Джордан Пітерсон — канадський клінічний психолог, філософ та дуже неоднозначна постать. Він набув величезної популярності завдяки своїй книзі «12 правил життя», яка розійшлася накладом у кілька мільйонів копій і яка не залишає списки книг, що найбільше продаються в жанрі нехудожньої літератури. Також він відомий завдяки своїм лекціям та їдкій критиці політкоректності, нового атеїзму та соціалізму, через що він став об’єктом нападок із боку багатьох груп людей. Пітерсон роз’їжджає з виступами по всьому світу, збираючи, подібно до рок-зірки, повні зали. І його популярність свідчить про те, що сучасні люди відчувають духовний голод, що їх не влаштовує комфортне, але порожнє життя, що їх мучать філософські питання, на які вони хочуть знайти відповіді.

«Мапи сенсу» — перша книга Джордана Пітерсона, над якою він працював багато років і в якій він найбільш повно висловив свої погляди. На початку книги Пітерсон розповідає про те, як формувалися його переконання та уявлення про світ.

У дитинстві його батьки, люди не особливо релігійні, але все ж таки відвідували церкву, намагалися долучити і його до віри та навіть готували до конфірмації у 12 років, віддавши на спеціальні курси. Але він не міг примирити у своїй свідомості релігійну картину буття із сучасною наукою, і вирішив, що серйозно захоплюватися релігією можуть лише неосвічені люди. Він не розумів ні непорочного зачаття, ні воскресіння з мертвих. Світ сповнений проблем, але вирішувати їх треба іншими способами, далекими від спілкування з Богом.

У студентські роки Пітерсон захопився ідеями соціалізму, впевнений у тому, що саме економічна нерівність заважає процвітанню людства. Варто знищити бідність, розподілити всі багатства порівну й настане загальне щастя. У коледжі він навіть вступив у ліву партію, одночасно його висунули до ради керівників коледжу, яка складалася з успішних консерваторів, уже дорослих людей: юристів, бізнесменів, лікарів, багатих, освічених, які багато чого досягли. Вони не були соціалістами, але все ж таки захоплювали молодого студента, який сам дивувався своєму захопленню. У той самий час на з’їздах лівої партії, у якій він перебував, він бачив рядових активістів, і порівняння із членами ради управителів було явно не на користь перших. Ніхто з них не здобув освіти, не мав сім’ї, не робив кар’єру. Вони шалено пропагували свою ідеологію і постійно скаржилися на життя. Пітерсон поділяв їхні ідеї, але не міг змусити себе захоплюватися ними самими. Читання Оруелла похитнуло його переконання, зокрема йому запам’яталася думка, що соціалісти не так люблять бідних, як ненавидять багатих. Але ж сам він хотів змінити світ на краще. Однак, схоже, це неможливо зробити, якщо почати зі зміни інших людей. І цим грішив не лише соціалізм, а й будь-яка ідеологія, яка планує змінювати людей, поділяючи їх на тих, що правильно й неправильно мислять.

Так поступово змінювалася картина світу. Спочатку Пітерсон розчарувався в релігії, потім у політичних утопіях, потім в ідеологіях як таких. Здавалося, і всі люди навколо, навіть ті, хто щиро в щось вірив, лише захищалися цією вірою від тривоги, сумнівів та занепокоєння. Світ у пору юності Пітерсона був сповнений страхів перед ядерною війною, і він ставив питання, як люди, здавалося б, цілком помірковані, представники великих держав, могли використовувати як аргумент ядерну зброю, здатну знищити весь світ.

Пітерсон в університеті вивчав політику та юриспруденцію, потім вирішив зайнятися психологією. Він проходив практику в одній із канадських в’язниць, де мав можливість спостерігати, скільки зла одна людина може заподіяти іншій. Спочатку йому здавалося, що тільки певні, злісні та жорстокі істоти, здатні на таке, але згодом він зрозумів, що така людська природа. Кожен із нас здатний на будь-що. Зрозумів Пітерсон і інше — те, що здавалося йому особистими переконаннями, було запозичено з книжок. Тоді де його справжня особистість і чи є вона взагалі? Йому почали снитися кошмари — про напади, ядерний Апокаліпсис і подібні жахіття. Він відчував, що не розуміє ні себе, ні інших, ні навколишнього світу, і відчував потребу розібратися.

Познайомившись із роботами Юнга, Пітерсон дійшов висновку, що джерела його кошмарів закладено в колективному несвідомому й будь-яка релігія ґрунтується на міфології. Після вивчення та порівняння міфів кошмари Пітерсона зникли. Він дійшов висновку, що саме вірування створюють світ у метафізичному значенні. Він продовжив свої дослідження, і перед ним усе ясніше вимальовувалася картина рушійних сил, які визначають поведінку людини та змушують її приймати ті чи інші переконання, навіть якщо вони ведуть до тоталітаризму, масових вбивств та інших злочинів. Підсумком його досліджень стала книга «Мапи сенсу».