Людина в пошуках себе
Дайджест класичної книги Ролло Мея «Man's Search for Himself».
Про причини спустошеності та відчуження, що вражають суспільство й особистість людини, і про те, як цьому протистояти та прийти до усвідомлення себе.
«Людина в пошуках себе» — праця відомого психолога і психотерапевта Ролло Мея, яка була вперше опублікована ще 1953 року, але залишається актуальною і донині. У книзі досліджуються психологічні проблеми та екзистенціальні дилеми, з якими стикаються люди, зокрема почуття тривоги та пошук справжності.
Суспільство після двох воєн XX століття потрапило в ситуації зміщення стандартів. Люди раптово втратили здатність ясно бачити, хто вони зараз і якими мають бути. Їх почали мучити невпевненість і тривога, наче вони втратили орієнтири та погано розуміють, на що їм спертися. У людини є здатність до усвідомлення себе, але вона ніби виявилася зайвою.
Тривожність, яку відчувають багато людей, має конкретні приводи. До них належать загроза війни, зниження рівня життя, матеріальний негаразд, проблеми зі здоров’ям, страх за близьких. Приводом можуть стати самотність, брак професії та перспектив, життєвий застій. Але причиною багатьох подібних проблем є нездатність і небажання себе зрозуміти, прагнення відповідати смакам і очікуванням інших, часто внаслідок забуття своїх почуттів і прагнень.
У прагненні бути схожими на інших люди перестають розуміти, чого ж вони самі хочуть і відчувають, не знають, як їм взаємодіяти зі своїми бажаннями та потребами. Вони відчувають спустошеність, черезе яку звертаються до психотерапевтів. Формальним приводом може стати брак особистого життя, невдоволення партнером, труднощі зі вступом у шлюб. Але насправді вони просто хочуть заповнити внутрішню порожнечу за допомогою ідеального партнера, а коли цього не відбувається, впадають у тривожність. Люди, нездатні зрозуміти себе, відчувають безсилля і спустошеність. Поет і драматург Томас Стернз Еліот назвав їх порожніми людьми в однойменній поемі.
Зміст дайджесту
1Щоби подолати проблеми, потрібно спочатку зрозуміти їхні причини2Усвідомлення себе починається зі зв’язку зі своїми почуттями, тілом і бажаннями3Щоб усвідомити себе як особистість, потрібно перерізати психологічну пуповину4Образу й обурення потрібно перетворити на імпульс дії, на поштовх для зміни життя на краще5Цінності та цілі мають бути вистражданими, отриманими на власному досвіді, а не абстрактними чи нав’язаними з боку6Для того, щоб стати зрілою людиною, потрібна мужність7Час — не тільки наш ворог, а й союзник8Завершальні коментаріЩоби подолати проблеми, потрібно спочатку зрозуміти їхні причини
До XX століття особливо гостро постала проблема втрати людиною почуття власної значущості та гідності. Це свого часу помітив Ніцше, який стверджував, що індивідуальність поглинається стадом. В оповіданнях Кафки, особливо в «Перетворенні», ми бачимо, як людина буквально втрачає самоідентифікацію і вже не розуміє, хто вона.
Усе це сталося не відразу. Ще 1920-ті роки здавалися періодом віри в силу особистості. Але насправді, люди вірили не в людську сутність, а в науку й технології. А в 1930–1940-ті роки світ мав змогу переконатися, що окрема особистість нічого не означає, як і особистий вибір. Це підтвердили такі події, як Велика депресія і тоталітарні рухи, перед обличчям яких люди відчували себе дедалі незначнішими та безпораднішими. Не тільки в політиці, а й у релігії та науці дедалі більше зміцнювався авторитаризм. Дедалі більше людей вірить, що так і треба, а крім того, кожен окремо відчуває своє безсилля. Тому дуже важливо не тільки протистояти тоталітаризму та будь-яким іншим течіям, спрямованим на дегуманізацію особистості, а й відродити віру в людську гідність.
Новела Камю «Сторонній» показує втрату відчуття свого «я». Її герой, звичайна людина, страждає через смерть матері, має роботу, зустрічається із жінками. Але все це відбувається ніби саме по собі, а його воля в цьому не бере участі. Він стріляє в людину, навіть не розуміючи, чи було це самообороною, чи випадковим пострілом. Навіть коли суд засуджує його до смертної кари, це здається йому таким же ілюзорним, як і все його життя. Він сторонній навіть собі самому.
Людина XX століття втратила не тільки почуття власного «я», а й мову для передачі особистих переживань.
Слово «кохання» — одне з найважливіших для передачі особистих почуттів, але воно знецінилося настільки, що сприймається цитатою зі шлягеру або голлівудського фільму. Іноді цим словом позначають дружність, сексуальний потяг або християнське милосердя. Так само знецінилися слова «правда», «мужність», «честь», «свобода». Кожен розуміє їх по-своєму, і через це люди уникають їх вживати.
