Коли розум зазнає поразки: теорія і практика дурості
Дайджест бестселера Хосе Антоніо Марини «Повалений розум».
Про те, коли розум зазнає поразки й чому розумні люди роблять дурні вчинки.
У школах не викладають науку про дурість, а варто було б, вважає автор книжки, іспанський філософ, педагог і громадський діяч Хосе Антоніо Марина. Є наукова теорія розуму, але такої ж наукової теорії потребує і дурість. Така теорія принесла б величезну суспільну користь. Історія людства — це, зокрема, історія дурості. Ми повторюємо помилки, яких уже не раз припускалися наші попередники. Марина вважає, що дурість (або, за його висловом, «невдача розуму») схожа на хворобу, до того ж дуже заразну, тож украй важливо вакцинуватися проти неї: досліджувати й детально вивчати.
Що означає «невдача розуму»? Це невміння пристосуватися до навколишньої дійсності, зрозуміти її та себе самого, нездатність розв’язати нагальні проблеми — як емоційні, так соціальні та політичні. Наш розум зазнає невдачі, коли ми ставимо перед собою невідповідні цілі та використовуємо неефективні методи для їх досягнення. Крім того, автор упевнений, що свідомий вибір на користь жорстокості та насильства теж є помилкою розуму. Італійський історик і автор знаменитого есе «Основні закони людської дурості» Карло Чіполла визначав нерозумну людину як ту, що заподіює шкоду іншій або групі людей, не отримуючи водночас жодної користі й навіть завдаючи шкоди самому собі. Автор доповнює це визначення і включає до нього тих, хто завдає шкоди самим собі, і тих, хто завдає шкоди іншим із вигодою для себе. Він вважає помилки розуму не тільки індивідуальним поняттям, а й колективним. Поведінка всіх членів суспільства впливає на кожного окремого індивіда, ми можемо заражатися чужим божевіллям.
Помилки розуму — це те, що веде до страждання. Треба розрізняти страждання, спричинене об’єктивними чинниками, і страждання як результат дурості. Розум — це те, що веде до щастя.
Зміст дайджесту
1Розумні люди можуть нерозумно використовувати свій розум2Розум зазнає поразки, коли в його роботу втручаються неадекватні ментальні модулі, коли виконавча функція працює не так, як потрібно, і коли обрано неправильну ієрархію рівнів3Когнітивні помилки полягають в упертості в очевидно помилкових поглядах4Афективні помилки заважають насолоджуватися життям, коли для цього є всі можливості5Людина може припускатися помилок не тільки в розмові з іншими, а й у розмові із самою собою6Мова слугує для кращої взаємодії з оточенням, але водночас вона може посилити нерозуміння7Помилки волі — це теж поразки розуму8Одне з важливих завдань волі — планувати, вибирати цілі, і тут теж відкривається широкий простір для помилок9Розумними й дурними бувають не тільки люди, а й суспільства10Завершальні коментаріРозумні люди можуть нерозумно використовувати свій розум
Автор визначає розум як здатність людини керувати своєю поведінкою, використовуючи інформацію з різних джерел — зовнішніх і внутрішніх. Отже, розум зазнає поразки, якщо буде не здатен керувати своєю поведінкою, не зможе запам’ятати те, що потрібно, або не знайде застосування засвоєному.
Саме так розумні люди, які є визнаними професіоналами у своїй царині, подають великі надії або володіють унікальними здібностями, можуть нерозумно використовувати свій розум. Автор розповідає про те, як Сол Вочтер, верховний суддя штату Нью-Йорк, визнаний фахівець із питань свободи слова та громадянських прав, залякував колишню коханку, погрожуючи викрасти її доньку, за що сам потрапив до в’язниці. Поважна людина, якій вистачило розуму обійняти високу посаду, не змогла розібратися з власними емоціями. Інший приклад, який наводить автор, — історія його учня, дуже здібного юнака, який, замість того щоб розвивати й використовувати свої здібності, захотів здаватися дорослішим. Він став задирою, очолив банду і зрештою потрапив до в’язниці. Ще один приклад, який у свій час був у всіх на слуху — позашлюбний зв’язок Білла Клінтона з Монікою Левінскі. Очевидне пояснення зв’язку Клінтона з Левінскі — неконтрольована пристрасть. Але автор знаходить таке пояснення незадовільним. Він наводить слова Клінтона: «Я зробив це тому, що міг зробити». На думку автора, ці слова говорять про те, що Клінтон не захотів усвідомлювати свої вчинки, тобто відмовився бути свідомим. Його розум зазнав поразки.
