1

Минуле й майбутнє так само реальні, як і сьогодення

Наше повсякденне сприйняття часу обмежене. Воно визначається циркадними ритмами та здатністю нашого мозку зберігати спогади. Таке сприйняття часу корисне для життя, але накладає обмеження на розуміння фундаментальних законів природи.

До відкриттів Альберта Ейнштейна люди вважали, що час для всіх іде з однаковою швидкістю, що є універсальне для всіх «зараз». Однак Ейнштейн довів, що перебіг часу залежить від того, де ви перебуваєте й з якою швидкістю рухаєтеся. Час не універсальний, а відносний.

Крива між двома подіями в просторі-часі тим довша й тим повільніше буде йти ваш час, чим вища ваша швидкість. Для тих, хто рухається швидше, час іде повільніше. Так само діє гравітація — що вона сильніша, то повільніше тече час. У фільмі «Інтерстеллар» для героїв, які відвідали планету Міллер, на яку діяла потужна гравітація чорної діри Гаргантюа, минуло лише кілька годин, а для жителів Землі — 23 роки. Для супутників Землі час теж тече повільніше — вони швидко рухаються й на них діє слабке гравітаційне поле. Цей ефект враховується в GPS і під час створення програмного забезпечення для смартфонів.

Навіть у повсякденному житті ми завжди бачимо речі такими, якими вони виглядали в минулому, тому що світло поширюється не миттєво. Хмари ми бачимо такими, якими вони виглядали мільйонну частку секунди тому, Сонце — яким воно було 8 секунд тому, світлу деяких зірок — сотні мільйонів років.

У спеціальній теорії відносності твердження про те, що дві події відбулися в один і той самий час, не має сенсу. Тому й не має сенсу питання про те, що ви робили, коли Сонце випромінювало світло, яке ви бачите зараз, оскільки час не є універсальним. У цьому полягає відносність одночасності. Поняття «зараз» одного спостерігача може не збігатися з «зараз» іншого, наприклад, коли вони рухаються відносно один одного. Це складно зрозуміти, оскільки це повністю суперечить нашим інтуїтивним уявленням про реальність, але в наукових питаннях наша інтуїція нас підводить.

Для будь-яких двох подій, які не пов’язані одна з одною причинно (тобто не можна послати сигнал від однієї до іншої навіть зі швидкістю світла), завжди можна уявити спостерігача, для якого вони здаватимуться одночасними. Для цього потрібно підібрати відповідну швидкість. Так, можна підібрати спостерігача, для якого будуть одночасними вибух наднової та ваше народження. І можна підібрати спостерігача, для якого будуть одночасними вибух наднової та ваша смерть. Висновок парадоксальний — ваша смерть існує під час вашого народження.

Минуле, сьогодення й майбутнє однаково реальні. Усі наші минулі «я» живі, так само як поточне я, як «я» наших бабусь і дідусів. Усі вони існують у чотиривимірному просторі-часі, навіть якщо померли. Крім того, закони природи зберігають інформацію, тому всі історії життя та будь-які їхні деталі безсмертні.

Звісно, після смерті близької людини інформація про неї розсіюється у форми, з якими ми більше не можемо взаємодіяти та які, можливо, більше не дають змоги переживати досвід самосвідомості. Це непоправна втрата. Однак інформація про людину у Всесвіті залишається навіть після її смерті. За висловом Хоссенфельдер, Всесвіт зберігає запис інформації про все, що коли-небудь говорила, думала й робила будь-яка людина.

2

Ймовірно, ми так ніколи й не дізнаємося, як виник Всесвіт

Наша планета сформувалася 4,5 мільярда років тому, через п’ятсот мільйонів років на ній з’явилися перші примітивні форми життя, які потім почали розвиватися в складніші форми завдяки природному добору. Вчені накопичили достатньо даних, щоб описати ці процеси. Проте ми не можемо довести, що планета Земля не почала своє існування всього шість тисяч років тому, коли все вже було на своїх місцях.

Ми виводимо закони природи шляхом застосування законів еволюції до початкових станів. Щоб розрахувати шлях небесного об’єкта, ми вимірюємо його поточне місце розташування та швидкість. Щоб дізнатися, який вигляд мав Всесвіт мільярди років тому, ми використовуємо наші поточні спостереження, а потім проводимо розрахунки у зворотному напрямку. Однак ми завжди можемо підібрати певний закон еволюції до певного стану шеститисячолітньої давності, який призведе до того, що ми спостерігаємо сьогодні. Це може бути закон еволюції, який враховує наявність Творця або суперкомп’ютера, що створює симуляцію. За наявності таких законів природи, як ті, якими ми користуємося нині, неможливо виключити ідею про те, що Землю було створено кимось або чимось одразу в тому вигляді, який ми спостерігаємо сьогодні.

Ми не можемо довести хибність подібних тверджень. Але їхня проблема не в цьому, а в тому, що вони є поганими науковими поясненнями. Вони не дають корисних описів світу, які дають нам змогу робити передбачення або пояснювати те, що ми спостерігаємо. Чим простіше пояснення, тим воно корисніше для науки. Хороша наукова теорія — це теорія, яка дає змогу обчислювати результати багатьох спостережень на основі небагатьох припущень, пояснювати багато чого з малого. Квантова теорія дозволяє нам обчислювати властивості хімічних елементів, і це хороша наукова теорія. Теорія про те, що всезнаюча істота створила хімічні елементи, не є хорошою науковою теорією, тому що вона не має кількісно вимірюваної пояснювальної сили, ми нічого не можемо обчислити з її допомогою. Це не означає, що ця теорія є неправильною, вона просто не є науковою.