Автор книги, Августин Седжвік, проводить наукові дослідження з глобальної історії харчування, праці та капіталізму. До сфери його інтересів потрапила й кава, один з улюблених напоїв усього людства. Ще 400 років тому про каву мало хто знав, але поступово вона поширилася по всьому світу, ставши повсякденною потребою величезної кількості людей.

Паралельно з історією кави розвивається історія капіталізму. Кава стає заміною випивки на робочому місці, підвищуючи продуктивність, наділяючи енергією і зменшуючи апетит. В історію вирощування та поширення кави Седжвік вплітає життя англійського підприємця Джеймса Гілла, власника численних плантацій в Сальвадорі, який жорсткими методами підвищував продуктивність, практично зробивши каву монокультурою. Він залишив Манчестер, де народився і виріс, та прибув до Південної Америки 1889 року без гроша в кишені. До 1920-х років його називали кавовим королем Сальвадора.

Ще 400 років тому в англійській мові не було слова «кава», для європейців це була якась заморська екзотика, напій турків-османів. З комерційною метою її почали вирощувати 300 років тому тільки в Ємені, а постачанням займалася крихітна група торговців. 200 років тому кава була напоєм привілейованих членів суспільства, за чашкою кави в дорогих кав’ярнях обмінювалися ідеями, говорили про мистецтво й політику. Сто років тому ціни на каву впали, і вона стала масовим напоєм.

Сьогодні люди споживають кави більше за будь-який інший напій, і, як вважає Седжвік, на її прикладі добре видно, як працює світова економіка і як розвивався капіталізм. Найцінніший сільськогосподарський продукт найбідніших країн світу, кава стала улюбленим напоєм у багатих розвинених країнах, неймовірно цінним товаром.

Щодо того, як кава стала улюбленим наркотиком сучасної людини, в автора є кілька важливих ідей.

Зміст дайджесту

1Ставлення до кави довгий час було настороженим2Цілеспрямовані молоді люди без сімейної підтримки всіма силами намагаються вирватися з бідного середовища3Еліти багатьох латиноамериканських країн намагалися прийти до економічного процвітання, вирощуючи на продаж перспективні культури4Заради прибуткових монокультур уряд Сальвадору знищив майже всі інші посадки та захопив громадські землі5Еміграція пробує людей на міцність і ті, хто не боїться труднощів, досягають успіху6Стандарти якості кави створювалися для зручності виробників і продавців, а не в інтересах споживачів7Робота за їжу ставить людину на межу виживання і призводить до заколотів8Проблема голоду на плантаціях уже призводила до революції та громадянської війни, але досі не вирішена9Завершальні коментарі
1

Ставлення до кави довгий час було настороженим

Раннє культивування кави почалося в Ємені в XVI столітті, а за 100 років до цього в Ефіопії були зібрані її перші комерційні врожаї з диких рослин. Завдяки торгівлі та війнам, які переміщували велику кількість людей по всьому світу, споживання кави поширилося всім Аравійським півостровом й Середземномор’єм. Після завоювання чергового міста османські правителі насамперед будували в ньому кав’ярню як жест доброї волі, для демонстрації миролюбності. Слово «кава» походить від арабського qahwah, що в перекладі означає «вино», через що її іноді називали «вином ісламу».

Оскільки іслам забороняє спиртне, така назва не могла не викликати підозри. Так, у Мецці 1511 року місцевий страж порядку помітив, що його одновірці перед відвідуванням мечеті п’ють каву. Якщо кава п’янить, то вони тим самим здійснюють страшний гріх. Про всяк випадок стражники Мекки спалили склади з кавою, і питання, чи можна її пити без шкоди для душі, деякий час залишалося відкритим.

Голландський лікар Бернард тен Бруке бачив уже в Леванті, як турки обсмажують і просівають кавові зерна, а потім заварюють окропом і п’ють напій дуже гарячим, щоб зігрітися і набратися сил. Кава в Європі спочатку сприймалася як турецький напій і символ ісламу. Це викликало підозри, дехто вважав її неприємною на смак.