Втрата власного «я» часто поєднується з втратою зв’язку з природою. Люди, які втратили його, не тільки не мають органічного зв’язку з природними ландшафтами — деревами, горами, морем, а й позбавлені емпатії до тварин. Пацієнти психотерапевтів, які усвідомили цю порожнечу, скаржаться, що вони заздрять тим, кого зворушує краса заходів сонця, морський краєвид тощо. Самі вони нічого подібного не відчувають.
Люди поступово втратили відчуття значущості людського життя, трагічність людського існування. Саме цим відчуттям підживлюється віра у важливість особистості, воно дає можливість співпереживати тим, хто страждає. Це не означає, що потрібно впасти в песимізм і бачити в усьому драму. Це означає серйозно сприймати те, що відбувається з іншими та з нами.
Усвідомлення себе починається зі зв’язку зі своїми почуттями, тілом і бажаннями
Самоусвідомлення властиве тільки людині. Тварини не бачать себе збоку. Тому в них немає тривожності та почуття провини, на які страждають люди. Але самоусвідомлення — не лише джерело мук, а і прекрасний дар.
Завдяки йому ми розрізняємо власне «я» і навколишній світ. Ми можемо подумки переміщатися в минуле й майбутнє, щоби планувати, використовуючи свій досвід. З усіх ссавців тільки людина може досліджувати свою історію, впливати як на власне життя, так і на розвиток суспільства. Ми можемо мислити абстрактними поняттями, такими як «краса», «розум», «гідність». Саме здатність до самоусвідомлення допомагає подивитися на себе збоку і відчувати емпатію до інших. Ми можемо уявити собі місце, де незабаром маємо опинитися, спробувати зрозуміти, що думає та відчуває інша людина. Але щоб використовувати всі ці можливості, потрібно бути особистістю.
За самоусвідомлення доводиться платити високу ціну. Дитина, усвідомивши себе, розуміє, наскільки вона маленька й безпорадна, як залежить від батьків, які видаються їй надсутностями. Тому відчувати себе окремою особистістю дуже страшно. У здоровій родині, де дитину люблять і підтримують, вона легко долає тривожність, пов’язану з розвитком власного «я». Але якщо батьки використовують дитину у власних цілях, заради задоволення, або ненавидять її та нехтують нею, то в ній немає жодної впевненості в підтримці з боку. Вона використовуватиме свою незалежність тільки для того, щоби проявити впертість і негативізм. Буває і так, що батьки самі страждають на тривожність і розгубленість, не впевнені у власних силах і занадто до себе суворі. Тоді їхні почуття передаються дитині. Але так чи інакше, усі ми маємо докласти зусиль, щоб зрозуміти свої почуття і бажання.
Декому може здатися, що така увага до власної особистості й усвідомлення себе призведе до зайвої заклопотаності собою, до егоцентризму. Звісно, людина, якщо вона зріла особистість, має реалістично дивитися на себе і свої можливості. Але завищена самооцінка не пов’язана з усвідомленістю свого «я» або розвиненим почуттям власної гідності. Якраз навпаки: марнославство й самозамилування йдуть від внутрішньої порожнечі та невпевненості, а за гординею часто прихована тривожність.
Гординя яскраво проявлялася в «бурхливі двадцяті роки», але причиною її була все та ж пригнічена тривожність. Той, що відчував власну слабкість, поводився агресивно, дрібний клерк хвалився своїми досягненнями. Тривожні люди часто поводяться зарозуміло й зухвало. Найяскравіше гординя проявилася в італійському та німецькому фашизмі. Людей тривожних, порожніх і зневірених часто притягують психопати з манією величі, такі як Гітлер і Муссоліні.
Іноді люди впадають в іншу крайність — самозасудження, викриття самого себе. Ті, хто ще не втратив почуття власної гідності, дуже люблять засуджувати себе, щоби полегшити біль від своєї нікчемності.
Недарма Спіноза вважав, що той, хто засуджує себе, стоїть лише за крок від гордія. Крім того, самоосудження може спричинити спочатку ненависть до себе, а потім і до інших.
Повний текст цього та інших дайджестів книжок з тем #психології, #бізнесу, #здоров'я, #науки, #філософії, #саморозвитку доступні підписникам клубу “Rozum.Love” Повний текст цього та інших дайджестів книжок з тем #психології, #бізнесу, #здоров'я, #науки, #філософії, #саморозвитку доступні підписникам клубу “Rozum.Love”
Повний текст цього та інших дайджестів книжок з тем #психології, #бізнесу, #здоров'я, #науки, #філософії, #саморозвитку доступні підписникам клубу “Rozum.Love”
Переглянути коментарі (0) Підписатися на Telegram-канал