Географія Росії змушує її бути весь час насторожі й очікувати нападу

Північноєвропейська рівнина простягається від Франції до Уралу, який утворює природний кордон між Європою та Азією. Вона охоплює північ і захід Франції, Бельгію, Нідерланди, Північну Німеччину й майже всю Польщу.

Вторгнення в Росію з боку Польщі здійснювали Гітлер і Наполеон, й обидва зазнали невдачі. У міру наближення до Москви лінії постачання стають дедалі довшими, пересуватися вперед дедалі проблематичніше. Точно так само географія захищає Росію на Далекому Сході. В азійській частині Росії нема на що нападати, крім снігу, поки армія загарбників не дістанеться Уралу. Але тоді їй доведеться утримувати величезну ділянку території, з довгими лініями постачання і в складних умовах. До того ж вона буде піддаватися контратакам.

За останні 500 років у Росію було кілька вторгнень із Заходу: Північноєвропейську рівнину перетинали поляки 1605 року, шведи за Карла XII в. 1708-го, наполеонівська армія 1812-го й німці у двох світових війнах у 1914 і 1941 роках.

У 1945 році до складу СРСР увійшла частина Центральної та Східної Європи. У 1949 році США та європейські держави утворили Організацію Північноатлантичного договору (НАТО) для захисту від можливої радянської агресії. Більшість комуністичних держав Європи уклали 1955 року Варшавський договір про військову оборону і взаємодопомогу. Після падіння Берлінської стіни він припинив своє існування.

З 1990-х років до НАТО, до тривоги Росії, поступово почали вступати країни, які підписали колишній Варшавський договір: Чехія, Угорщина, Польща в 1999-му, Болгарія, Естонія, Латвія, Литва, Словаччина, Румунія у 2004-му та Албанія у 2009 році. Керівництво Росії стверджує, що був усний договір про невступ цих країн до НАТО, НАТО заперечує, що такий договір був.

Колись Росія являла собою об’єднані східнослов’янські племена, відомі під назвою Київська Русь. Вона розташовувалася вздовж Дніпра, із центром у Києві, на території нинішньої України. На неї постійно нападали монголи й у підсумку в XIII столітті захопили цей регіон. Потім держава перемістилася в Москву й околиці, на північний схід. У цій місцевості не було гір і пустель, а річок було мало. З усіх боків була рівнина, і з погляду оборони та захищеності це була вразлива місцевість. Єдиним способом захисту залишався напад. Перші напади й завоювання почалися ще за дідуся Івана Грозного, Івана I.

Іван Грозний розширював територію. При ньому Росія розширилася на схід до Уралу, на південь до Каспійського моря і на північ до Полярного кола. У XVI–XVII століттях вона отримала доступ до Каспійського й Чорного морів, тепер Кавказькі гори могли стримувати загарбників. У Чечні було побудовано військову базу для стримування ворогів. Незабаром після цього Росія просунулася за Урал і в Сибір. Тепер у неї була буферна зона і глибока внутрішня територія, куди можна було відступити в разі вторгнення.

Нікому б не спало на думку нападати на Росію з боку Північного Льодовитого океану або перетинати для цього Урал. Щоб дістатися до Москви з півдня або південного сходу, знадобилася б величезна армія, дуже довга лінія постачання і можливість придушити оборону.

У XVIII столітті, за Петра I, Росія стала імперією, а за Катерини Великої — однією з великих держав Європи. Вона захопила Україну до Карпатських гір і більшу частину Прибалтійських країн (Естонію, Латвію і Литву). Після цього вона була захищена від будь-якого вторгнення як із суші, так і з Балтійського моря.

У XX столітті Російська імперія стала Радянським Союзом, але зберегла свої територіальні принципи. Після 1945 року вона займала територію від Тихого океану до Берліна, від Арктики до Афганістану й була справжньою наддержавою, яка конкурувала тільки зі США.

75 відсотків території Росії розташовані в Азії, але вона не азійська держава. Велика частина корисних копалин, нафти та газу розташовується в Сибіру, але там суворий клімат, мерзла земля, тайга, поганий ґрунт для сільського господарства й заболоченість. Із заходу на схід проходять тільки дві залізничні гілки — Транссибірська й Байкало-Амурська магістраль. Росії складно впливати на Китай або Монголію, для цього в неї занадто мало робочої сили та ліній постачання. Швидше вже Китай почне контролювати частину Сибіру в майбутньому, якщо народжуваність у Росії знизиться ще сильніше й китайські мігранти будуть усе частіше переселятися на Західносибірську рівнину. Уже сьогодні між Уралом і Єнісеєм працює безліч китайських ресторанів, з’являються все нові китайські підприємства. Водночас населення залишає Далекий Схід, і він дедалі більше порожніє. Ці території теж можуть потрапити під китайський культурний і політичний контроль.