Але, попри дивний смак, європейці швидко розсмакували каву і відчули її силу. Вона явно чинила підбадьорливу дію, підіймала настрій, додавала сил, хоча в XVII столітті люди не розуміли причину цього й будували різні здогадки. Одні називали її ліками проти меланхолії, інші вважали, що вона допомагає травленню і чистить печінку. Деякі аптекарі та лікарі використовували каву саме як ліки. А інші, навпаки, вважали, що вона спричиняє хвороби, а не лікує їх, і призводить до імпотенції.

На початку 1650-х років у Лондоні агенти Левантійської компанії відкрили першу кав’ярню. Вони торгували на сході спеціями, вовною, оловом і порохом, і під час своїх подорожей приохотилися до цього напою. Один із цих агентів, на ім’я Деніел Едвардс, найняв слугу зі Сходу, який щодня варив йому каву. Незабаром до цього напою приохотилися всі друзі Едвардса, які заглядали на вогник, і він вирішив поставити справу на широку ногу та отримувати з неї прибуток.

Він зробив свого слугу Паскуа Розьє довіреною особою і відкрив крихітний кавовий кіоск. На вивісці був зображений сам Розьє в турецькому костюмі. Справа процвітала, попри невдоволення власників навколишніх пивних. Їхні клієнти дедалі частіше заглядали в кав’ярню і затримувалися там. Попри інтриги, незабаром кав’ярня перебралася у велике приміщення, але її подальшому процвітанню завадила лондонська пожежа 1666 року, коли вона згоріла разом з іншими будинками в тому районі.

Але кава ставала дедалі популярнішою серед лондонців, і в місті відкривалися одна кав’ярня за іншою. Тепер це були не просто ринкові кіоски, а великі просторі приміщення, що вміщували велику кількість людей, які обмінювалися думками про поточні події та обговорювали новини.

Можливо, саме бесіди в кав’ярнях призвели до зародження громадянського суспільства, у місці, де всі могли вільно висловлюватися, не озираючись на титул і соціальний стан. Це мало серйозні наслідки для політики та управління. Відвідування лондонських кав’ярень у середині XVII століття було схоже на перебування в сучасних соціальних мережах. Там ділилися новинами, зароджувалися норми свободи слова та зібрань, ставився під сумнів авторитет королівського двору. Карл II відчув недобре і спробував закрити кав’ярні, які вважав розсадниками політичних заворушень і неправдивих новин. Однак спроба закрити кав’ярні призвела до громадського обурення і заворушень. Тоді Карл спробував інший підхід, видаючи ліцензії тільки тим кав’ярням, які зобов’язалися не допускати підривних розмов або поширення революційних брошур. Тоді деякі кав’ярні почали перебудовуватися під паби, щоб уникнути неприємностей.

Це мало сенс, оскільки вважалося, що любителі пива налаштовані патріотично й тому не переносять каву як мусульманський напій. Однак лондонські підприємці думали інакше. Вони бачили, що якщо випивка заважає робітникам робити свою справу, оскільки вони втрачають координацію рухів і ясність думки, то кава, навпаки, додає їм бадьорості та сил, робить людину тверезою та веселою водночас.

Попри настороженість влади, кількість кав’ярень у Лондоні зростала набагато швидше, ніж в інших європейських містах. Якщо в Лондоні наприкінці XVII століття їх були сотні, то в Амстердамі трохи більш як тридцять. Поступово споживання кави перетворилося на справжню епідемію.

За такої популярності напою заповзятливі люди не могли не задуматися про вирощування кави в місцях її зростання в англійських колоніях. Дехто почав цим займатися, але мало хто міг конкурувати з арабськими торговцями кави, які монополізували світове постачання кави, що йшла з Ємену. Зате британці досягли успіху в торгівлі чаєм, який з’явився після кави. Спочатку він був дорожчим за каву, надходячи з Яви під контролем голландських торговців. Але в першій чверті XVIII століття Британська Ост-Індська компанія отримала доступ до китайських портів і відповідно до китайського чаю. Чай швидко подешевшав, його імпорт багаторазово збільшився, і голландці, залишивши свій чайний бізнес, звернули увагу на каву. Вони ще з кінця XVII століття посадили перші кавові плантації на Яві, а зі зростанням популярності напою Британські, французькі та голландські підприємці намагалися насадити кавові плантації в місцях, де вже росли інші цінні культури: на Цейлоні, де зростала кориця, в Індії, звідки везли чорний перець. Плантації кави на Яві, яка раніше слугувала перевалкою для китайського чаю, добре прижилися. Незабаром виробництво кави на Яві порушило арабську кавову монополію, постачання з Яви перевершило постачання з єменського порту Мокко.

