Ваші «старі» зв’язки — один із найкорисніших ресурсів

Рідко можна зустріти друзів, які познайомилися в дитинстві і які й далі  підтримують зв’язок у дорослому віці. Зазвичай на різних життєвих етапах нас супроводжують різні люди, яких ми сприймаємо як близьких друзів. А зі шкільними чи університетськими приятелями зв’язок слабшає і поступово втрачається — і ось спілкування з колись найкращим другом обмежується привітанням із Днем народження на Facebook.

Проте саме такі «сплячі» зв’язки несуть у собі найбільшу потенційну користь для вас і вашої кар’єри.

«Сплячі» зв’язки — це ті люди, з якими ви довгий час не підтримували зв’язок. І якщо ви хочете змінити роботу, завести корисні знайомства й дізнатися щось нове, такі люди — найцінніший для вас ресурс.

Річ у тім, що ми звикли регулярно спілкуватися тільки з найближчими людьми. Зазвичай саме з ними ми обговорюємо наші проєкти та плани. Близькі друзі можуть підтримати вас і дати цінну пораду, але як джерело нової інформації вони абсолютно марні. Якщо це ваші колеги або однокурсники, і ви проводите багато часу разом, знання та інформація, якими ви володієте, приблизно однакові. А ваші давні приятелі тим часом обертаються в зовсім іншому «інформаційному полі», і буває дуже корисно отримати туди доступ.

Як приклад автор наводить історію створення спортивної організації UFC (Ultimate Fighting Championship), завдяки якій стали такими популярними бої ММА. Вартість UFC за 15 років (з 2001 року) зросла з $2 мільйонів до $4 млрд, а бої транслюють у 130 країнах світу 20 різними мовами.

Історія цього бізнесу почалася з того, що Лоренцо Фертітта — син одного з найвідоміших власників грального бізнесу в Лас-Вегасі прийшов на весілля до свого друга. Там він зустрів Дану Вайта — шкільного приятеля, який працював простим тренером у Бостоні. У них, здавалося, не було нічого спільного, крім того, що вони закінчили одну й ту саму школу. Лоренцо завжди був зразковим учнем, а Вайт вилітав двічі. Вайт встиг попрацювати прибиральником, сам виходив на ринг і писав книжки про бокс, а Фертітта разом зі своїм братом володіли кількома казино в Лас-Вегасі. Але все-таки дещо спільне було — пристрасть до боксу. Саме тому після купівлі братами Фертітта UFC у 2001 році Дана Вайт був призначений президентом організації. У 2016 році брати Фертітта і Вайт продали свій бізнес групі приватних інвесторів за 4 млрд доларів. Для порівняння — стільки ж компанія Walt Disney заплатила Джорджу Лукасу за франшизу «Зоряні війни» у 2012 році, і ця угода була названа «угодою століття». Дохід самого Вайта з продажу UFC склав приблизно 350 мільйонів доларів.

Цей випадок «хрестоматійний приклад» того, як старі або «сплячі» зв’язки можуть допомогти в кар’єрі або пошуку нової роботи.

Чому варто згадати про «забуті» зв’язки?

По-перше, ваші друзі з минулого обертаються в інших соціальних колах і володіють новою і потенційно корисною інформацією.

По-друге, під час контакту зі старим знайомим, як правило, ви витрачаєте менше часу й обмінюєтеся інформацією «по суті» (на відміну від довгих розмов «відверто» з вашими близькими приятелями).

І по-третє, якщо ви маєте справу зі своїм давнім приятелем, тобто з тим, з ким ви колись близько спілкувалися, вам набагато легше знову «встановити контакт». Це потребуватиме менших витрат енергії, ніж якби ви намагалися знайти спільну мову з абсолютно незнайомою вам раніше людиною.

Дослідники провели експеримент: ста піддослідним було запропоновано скласти список давніх знайомих, з якими вони втратили зв’язок. Список розділили на «бажані» контакти та «інші». Потім випробовувані зателефонували десятьом контактам із «бажаного» списку й одному з «решти». Результати дослідження вельми цікаві: найціннішу інформацію учасники експерименту отримали саме від «решти». Вони визнали, що на початку бажання поспілкуватися в цьому випадку було найменшим. Ми схильні з більшою легкістю відновлювати зв’язки з тими людьми, з якими вже колись були близькі. Попри це, у кінцевому підсумку випробовувані отримали задоволення від спілкування з усіма знайомими, включно з людьми з другої, «менш бажаної» частини списку.

Людина схильна до контакту з близьким колом друзів, а якщо йдеться про друзів давніх, віддає перевагу тим, з ким склалися теплі стосунки в минулому. Але, як ми бачимо з вищеописаного експерименту, саме «найвіддаленіші» й найвтраченіші зв’язки несуть для нас велику користь у вигляді нової інформації.