Після розвалу СРСР країна повернулася в географічному плані до докомуністичної епохи, без Латвії, Естонії, Білорусі, України, Грузії та Азербайджану. Однією з причин розпаду стала тривала війна в Афганістані. Російською мрією віддавна був тепловодний порт, де вода не замерзає взимку, щоб країна могла отримати вільний доступ до світових торгівельних шляхів. Арктичні порти замерзають на кілька місяців, Владивосток у кризі 4 місяці й оточений Японським морем, де господарюють японці. Це зупиняє потік торгівлі та заважає Росії стати світовою державою. Це завжди було вразливим місцем Росії. Саме тому, коли у 2013–2014 році Україна почала дедалі більше схилятися до вступу в ЄС, Росія вирішила, що в майбутньому це ускладнить доступ до єдиного порту в Севастополі, що не замерзає і визнала це екзистенційною загрозою. У результаті Крим був приєднаний до Росії. Захід міг змиритися з втратою Криму, Росія не могла. Однак результатом стала нова холодна війна.

Кожен російський правитель, починаючи із часів Великого князівства Московського й до наших днів, стикатиметься з одними й тими самими проблемами. Порти його країни будуть, як і раніше, замерзати, а Північноєвропейська рівнина залишиться такою самою плоскою і небезпечно відкритою.

Зростаюча сила Китаю може зробити серйозним суперником США

У 2006 році, коли флотилія авіаносців ВМС США пливла Східнокитайським морем між Японією і Тайванем, прямо всередині неї раптово сплив китайський підводний човен. Ніхто не помітив його наближення. Американці були обурені та здивовані, і занадто активно висловлювали своє обурення. Китайці єхидно відповіли, що спливли в середині бойової групи, яка перебуває біля їхнього узбережжя, на їхній території, тож хто поводиться зухвало, ще питання.

У XXI столітті демонструвати свій флот стало новим дипломатичним прийомом. Зазвичай, такі демонстрації відбуваються біля берегів другорядних держав. Китайці продемонстрували підводний човен біля власних берегів, давши зрозуміти, що тепер вони морська держава й будуть господарями у своєму морі. Тепер китайські підводні човни можуть плавати де завгодно, як і всі інші.

Китай не був морською державою аж до початку XXI століття. У цьому не було необхідності: країна розташовувалася на великій території, мала численні кордони та короткі морські шляхи до торгових партнерів. Торгові судна плавали по всьому світу, але військово-морський флот не виходив за межі свого регіону. Йому було б важко патрулювати морські шляхи в Тихому, Атлантичному та Індійському океані. Він був сухопутною державою з великою територією і великим населенням.

Китайській цивілізації вже майже 4 тисячі років. Вона зародилася на Північнокитайській рівнині (Центральній, як кличуть її китайці), розташованій нижче від Внутрішньої Монголії, на південь від Маньчжурії, у басейні річки Хуанхе й за річкою Янцзи, яка часто розливається в повенях. Через індустріалізацію Китаю, що почалася в 1950-х роках, Жовта річка (Хуанхе) сильно забруднена токсичними відходами та насилу дістається моря. Але саме навколо неї свого часу зародилася китайська цивілізація. На півночі Китай межує з пустелею Гобі на території сучасної Монголії, на заході поступово переходить у Тибетське плато, що досягає Гімалаїв, а на півдні та південному сході розташовується море.

Центр країни — це велика родюча рівнина, де завдяки клімату можна збирати два врожаї рису та соєвих бобів на рік. Це сприяло швидкому зростанню населення. Спочатку в Китаї було безліч міст-держав, які воювали між собою, доки вони не об’єдналися в ранню китайську державу під назвою Шан, де домінував народ хань, що обороняв центр країни та дбав про буферну зону поруч. У сучасному Китаї ханьці становлять 90 % населення Китаю і займають провідні позиції в політичній і бізнес-еліті. Вони розмовляють різними регіональними діалектами, але добре розуміють один одного й готові захищати центр країни, де зосереджені політика, економіка й сільське господарство.