На початку XVIII століття голландці подарували кавове деревце Людовику XIV для паризького королівського ботанічного саду. Через рік французи перевезли кавові рослини на острів Бурбон, згодом Реюньйон, і зобов’язали кожного плантатора посадити по 200 дерев на кожного раба, яким він володів. Голландці на початку XVIII століття посадили каву на Суринамі, своїй колонії в Південній Америці. Поступово кавові рослини контрабандою поширилися на Мартиніці, Французькій Гвіані, у Бразилії. Англійці у XVIII столітті завели плантації на Ямайці, а іспанці — на Кубі. Невдовзі кава поширилася в Північній і Південній Америці, у місцях зі сприятливим кліматом і дешевою рабською працею, як, наприклад, на Гаїті, французькій колонії, де завдяки рабській праці виробляли половину річного врожаю кави у світі. Однак коли на Гаїті відбулася революція зі скасуванням рабства та французького панування, виробництву кави прийшов кінець. Лідером із виробництва кави в середині XIX століття стала Бразилія, і теж завдяки великій кількості поневолених робітників. Вирощували її також в інших латиноамериканських країнах, але не в промислових масштабах.

2

Цілеспрямовані молоді люди без сімейної підтримки всіма силами намагаються вирватися з бідного середовища

Джеймс Гілл, майбутній кавовий король, народився в Манчестері в сім’ї залізничного службовця 1871 року. Незадовго до промислової революції Манчестер був невеликим торговим містечком із населенням майже 30 тисяч осіб. Але до народження Джеймса Гілла він перетворився на центр текстильного виробництва. Населення зросло в 10 разів, дим із труб вугільних парових млинів, що перетворювали бавовну на тканину, вкривав усе місто, застилаючи сонячне світло. У народі його називали Коттонополіс. У батька Фрідріха Енгельса, прусського текстильного промисловця, була тут власна фабрика.

Млини запускалися з раннього ранку. Їхня робота спричиняла безперервний гул і вібрації. Робітники жили неподалік від фабрик, у страшних злиднях, оповиті вугільним димом млинів, в отруєному повітрі. І в цій жахливій атмосфері виникали величезні статки.

У той час британські фабрики виробляли половину світового промислового експорту й забирали майже третину світової сировини, і на першому місці були фабрики Манчестера. Нові технології та нові форми управління перетворили Манчестер на Коттонополіс, центр промислового капіталізму. Не останнім інструментом цього перетворення була важка, іноді рабська праця за межами Англії, коли люди працювали на бавовняних полях, у вугільних шахтах, а потім на фабриках.

Промислова революція породила промисловий робітничий клас і нові форми його експлуатації.

Батько Енгельса відправив його в Манчестер на свою фабрику, щоб він вивчав фамільну справу. Й Енгельс справді зацікавився промисловим бізнесом, але не так, як сподівався батько. У вільний час він відвідував наукові лекції в Манчестері, на яких розповідали про роботу парових двигунів, що використовуються на фабриках. Одночасно він вивчав, як фабрики впливають на робітників, і досліджував нетрі, де вони жили. Саме в Манчестері він написав роботу «Про становище робітничого класу в Англії».

Повний текст цього та інших дайджестів книжок з тем #психології, #бізнесу, #здоров'я, #науки, #філософії, #саморозвитку доступні підписникам клубу “Rozum.Love” Повний текст цього та інших дайджестів книжок з тем #психології, #бізнесу, #здоров'я, #науки, #філософії, #саморозвитку доступні підписникам клубу “Rozum.Love”

Повний текст цього та інших дайджестів книжок з тем #психології, #бізнесу, #здоров'я, #науки, #філософії, #саморозвитку доступні підписникам клубу “Rozum.Love”

Читайте тільки те, що заслуговує вашої уваги
ми вже відібрали 291 найкращих книжок та продовжуємо додавати нові щонеділі
Читайте тільки суть, без вступів, повторів та води
одна книга за ~30 хвилин
Читайте українською та вивчайте її нюанси
в кожному дайджесті по одному цікавому правилу рідної мови
Підтримуй українське!