Тривалий час розум оцінювали за когнітивними здібностями та тестами на вимірювання коефіцієнта інтелекту, за тим, як людина викладає свої думки, встановлює зв’язки, як вчиться. Це вкрай вузьке визначення розуму, яке призводить до помилок. Автор пропонує інше визначення: людина може вважатися розумною, якщо вона добре управляє своєю поведінкою. Гарне управління означає вміння із честю виходити зі складних і заплутаних ситуацій, воно полягає в результативній діяльності як фахівця і професіонала, якщо говорити про роботу, і в щасливому житті, якщо говорити про сферу емоцій.
Розум може погано керувати поведінкою в разі серйозних ментальних відхилень або внаслідок психологічних травм, але в книжці автор розглядає не патології, а випадки, коли цілком здорові й розумні люди обирають хибні шляхи, неправильні орієнтири та занурюються в несвідомий стан у невідповідний час.
Розум зазнає поразки, коли в його роботу втручаються неадекватні ментальні модулі, коли виконавча функція працює не так, як потрібно, і коли обрано неправильну ієрархію рівнів
Автор виділяє два рівні розуму:
- Нижній рівень — структурний, обчислювальний розум. Це безпосередньо самі наші інтелектуальні здібності, те, що ми вимірюємо за допомогою тестів;
- Верхній, виконавчий розум — те, як ми їх використовуємо, розум у дії. Це те, що ми робимо зі своїми здібностями.
Отже, розумні люди можуть нерозумно використовувати свій розум. Одна справа бути розумним, а інша — розумно поводитися.
На те, як ми використовуємо свій розум, впливають спотворення й афекти. Різні рівні розуму являють собою різні модулі, і часто ми не маємо свідомого уявлення про їхню роботу, оскільки вони формувалися в процесі еволюції для вирішення певних завдань, пов’язаних із виживанням і передачею генів. Наприклад, несвідома реакція страху дає нам змогу швидко зреагувати на загрозу. Ці модулі незалежні один від одного, вони можуть вступати в сперечання і не реагувати на доводи розуму. Вони визначають складність і суперечливість нашої особистості: десь ми альтруїсти, десь егоїсти, десь палкі, десь раціональні.
Водночас щоб ці модулі не стали какофонією голосів, у нас є організувальний принцип, який виражається в самосвідомості, мовленні, здатності планувати, ухвалювати рішення і виконувати їх. Ці єднальні механізми асоціюються з тими ділянками мозку, які виникли порівняно недавно в порівнянні з тими, що відповідають за емоції та примітивні реакції. Розум перемагає, коли ці нові механізми визначають розумну поведінку, правильно взаємодіючи зі стародавніми модулями та імпульсами, що виходять від них. Якщо розум не досягає своїх цілей, він зазнає поразки. Так виконавчий розум задає напрямок для обчислювального розуму. Розум зазнає поразки, коли проблему намагається вирішити не той ментальний модуль, який потрібен. Це відбувається, коли виконавчий розум дає збій і робить неправильний вибір або не робить вибору зовсім. Так, у нападі роздратування батьки можуть наляскати свою дитину, хоча прекрасно розуміють, що це лише погіршить ситуацію і знадобиться більше часу, щоб дитина прийшла до тями.
Повний текст цього та інших дайджестів книжок з тем #психології, #бізнесу, #здоров'я, #науки, #філософії, #саморозвитку доступні підписникам клубу “Rozum.Love” Повний текст цього та інших дайджестів книжок з тем #психології, #бізнесу, #здоров'я, #науки, #філософії, #саморозвитку доступні підписникам клубу “Rozum.Love”
Повний текст цього та інших дайджестів книжок з тем #психології, #бізнесу, #здоров'я, #науки, #філософії, #саморозвитку доступні підписникам клубу “Rozum.Love”
10/10