Усвідомлення своїх унікальних характеристик — перший крок на шляху пошуку роботи мрії

Дослідження, проведені під керівництвом Маркуса Бакінґема, показали, що більшість успішних людей стали такими, бо знайшли для себе ролі, які дають змогу займатися улюбленою справою і дають змогу працювати пліч-о-пліч із колегами, яким вони довіряють і якими захоплюються. Дайте відповідь на три важливі запитання:

a) НАВІЩО?

b) з КИМ?

c) ЩО я роблю?

Якщо під час відповідей на ці запитання ви почуваєтеся наповненими та щасливими, значить, ви, найімовірніше, знайшли роботу своєї мрії. Більшість задоволених роботою респондентів вказували, що так чи інакше вони змогли підігнати роботу під себе й дати своїм найкращим якостям і талантам проявитися на ній. Секрет у тому, щоб ігнорувати все, що не входить у вашу зону контролю, і фокусуватися на тому, що ви в силах контролювати, а вже в цій зоні створити оптимальні для себе умови. Але як зрозуміти, у якому напрямку рухатися, щоб забезпечити собі найкращі умови? Для початку потрібно усвідомити свої унікальні якості.

Ми всі приходимо в цей світ зі своїм набором особливостей та унікальних характеристик. Якісь ділянки нашого мозку більш розвинені, ніж інші, уже під час народження. Мережі нейронних зв’язків із плином часу стають дедалі сильнішими там, де вони від самого початку були досить щільними, і далі послаблюються в місцях, де й раніше не спостерігалося значної активності. Уже в дитинстві ми виявляємо більше цікавості до одних занять або предметів і набагато менше до інших. Щось дається легко, нас веде цікавість, час летить. Так проявляє себе наша сутність. Однак бачення свого істинного «я» легко втратити під тиском отриманих травм і наративів, що не відповідають реальності.

Щоби повернутися до себе й наповнити життя любов’ю, проаналізуйте свої «магніти уваги». На що ви насамперед спрямовуєте увагу, коли бачите в кімнаті нову людину? Пам’ятаєте деталі, які крім вас ніхто не пам’ятає? Може, захоплено вивчаєте таблиці на коробці з пластівцями для сніданку? Або вас цікавить різниця між жабами? Без осуду й зайвих роздумів почніть подумки або письмово складати список того, що притягує вашу увагу.

Неусвідомлена любов і тяга до чогось — наші інстинкти. Щойно ми піддаємося їм, нас захльостує потік. Ми починаємо робити те, що любимо, й одночасно із цим перестаємо помічати, як летить час. Чи можете ви назвати щось, що здатне утримувати вашу увагу дуже довго? Скористайтеся списком запитань, щоби полегшити собі завдання.

Коли востаннє…

… ви втратили лік часу?

… інстинктивно зголосилися зробити щось?

… хтось мав відірвати вас від того, чим ви займалися?

… ви відчували, що повністю контролюєте те, що робите?

… ви самі здивувалися тому, наскільки добре ви впоралися?

… вас хвалили?

… ви були єдиною людиною, яка щось помітила?

… ви виявили, що з нетерпінням чекаєте початку якоїсь справи?

… ви придумали новий спосіб ведення справ?

… ви хотіли, щоб діяльність ніколи не закінчувалася?

Не поспішайте з відповідями. Для початку просто почніть звертати на це свою увагу.

Можливо, сидячи на черговому тренінгу з переговорів, ви раптом усвідомили, що нічого нового не почули. Усе й так із легкістю виходило без жодного тренінгу? Швидше за все, успішне ведення переговорів — талант, на який ви просто не звертали уваги. Часто здається, що якщо нам щось дається легко, то це буде легко і для всіх інших, а отже, у цьому немає нічого особливого. Але це не так.

Поєднання талантів, природної схильності до тієї чи іншої діяльності, а також інтересів у комбінації з накопиченими знаннями, уміннями та навичками роблять кожного з нас абсолютно унікальними.

