Доля людини, яка здається їй простою і зрозумілою, може змінитися в будь-який момент

Вальтер Розенберг народився в Словаччині. У його батька, Еліаса Розенберга, уже було троє дітей, і він з’явився на світ несподівано, коли літній батько й молода мати, Ілона, уже втратили надію на спільну дитину. Він одразу став улюбленцем усієї сім’ї, включно зі старшими братами й сестрою, які за віком радше годилися йому в дядьки й тітки.

Батько Вальтера помер, коли синові ледь виповнилося 4 роки. Мати змушена була сама заробляти на життя, продаючи жіночу білизну, а хлопчика віддали її батькам на виховання. Релігійний дід виховував його в традиціях юдаїзму: водив до синагоги, навчав брати участь у ритуалах, слідкував, щоб хлопчик добре вчився.

Бабуся невдовзі померла, а дід вирішив, що самотужки не впорається з вихованням. Вальтер спочатку потрапив до єврейського інтернату, але вчителі помітили його чудові здібності та порекомендували перевести до елітної середньої школи Братислави.

Вальтер із задоволенням навчався, його ставили в приклад іншим учням. У підлітковому віці він переглянув свої релігійні погляди: зайшов до кав’ярні та замовив собі свинину, очікуючи, що його вдарить блискавка за це заборонене в юдаїзмі м’ясо. Коли нічого не сталося, він зневірився у всіх релігіях.

Він вважав себе чехословаком, серйозно займався, і йому пророкували велике майбутнє. Усе це було до 1938 року, коли Вальтеру виповнилося 14 років, і Чехословаччина опинилася під владою Гітлера. Його виключили з гімназії за єврейське походження, і незабаром йому довелося зіткнутися з усіма жахами нацизму.

Ілона з Вальтером перебралися зі столичної Братислави в маленьке містечко Трнава в сільській місцевості, де сподівалися сховатися від стрімко мінливого світу. Надії на те, що Вальтер зможе продовжити шкільну освіту, швидко розтанули: перед навчальним роком школи повісили на своїх воротах оголошення про те, що євреїв і чехів зі шкіл виключено. Незабаром хтось підпалив і дві синагоги Трнави, які згоріли вщент. Єврейським підліткам було заборонено вчитися навіть поодинці, їх змусили здати всі підручники. Але багато хто займався один з одним, щоби процес не переривався.

Незабаром євреям у Словаччині заборонили працювати на державних посадах, а пізніше встановили квоту на роботу за професіями. Наступним кроком стала заборона на володіння автомобілями, радіоприймачами, спортивним інвентарем. Усе це не зачепило Ілону і Вальтера, у яких не було дорогої власності, але в заможних євреїв конфіскували бізнес, нерухомість, землю. Цей процес називався аріанізацією. Незабаром експропріація єврейської власності набула відкритого характеру: жандарми просто вривалися в єврейські будинки й тягли звідти все, що їм подобалося. Будь-який словак чи німець міг узяти в єврея будь-яку річ у будь-який момент.

Коли Вальтеру виповнилося 17 років, приспіли нові антисемітські закони під назвою Єврейський кодекс. Євреям заборонялося відвідувати публічні заходи, громадські організації, клуби. Робити покупки можна було тільки в певні години, а подорожувати — тільки на певну відстань. Крім того, євреї повинні були носити жовту зірку на одязі та дотримуватися комендантської години: після 9-ї години вечора вони не повинні були показуватися на вулиці.

Єврейська молодь, позбавлена можливості вчитися, насилу могла заробляти на життя. Робоча ставка для євреїв була нижчою, ніж для інших національностей. Але вони, включно з Вальтером, не сумували, намагалися перебиватися випадковими заробітками, збиралися разом і вели довгі бесіди про сучасний світ, у якому їм не було місця. Вони ділилися один з одним знаннями, обмінюючись ними. Так було доти, доки не приспіло нове розпорядження: євреям було наказано з усіма документами й грошима, з багажем не важчим за 25 кілограмів, зібратися в одному місці, щоб їх переселили до Польщі.

Розпорядження, щоправда, було досить м’яким: переселенню підлягали тільки працездатні чоловіки від 16 до 30 років. Із собою заборонялося везти золото, яке належало здати словацькій державі. Вік і стать переселенців були не випадкові: саме такі молоді чоловіки були здатні чинити опір і протестувати. Вальтер не хотів їхати до Польщі. Він вирішив утекти до Англії, щоби приєднатися до чехословацької армії у вигнанні.

Плануючи ризиковану справу, потрібно передбачити всі можливі варіанти невдачі

Ілона жахнулася від ідеї сина. На той час вона познайомилася з новим чоловіком, слюсарем, і хотіла, щоб і син вивчив щось корисне, а не чергову мову, яка навряд чи стане йому в пригоді. Але Вальтер наполягав на своїй втечі до Англії. Зрештою мати здалася, знайшла йому водія, який погодився його заховати та переправити через кордон, і трохи грошей для життя на чужині. Вночі його, захованого під сидінням одного з небагатьох у Трнаві автомобілів, перевезли через угорський кордон, де він нарешті зірвав жовту зірку зі свого пальта.

У Вальтера була адреса родичів шкільного друга. Вони прийняли його, відправили у ванну й нагодували, але не могли тримати в себе: переховування біженця зі Словаччини могло закінчитися в’язницею. Його відвезли на вокзал, купили квиток до Будапешта і про всяк випадок дали антисемітську газету. У Будапешті він теж попрямував до знайомих своїх друзів із Трнави, членів угорського підпілля. Там Вальтера залишили на деякий час, але сказали, що необхідно добути підроблені арійські документи. Зробити це можна було тільки в Трнаві — йому треба було повернутися і зв’язатися з потрібними людьми.

Вальтер планував перейти угорський кордон у зворотному напрямку, але його спіткала невдача. Його схопили угорські прикордонники, прийнявши за шпигуна. Він розповів їм, що щойно намагався перейти кордон зі Словаччини, але в його кишені знайшли трамвайний квиток із Будапешта, що тільки зміцнило підозри. Прикордонники побили його і викинули на словацькій території, де його підібрали вже словацькі прикордонники й повернули назад у Трнаву. Там його посадили до в’язниці.

Звідти його відправили в трудовий пересильний табір Новаки. Його мешканці були зайняті безплатною працею, їх тримали за колючим дротом, але принаймні годували. Однак Вальтер однаково відчував пекуче бажання втекти. Він вирішив знайти собі попутника й зупинив свій вибір на своєму ровеснику, Йозефі Кнаппі, який теж намагався втекти через Угорщину й теж безрезультатно. Їм вдалося втекти, а потім вони розділилися. Йозеф пішов до друзів у якесь село, де його мали сховати. Вальтера він відправив до своєї дівчини Зузки, запевняючи, що ніхто не стане його там шукати. Звідти Вальтер міг би пробратися до Трнави за фальшивими арійськими документами, як і планував.