Мапи сенсу
Дайджест першої книги Джордана Пітерсона «Maps of Meaning».
Про потребу будь-якої людини в пошуку сенсу свого життя, про те, як давні міфи та легенди відбивають психологію сучасної людини.
Джордан Пітерсон — канадський клінічний психолог, філософ та дуже неоднозначна постать. Він набув величезної популярності завдяки своїй книзі «12 правил життя», яка розійшлася накладом у кілька мільйонів копій і яка не залишає списки книг, що найбільше продаються в жанрі нехудожньої літератури. Також він відомий завдяки своїм лекціям та їдкій критиці політкоректності, нового атеїзму та соціалізму, через що він став об’єктом нападок із боку багатьох груп людей. Пітерсон роз’їжджає з виступами по всьому світу, збираючи, подібно до рок-зірки, повні зали. І його популярність свідчить про те, що сучасні люди відчувають духовний голод, що їх не влаштовує комфортне, але порожнє життя, що їх мучать філософські питання, на які вони хочуть знайти відповіді.
«Мапи сенсу» — перша книга Джордана Пітерсона, над якою він працював багато років і в якій він найбільш повно висловив свої погляди. На початку книги Пітерсон розповідає про те, як формувалися його переконання та уявлення про світ.
У дитинстві його батьки, люди не особливо релігійні, але все ж таки відвідували церкву, намагалися долучити і його до віри та навіть готували до конфірмації у 12 років, віддавши на спеціальні курси. Але він не міг примирити у своїй свідомості релігійну картину буття із сучасною наукою, і вирішив, що серйозно захоплюватися релігією можуть лише неосвічені люди. Він не розумів ні непорочного зачаття, ні воскресіння з мертвих. Світ сповнений проблем, але вирішувати їх треба іншими способами, далекими від спілкування з Богом.
У студентські роки Пітерсон захопився ідеями соціалізму, впевнений у тому, що саме економічна нерівність заважає процвітанню людства. Варто знищити бідність, розподілити всі багатства порівну й настане загальне щастя. У коледжі він навіть вступив у ліву партію, одночасно його висунули до ради керівників коледжу, яка складалася з успішних консерваторів, уже дорослих людей: юристів, бізнесменів, лікарів, багатих, освічених, які багато чого досягли. Вони не були соціалістами, але все ж таки захоплювали молодого студента, який сам дивувався своєму захопленню. У той самий час на з’їздах лівої партії, у якій він перебував, він бачив рядових активістів, і порівняння із членами ради управителів було явно не на користь перших. Ніхто з них не здобув освіти, не мав сім’ї, не робив кар’єру. Вони шалено пропагували свою ідеологію і постійно скаржилися на життя. Пітерсон поділяв їхні ідеї, але не міг змусити себе захоплюватися ними самими. Читання Оруелла похитнуло його переконання, зокрема йому запам’яталася думка, що соціалісти не так люблять бідних, як ненавидять багатих. Але ж сам він хотів змінити світ на краще. Однак, схоже, це неможливо зробити, якщо почати зі зміни інших людей. І цим грішив не лише соціалізм, а й будь-яка ідеологія, яка планує змінювати людей, поділяючи їх на тих, що правильно й неправильно мислять.
Так поступово змінювалася картина світу. Спочатку Пітерсон розчарувався в релігії, потім у політичних утопіях, потім в ідеологіях як таких. Здавалося, і всі люди навколо, навіть ті, хто щиро в щось вірив, лише захищалися цією вірою від тривоги, сумнівів та занепокоєння. Світ у пору юності Пітерсона був сповнений страхів перед ядерною війною, і він ставив питання, як люди, здавалося б, цілком помірковані, представники великих держав, могли використовувати як аргумент ядерну зброю, здатну знищити весь світ.
Пітерсон в університеті вивчав політику та юриспруденцію, потім вирішив зайнятися психологією. Він проходив практику в одній із канадських в’язниць, де мав можливість спостерігати, скільки зла одна людина може заподіяти іншій. Спочатку йому здавалося, що тільки певні, злісні та жорстокі істоти, здатні на таке, але згодом він зрозумів, що така людська природа. Кожен із нас здатний на будь-що. Зрозумів Пітерсон і інше — те, що здавалося йому особистими переконаннями, було запозичено з книжок. Тоді де його справжня особистість і чи є вона взагалі? Йому почали снитися кошмари — про напади, ядерний Апокаліпсис і подібні жахіття. Він відчував, що не розуміє ні себе, ні інших, ні навколишнього світу, і відчував потребу розібратися.
Познайомившись із роботами Юнга, Пітерсон дійшов висновку, що джерела його кошмарів закладено в колективному несвідомому й будь-яка релігія ґрунтується на міфології. Після вивчення та порівняння міфів кошмари Пітерсона зникли. Він дійшов висновку, що саме вірування створюють світ у метафізичному значенні. Він продовжив свої дослідження, і перед ним усе ясніше вимальовувалася картина рушійних сил, які визначають поведінку людини та змушують її приймати ті чи інші переконання, навіть якщо вони ведуть до тоталітаризму, масових вбивств та інших злочинів. Підсумком його досліджень стала книга «Мапи сенсу».