Автор пропонує перейти від теорії до практики та дає кілька порад. Ви можете скласти список ваших колег або друзів (від шести до десяти осіб), з ким ви втратили зв’язок. У цьому списку також мають бути щонайменше дві людини, з ким ви не розмовляли протягом двох років. Навмання виберіть одну людину зі списку і вирішіть за допомогою монетки, зателефонувати їй чи написати. Не кажіть їй, що вам потрібна порада або ви «в пошуках корисних зв’язків». Просто скажіть, що ви хотіли б відновити спілкування. Ось побачите, що під час невимушеної бесіди самі собою спливуть нагальні питання про роботу та кар’єру.

Крім того, ви можете скористатися соціальними мережами. У більшості месенджерів є функція синхронізації зі списком контактів у вашому телефоні. Скористайтеся нею, щоб додати в друзі тих, чиї номери давно «припадають пилом» без діла. Так у вас з’явиться ще один привід відновити спілкування зі «старими-новими» друзями.

Ми всі — частина великої мережі контактів, і важливо вміти взаємодіяти в ній

Три студенти коледжу Олбрайт у Пенсільванії — Крейг Фесс, Браян Тартл і Майк Джінеллі 1994 року подивилися фільм «Вільні» з актором Кевіном Бейконом у головній ролі. Потім вони подивилися ще кілька голлівудських фільмів, і в кожному з них з’являвся Кевін Бейкон. Крейг, Браян і Майк почали бавитися припущенням про те, що Бейкон — центр Всесвіту, бо він знімався в такій великій кількості фільмів, що знайомий з усіма акторами Голлівуду. Так, можна було назвати ім’я будь-якого актора й перевірити, як багато людей відділяє його від Бейкона. Наприклад, Елвіса Преслі відділяє від Бейкона всього один крок — актор Волтер Маттау. Відповідно, Преслі отримав номер 2 за «шкалою Бейкона». І те ж саме можна було проробити з будь-яким актором Голлівуду, перевіривши його «близькість» із Бейконом. Згодом студенти написали листа в популярне шоу на MTV, і були запрошені на ефір. Так народилася гра «Шість кроків до Кевіна Бейкона».

Той ефір подивилися два студенти факультету інформатики, які вивели гру на новий рівень. Вони зібрали дані про всі фільми, які коли-небудь вийшли в прокат у Голлівуді, і створили сайт. Кожен міг ввести імена двох будь-яких акторів і перевірити найкоротшу «дистанцію» між ними. Сайт швидко набрав популярність, кількість відвідувачів за день доходила до 20 000 осіб. З’явилися і наслідувачі, наприклад, програма «Шість кроків до Марлона Брандо» в Німеччині. А 2007 року сам актор Бейкон на хвилі популярності гри створив благодійну організацію.

Цей ефект «Кевіна Бейкона» дуже схожий на популярну «теорію шести рукостискань».

Уперше ідею про те, що всі ми знайомі один з одним, сформулював угорський письменник Фрідьєш Карінті у своїй книжці «Ланки ланцюга» 1929 року. А експеримент, завдяки якому «теорія шести рукостискань» стала широко відомою, провели 1967 року Стенлі Мілгрем — професор Гарвардського університету та його студент Джефрі Треверс.

На початку експерименту дослідники обрали біржового брокера з Бостона. Потім Мілгрем відібрав 296 волонтерів, зокрема з міста Омаха в штаті Небраска, вельми віддаленого від Бостона. Одна третина з них була обрана випадково з усіх жителів. Інша третина належала до біржової діяльності (тобто, вони могли легше знайти контакти шуканого брокера з Бостона). І, нарешті, ще одна третина волонтерів була із самого Бостона. Кожному учаснику експерименту було дано інструкцію. У ній йшлося про те, що їхня мета — доставити конверт адресату (тому самому брокеру з Бостона). Якщо вони знайомі з ним безпосередньо (що було малоймовірно), вони можуть направити конверт безпосередньо. Якщо ж ні — передати тому, хто, на їхню думку, міг бути ближче до адресата. Через кілька днів листи почали приходити одержувачу. З двісті дев’яносто шести відправлених, до пункту призначення дісталися шістдесят чотири. І ланцюжок людей, залучених у передачі листа, становив у середньому 5,2 людини. Не зовсім коректно рахувати людей у половинках, тому зійшлися на тому, що ланцюжок людей складався з 5–6 осіб. Так і народилася ідея про «шість рукостискань», згідно з якою обраних навмання людей розділяють шість осіб.