Забувати — це нормально

Не всі переживання мають для нас велике значення, але навіть найяскравіші моменти можуть виявитися забутими. Яскравий досвід, який, здавалося б, має запам’ятатися на все життя, може перетворитися на якийсь невиразний фрагмент. Нам здається, що ми можемо пам’ятати все, що захочемо, але насправді забувати — це абсолютно нормально. Багато що з вражень теперішнього моменту буде забуто до кінця дня. Це пов’язано з тим, як працює пам’ять і ті ділянки мозку, які з нею пов’язані.

Основна робоча одиниця мозку — це нейрони, особливі клітини, що відповідають за передачу інформації. Те, що ми відчуваємо, бачимо, чуємо, відчуваємо на дотик і пробуємо, відбувається під час взаємодії нейронів. Вони працюють і у фоновому режимі, навіть під час сну. Ранганат порівнює роботу нейронів із демократією. У кожної людини є лише її власний голос, щоб вплинути на вибори. Подібно до цього, окремий нейрон не відіграє особливої ролі. У демократії для просування ідей і цілей потрібні політичні альянси, і нейрони формують подібні альянси, щоб керувати роботою мозку. Наш мозок від народження намагається осмислити навколишній світ, зокрема, розуміти мову, створити зі звукових хвиль окремі склади та слова. Якщо він чує якийсь звук і не може його точно ідентифікувати, рішення приймає найбільша коаліція нейронів. Інша коаліція, менша, може запропонувати свій варіант, але в підсумку перемагає та, що більша.

Після того як вибір зроблено, зв’язки між нейронами, які голосували за правильне значення звуку, зміцнюються, а між тими, що вибрали неправильне, слабшають. Але дитина може почути слово в іншому контексті, і виникнуть нові зв’язки. Нейрони перебувають у постійному русі, і мозок за їхньою допомогою перебудовується так, щоби поліпшити сприйняття довкілля.

У перші роки життя діти починають розрізняти склади, складати з них слова, поки безперервний потік звуків не перетвориться на осмислену мову. Усе це відбувається завдяки нейронам. Зв’язки в мозку змінюються у відповідь на новий досвід — це явище називається нейронною пластичністю. З віком ця пластичність знижується, що є природним процесом. Однак багато продавців усіляких добавок пропонують свої препарати «для поліпшення пам’яті». Не варто ними захоплюватися: мозок дорослої людини природно  залишається досить пластичним, щоб засвоювати нову інформацію, просто це відбувається повільніше, ніж у дитинстві.

Ми створюємо спогади за допомогою двох речей — уваги та наміру. За допомогою уваги наш мозок розставляє пріоритети в наших думках, зорових і звукових образах, діях. Щохвилини ми звертаємо увагу на безліч речей навколо. Але це не означає, що ми запам’ятовуємо все це, навіть якщо якась із цих речей дуже важлива. Щоб створити спогад, який у потрібний момент можна витягнути з пам’яті, потрібен намір. Наприклад, ви часто забуваєте, куди поклали ключі від будинку. Ранганат радить — перед тим, як покласти їх у конкретне місце, наприклад, на стіл, потрібно зосередитися на чомусь особливому: наприклад, на кольорі стільниці або вази з квітами поруч із ключами. Це усвідомлене зусилля переможе природну схильність мозку відключатися від дрібниць і створить більш виразний спогад.

Нам часто здається, що пам’ять потрібна для того, щоб зберігати минуле. Але людський мозок — не просто архів нашого досвіду. Ми забуваємо не через збої в роботі пам’яті, а внаслідок процесів у мозку, який розставляє пріоритети в інформації. Це допомагає нам орієнтуватися у світі.

Як це не парадоксально, але запам’ятовувати краще нам допомагають помилки та невдачі.

Найефективніший метод навчання не повторення і заучування, а тестування — воно виявляє наші слабкі сторони.

Люди схильні бути занадто впевненими у своїй здатності утримувати вивчену інформацію. Тестування допомагає нам усвідомити межі своїх знань, залишатися скромними. Ба більше, як показали експерименти, навіть попереднє тестування, тобто те, яке проводиться до вивчення теми, виявляється ефективним інструментом навчання. Однак важливо розуміти, що навчання на помилках працюватиме, тільки якщо ви врешті-решт наближаєтеся до правильної відповіді. Ви не отримаєте користі від помилок, якщо не знатимете, що зробили не так.

Епізодична й семантична пам’ять допомагають нам засвоювати як правила, так і винятки

У XX столітті вивченням пам’яті займалися переважно біхевіористи. Вони вважали, що пам’ять зводиться до асоціацій між стимулами та реакціями. Вони проводили більшу частину досліджень на тваринах, хоча іноді в них брали участь і люди. Особливою глибиною ці дослідження не відрізнялися. Біхевіористи дотримувалися основної ідеї: навчання — це простий процес формування асоціацій.

Але 1972 року психолог Ендель Тулвінг відмовився від уявлення про пам’ять як про сховище різних асоціацій і висунув власну гіпотезу. Він припустив, що в нас є два види пам’яті — епізодична та семантична. Епізодична пам’ять дає нам змогу згадувати минулі події та переживати їх заново. Семантична пам’ять відповідає за здатність згадувати важливі факти про світ. Тулвінг вважав, що для запам’ятовування якогось факту або події потрібно подумки повернутися в те місце й час (епізодична пам’ять). Для того, щоб отримати багаж знань, потрібно використовувати те, що ми знали раніше, у різних контекстах.

Ми вміємо витягувати загальні знання з минулого досвіду, щоб робити припущення про майбутні ситуації, оскільки володіємо семантичною пам’яттю. Водночас на відміну від машин, у нас завдяки епізодичній пам’яті не виникає збоїв під час варіацій у навчанні. Епізодична пам’ять не призначена для фіксації загальних елементів усього нашого досвіду. Вона зберігає і визначає кожну подію по-своєму, і тому нас, на відміну від машин, не бентежать винятки з правил.

За допомогою епізодичної та семантичної пам’яті ми легко засвоюємо як правила, так і винятки. Правило: більшість птахів літає. Виняток: пінгвіни — птахи, але вони плавають. Коли з такими винятками стикається нейромережа, у ній може статися збій, як і з будь-якими системами машинного навчання. Коли комп’ютер дізнається про пінгвіна як виняток із правила, згідно з яким усі птахи літають, він може забути про всі характеристики птахів. Ця проблема в машинному навчанні називається катастрофічним втручанням.

Нашій пам’яті допомагають працювати неокортекс і гіпокамп. Неокортекс, як нейронна мережа, збирає факти. Гіпокамп, ділянка у центрі мозку, допомагає швидко створювати нові спогади про події. Завдяки цьому ми засвоюємо нові переживання, які не відповідають нашим колишнім знанням.

Гіпокамп формує спогади й упорядковує їх відповідно до контексту. Спогад про одну подію полегшує пошук інших подій, які трапилися приблизно в той самий час або в тому самому місці. Наприклад, ми згадали, як різали кавун на пікніку, і незабаром спливає послідовність інших подій: гра у волейбол, наприклад. За допомогою гіпокампа ми можемо подорожувати в часі.