Зміст дайджесту
1Не варто сприймати міфічне мислення як застаріле. Людина не може обмежитися лише об’єктивними знаннями про світ, вона прагне осягнути зміст того, що відбувається2Люди завжди пручаються невідомому і всіма силами тримаються за колишні уявлення3Адаптація до несподіванок може бути нормальною та революційною4Велика мапа сенсу складається з кількох історій, зрозуміти які допомагають міфи5Для становлення особистості дитина має пройти період учнівства та дисципліни, що зображено в багатьох міфах6Революційний герой з’являється в критичні для суспільства моменти для його захисту7Є два архетипи, втілені в міфології як брати-вороги, які відбивають людську реакцію на невідоме8Мета людського життя — пошук сенсу існування9Завершальні коментарі1
Не варто сприймати міфічне мислення як застаріле. Людина не може обмежитися лише об’єктивними знаннями про світ, вона прагне осягнути зміст того, що відбувається
За Пітерсоном, світ можна тлумачити як місце дій і речей. Наука визначає світ як місце речей, об’єктивну реальність. Міф, література та драма описують світ як місце дій — суб’єктивну реальність. Місце дій складається із трьох елементів. Перший — недосліджена територія, яку може уособлювати природа, творча й руйнівна — хаос. Другий елемент — територія, яка досліджується і пізнається за допомогою досвіду пращурів, який уособлює культура й соціальні відносини — це порядок. Третій елемент — ставлення індивіда до недослідженої та досліджуваної території, баланс між ними та те, що з ним відбувається під час процесу здобуття досвіду.
Переживаючи страх перед новим і незвіданим, людина шукає підтримку в груповій ідентичності, завдяки якій почувається захищеною. Але коли вплив групи стає надто сильним, процес пізнання та творчості обмежується та контролюється, тоді немає розвитку та руху вперед. Невідоме просто заперечується групою, що позбавляє життя сенсу, оскільки немає творчого процесу. Крім того, коли груповому переконанню щось загрожує, це спричиняє бурхливі емоційні реакції, внутрішній хаос, настільки страшний, що віддають перевагу хаосу зовнішньому, навіть якщо він втілюється, наприклад, у війні.
Групова ідентифікація за своєю природою тяжіє до обмежень. На стику відомого та невідомого існує не груповий, а особистий інтерес, який рухає вперед пізнання. У міфах носієм цього особистого інтересу виступає герой-рятівник, який перевершує свою групу та одночасно підтримує її, рухає вперед.
У сучасному раціональному світі людина, як і раніше, слідує завітам пращурів, хоча більше не вірить у міфи. Однак її поведінка підсвідомо формується відповідно до релігійних заповідей — «не вбий», «не вкради», яких дотримувалися і тисячу років тому, коли й не йшлося ні про технічний прогрес, ні про емпіричне мислення. Заповіді виросли з міфів, але зберігають своє значення. Міф підходить для опису світу як місця дії.
Чиста раціональність, абстрактна ідея, наприклад, ідея комунізму радянського типу, не змогла ясно вказати, на що має бути спрямована індивідуальна та групова поведінка. І не вона сама. Багато державних систем не можуть відрегулювати міжособистісну взаємодію, побудувати робочу соціальну модель, тому що не враховують особливостей людської поведінки, яка багато в чому ірраціональна.
Міф і драма (як частина міфу) описують емоційний чи мотиваційний складник людської поведінки, її зміст. Вони порушують питання щодо кращого майбутнього — що має бути (і в якому напрямку треба рухатися, щоби цього досягти). Якщо розширити, то вийде три питання:
- який справжній стан речей, його зміст і значення (що ми маємо зараз);
- до якої мети треба рухатися, щоби вона змінилася на краще (що має бути);
- і як треба діяти, щоби цього досягти (як переходити від одного до іншого).
Міфічне мислення дає безліч прикладів таких переходів. Мапи сенсу — це і є рух від незадовільного сьогодення на краще майбутнє, те, що надає сенс нашому існуванню.
2
Люди завжди пручаються невідомому і всіма силами тримаються за колишні уявлення
Ми добре орієнтуємося в сьогоденні, де наша поведінка спирається на колишній досвід. Якщо ж у звичний перебіг речей вдирається щось несподіване та непередбачуване, люди відчувають цікавість, змішану зі страхом.
Виникає хаос, на який ми не очікували, і не дуже зраділи, коли з ним зіткнулися. Адже цей хаос доводить, що якісь наші дії були хибними, адже ми не розуміємо, що спричинило його появу. Можливо, ми в біді? І що нас призвело до цієї біди? Ми раптом опинилися на незвіданій території, можливо, цілковитій небезпеці.
Люди за своєю природою консерватори. Коли все йде за старим планом, вони почуваються в безпеці. Необхідність щось змінити лякає. Якщо нічого не змінювати, буде застій, якщо змінити дуже багато, це загрожує хаосом.
Повний текст цього та інших дайджестів книжок з тем #психології, #бізнесу, #здоров'я, #науки, #філософії, #саморозвитку доступні підписникам клубу “Rozum.Love” Повний текст цього та інших дайджестів книжок з тем #психології, #бізнесу, #здоров'я, #науки, #філософії, #саморозвитку доступні підписникам клубу “Rozum.Love”
Повний текст цього та інших дайджестів книжок з тем #психології, #бізнесу, #здоров'я, #науки, #філософії, #саморозвитку доступні підписникам клубу “Rozum.Love”
Переглянути коментарі (0) Підписатися на Telegram-канал