Однак одного лише розуміння, що вам подобається допомагати людям, буде недостатньо, щоб усвідомити свою унікальність повною мірою і використати її в професійній діяльності. Необхідно звузити фокус, адже сфер діяльності, які передбачають допомогу людям, дуже багато. Уточніть, чи має значення:

• Хто ці люди?
• Коли саме ви їм допомагаєте?
• Чому?
• З чим саме ви їм допомагаєте?
• І як саме?

Кар’єрний консультант Донні Фітцпатрік трохи модифікував запропоновану методику. Він розповів про неї учням однієї зі шкіл, з якою співпрацював, і попросив упродовж року складати в спеціальну коробку все, що вони люблять. Це могли бути книжки, відеоігри або картка з відповідями на запитання про їхні захоплення. Наприкінці року Фітцпатрік вивчив вміст коробок. На одній з карток було написано про любов до виконання на гітарі власних композицій для невеликої групи слухачів. Ніхто з однокласників або вчителів навіть не здогадувався про любов, яку відчуває дитина до виконання власних композицій на гітарі. Фітцпатрік поспілкувався з ним, й учень вказав на тонкощі, які мають велике значення для нього в процесі гри. Так, гітара має бути дванадцятиструнною, бо дуже важливим є звучання. Те, що дитина змогла описати безліч деталей, свідчить про її непідробну цікавість і щиру любов, а можливо, і про великий талант, який неодмінно варто розвивати.

Поставити своїй дитині ці запитання, поки вона ще навчається в школі, — значить допомогти їй усвідомити себе і свої таланти. Якщо школа не співпрацює зі спеціально навченими кар’єрними консультантами, то шанси, що дитина сама раптом візьме й замислиться над цим, вкрай малі. Водночас у шкіл часто зовсім інші завдання і пріоритети.

Активне закопування талантів починається зі шкільної лави

У сучасному світі вирує справжня епідемія «загубленості»: люди не знають, куди себе подіти, із чого почати та куди податися далі. Із самого дитинства наш розвиток відстежують за набором таблиць і моделей, показниками, яким ми маємо відповідати. Навчальні заклади, а потім і робота, ніби спеціально побудовані так, щоб нівелювати наші відмінності та зрештою змусити повірити в те, що в нас немає нічого особливого. Для багатьох із нас школа — це місце, що залишило в пам’яті не найприємніші спогади. Гонитва за оцінками, тести, постійний стрес. Потім або знову навчання, або робота, у якій знову на перше місце виходить гонитва за рейтингами в надії на підвищення зарплати або просування на службі. Визнайте той факт, що сучасна шкільна система не спрямована на виявлення в дітях найкращого, вона не розкриває і не розвиває їхні таланти.

Школа як соціальний інститут у тому вигляді, до якого ми звикли, була заснована в Німеччині в середині XIX століття. Батькам потрібно було працювати та залишати дітей без нагляду на 10–12 годин чи не щодня. Рішення — школа. Приємний бонус для економіки — освічені працівники, якими незабаром стануть діти. У школах дітей навчали читання, письма та елементарного рахунку, а потім розбирали на підгрупи — одних готували для роботи в торгівлі, інші мали стати юристами/лікарями/інженерами/фінансистами. Так, дітей і в наш час потрібно вчити читати, писати та рахувати, але загальний підхід застарів. До моменту, коли дитина покине стіни школи та вийде на ринок праці, з’являться професії, про які десять років тому навіть не чули. Нові професії матимуть попит, вакансії будуть відкриті, а фахівців не вистачатиме. З іншого боку, є і професії, які не старіють, наприклад медичні працівники, які будуть потрібні якщо не завжди, то ще дуже довгий час. Проте поміркуйте про ті навички, які були потрібні представникам цих професій 100 років тому й зараз? Виклики, з якими стикаються більшість компаній у світі, — розширення навичок своїх працівників та перекваліфікація.

Навчальні заклади виконують функцію сортування учнів на тих, що «спроможніші», і тих, що «слабші». Компанії та організації — основні замовники шкільних послуг. На основі сортування, проведеного школами та ВНЗ, легше вирішити, кого наймати, а кого ні, кому платити зарплату вище, а кому — нижче.