1

Люди часто недооцінюють небезпеку інфекцій

Тисяча дев’ятсот сімдесят першого року американський демограф і епідеміолог єгипетського походження Абдель Омран висунув теорію «епідеміологічного переходу». Учений дійшов висновку, що завдяки економічному розвитку та технічному прогресу, поліпшенню умов життя мешканців багатьох країн спостерігається різке зниження смертності від епідемій, спричинених інфекційними захворюваннями. На їхню зміну приходять захворювання серцево-судинної системи, рак, хвороби, пов’язані із сидячим способом життя. Справді, останнім століттям відбулася разюча зміна в способі життя частини населення, яка живе переважно в країнах Заходу. Поліпшилася гігієна, з’явилися системи очищення та утилізації каналізаційних відходів, відкрили антибіотики, значні вдосконалення відбулися в системі охорони здоров’я.

Однак патогени нікуди не поділися і наївно вважати, що ми їх перемогли. Якщо раніше вони спричиняли епідемії через погану гігієну, нерозуміння реальних причин інфекцій та появи нових видів транспорту, які могли розносити мікроби на великі відстані, то зараз розвиток епідемій прискорюють наслідки індустріалізації, безпрецедентний вплив людини на довкілля, зростання пасажиропотоку. У тисяча дев’ятсот вісімдесяті роки́ коли деякі вчені говорили про остаточну перемогу над інфекційними захворюваннями, ніби нізвідки виник вірус імунодефіциту людини (ВІЛ). Спочатку багато хто не бачив у ньому серйозної загрози, вважалося, що знаходження ліків проти нового вірусу справа зовсім недалекого майбутнього. Мало хто розумів, яку небезпеку для всього населення становить цей вірус. Дехто навіть заперечував вірусну природу ВІЛ, називаючи його «раком геїв».

ВІЛ був не єдиним. Незабаром людству довелося зіткнутися з атиповою пневмонією, новими вірусами пташиного грипу, вірусом Західного Нілу, лихоманкою Ебола, нагадала про себе холера. Крім того, широке поширення антибіотиків призвело до появи резистентних до них мікробів і небезпечних захворювань, що спричиняються ними, таких, як лікарсько-стійкий туберкульоз. І такі хвороби стали напастю не тільки для жителів нетрів країн, що розвиваються із панівною в них антисанітарією, а й цілком безнапасних і економічно розвинених країн. Стало очевидно, що ще зарано говорити про перемогу над мікробами та вірусами. Щобільше, з’являються дані, що ті хвороби, які раніше вважалися генетичними або пов’язаними зі способом життя, у тому числі деякі види раку та психічних розладів, насправді спричиняються невидимими для ока патогенами.

Учені далі відкривають нові види потенційно небезпечних мікроорганізмів, але не тільки вони винні у виникненні пандемій. Половина провини лежить на нас самих. Чинники ризику — недоліки системи охорони здоров’я, недостатня співпраця між країнами, поведінка простих обивателів, які недооцінюють загрозу або не бажають робити щеплення від уже відомих інфекцій.

Реакція людства на попередні спалахи хвороб не вселяє оптимізму. Показовою є реакція на спалах лихоманки Ебола у дві тисячі чотирнадцятому році у Гвінеї. Попри те, що були всі можливості для її своєчасної ліквідації та було чудово відомо про небезпеку цього захворювання та шляхи його поширення, у дві тисячі чотирнадцятому році епідемія стала найбільшою в історії цієї хвороби. Вона охопила п’ять країн і понад 25 тисяч людей, а заходи щодо стримування вірусу, що вирвався на волю через несвоєчасне реагування, коштували дуже дорого.

2

Багато патогенів — зоонози, мікроорганізми, що живуть у тваринах і здатні інфікувати людину

Звідки з’являються патогени? Самі вони — невидимі оку мікроорганізми та віруси. З одного боку, мікроби є скрізь, з іншого, небезпечні захворювання з’являються не просто так. Більшість із них обирають «стандартні маршрути», виникненню яких сприяє бурхлива діяльність людей. Щоби потрапити до людського організму, більшості патогенів потрібно виявитися, мутувати та визріти в організмі інших тварин. Серед відомих патогенів понад 60 % з’явилися у тварин, що нас оточують. Як відбувається передача патогену від тварини до людини? Необхідний контакт із тканинами або рідинами тіла. Це може відбуватися через укуси комах або через безпосередній контакт — під час обробки м’яса, сільськогосподарських робіт. Щоби патоген тварин став людським патогеном, потрібен досить тривалий контакт, тому певні види тварин частіше стають джерелами патогенів для людини. Так, попри те, що примати становлять незначну частку від усіх хребетних, саме вони передали нам майже 20 відсотків найтяжчих хвороб, включно з ВІЛ та малярію. Величезну роль у поширенні інфекційних хвороб зіграв розвиток сільського господарства. Від одомашнених тварин нам передалося безліч хвороб: від птахів — грип, від свиней — кашлюк, від корів — кір та туберкульоз.

Раніше, щоби відбулася передача патогену, був потрібний тривалий проміжок часу. Але зараз цей процес значно прискорився і пов’язано це з більш активним освоєнням довкілля, зростанням населення та збільшенням пасажирського потоку. Осушуються болота та вирубуються ліси, ті види тварин, які раніше не зустрічалися з людьми, починають більше контактувати з нами. Через зміни в середовищі проживання і на так званих мокрих ринках Азії відбувається контакт між тими видами тварин, які раніше не зустрічалися одне з одним.

Тварини постійно обмінюються одна з одною патогенами, багато з яких можуть стати небезпечними для людини під час мутації.

Щоби спричинити епідемію чи пандемію, смертельний патоген має «навчитися» передаватися від людини до людини. Заразність патогену вимірюється за допомогою показника БПР — базового показника репродукції, що позначається як R0. Він показує середню кількість людей, яку може заразити один інфікований. За його допомогою вчені прогнозують можливе поширення хвороби. Якщо цей показник менше одиниці, то спалах захворювання досить швидко згасне, але якщо більше, то дуже ймовірна епідемія, а якщо він понад два, то спостерігатиметься експоненційне зростання числа хворих.