свою думку в разі виникнення непередбачуваних труднощів.

Але найкраще, що можуть зробити батьки для своїх дітей — це навчити їх емоційної гнучкості. Вона підтримає душевне здоров’я у хвилини неприємностей і труднощів.

Емоційна гнучкість не убезпечить від розчарувань, але допоможе адаптуватися в різних умовах і розвине наполегливість для подолання складнощів. Мультфільм «Головоломка» показує, яку роль відіграють неприємні емоції та що відбувається, якщо їх ігнорувати (на прикладі Смутку). Неприємні емоції важливі й можуть бути корисними для пізнання себе.

Найкращий спосіб навчити дітей чогось — показати приклад. Це стосується і емоційної гнучкості. Показуйте дітям, як ви долаєте межі власних емоцій, як намагаєтеся зрозуміти, чому вони відчувають ті чи інші почуття, а не проєктуйте свої почуття на них.

Автор наводить як приклад себе: вона пішла з маленьким сином поставити йому щеплення. Малюк плакав, а вона повторювала: «Все добре, усе добре». На що медсестра відповіла: «Та нічого йому зараз не добре, зате потім буде добре». І справді, дитині зовсім не добре, адже вона боїться і їй боляче, коли їй роблять укол, але, повторюючи, що все добре, ми вчимо її заперечувати свої почуття. У результаті дитина може закритися в собі.

Коли діти бачать, що їх цілком приймають, вони відчувають, що їх люблять та що вони захищені. Дитина, яка не боїться відчувати весь спектр емоцій, засвоює ключові уроки: емоції минають, емоції не страшні, емоції вчать, що насправді для нас важливо.

Підтримуйте в дітях автономність, нехай вони вчаться приймати самостійні рішення. Але якщо дітям загрожує небезпека, не роздумуючи, втручайтеся.

Навчайте дітей емпатії та самі показуйте приклад емпатичної поведінки. Завдяки цьому діти розуміють, як потрібно спілкуватися, як правильно ставитися до почуттів інших людей.

Ви не зможете завжди бути з дитиною, не зможете постійно допомагати їй та захистити від життєвих труднощів. Але якщо вона навчиться емоційної гнучкості, то сама зможе успішно справлятися з труднощами.