Далеко не завжди причиною болю є травма

Лайман розповідає, як разом із друзями вони винайняли котедж біля моря та почали грати в пляжний крикет — гру з м’ячем. Автору дивом вдалося зловити м’яч, на захоплення глядачів та членів його команди. Коли він підтюпцем повертався на свою позицію, він відчув легкий укол у нозі, ніби наступив на гострий камінчик. Гра продовжилася, але Лайман помітив, що від його ноги тягнеться волосінь. Він спробував відірвати її та відчув біль. З його босої ступні, вкритої кров’ю з піском, стирчав іржавий рибальський гачок. Тоді він відчув біль приблизно на 6 за 10-бальною шкалою. Коли навколо стовпилися друзі, біль ніби зменшився до 4 балів. Він почав роздумувати, чи варто звернутися в травматологію, чи витягнути гачок самому, і від одних цих думок інтенсивність болю збільшилася до 8–9 балів.

Він усе ж витягнув гачок самостійно, розмірковуючи про природу болю. Коли гачок проткнув йому ступню, тканини були пошкоджені, але він майже не відчув болю. Він почався, коли Лайман побачив гачок, зменшився в присутності захоплених глядачів і посилився, коли він був сам і уявляв, як гачок витягуватимуть.

Тоді він зрозумів, що біль далеко не завжди відповідає травмі. Іноді ми бачимо великі синці на ногах і навіть не пам’ятаємо, звідки вони взялися, хоча ми явно десь ударилися. Натомість крихітний поріз від паперу наприкінці важкого робочого дня може боліти довго. Під час роботи у швидкій допомозі Лайман міг спостерігати безліч таких прикладів. Одного разу він перев’язував молодого хлопця з ножовим пораненням, яке, на щастя, не зачепило важливі органи. Хлопець не скаржився на біль, а навпаки, із захопленням роздивлявся свою рану й говорив, що це круто. Але коли він вийшов покурити у двір і вдарився пальцем ноги об візок, він закричав від болю, схопився за палець і стрибав на здоровій нозі, забувши про рану в животі.

Є й інший приклад, коли біль не відповідав пошкодженню. Британський будівельник вирішив зістрибнути з риштувань і приземлився на дошку, з якої стирчав 15-сантиметровий цвях, що наскрізь прошив його лівий черевик. Його відвезли в лікарню зі страшним болем у супроводі дружини. Він так мучився, що біль довелося купірувати фентанілом, одним із найпотужніших знеболювальних, набагато сильнішим за морфін. Медична бригада обережно зрізала черевик із ноги будівельника, очікуючи побачити страшну травму, але виявила, що цвях пройшов між пальцями, не заподіявши жодної шкоди.

Сильний біль за відсутності пошкоджень було відзначено в лабораторному експерименті 1990-х років. Учасникам одягли на голову пристрій, що нагадує фен, під’єднаний до контролера з регулятором інтенсивності. Їм сказали, що через цей пристрій будуть пропускати електричний струм, що спричиняє сильний головний біль. Насправді ніякого струму не подавалося, весь пристрій був абсолютно нешкідливим. Однак половина піддослідних сказали, що відчули біль, який посилився, коли експериментатор почав крутити «регулятор інтенсивності».

Декарт вважав, що біль пов’язаний з мозком і нервовою системою. Він порівняв зв’язок між травмою і болем із дзвоном дзвіночка. Він дзвонить, коли ми робимо щось потенційно небезпечне, наприклад, підносимо руку або ногу до вогню.

Тканини пошкоджуються, нерви посилають повідомлення про біль у мозок через больовий сигнал, і тоді ми відчуваємо біль. Саме ця теорія болю витіснила всі інші в останні 400 років. Але вона помилкова. Якби біль був пов’язаний просто з передачею сигналів від тіла до мозку, то ми б відчували його в разі пошкодження тканин, і його сила відповідала б цьому пошкодженню. Але, як показали приклади вище, це не так.

Дослідження останніх десятиліть XX століття показали, що біль не розпізнається, а створюється мозком. Людина має бути у свідомості, щоб відчувати біль. Під час загального наркозу, коли мозок відключений, ми не відчуваємо болю, хоча нерви отримують сигнали про те, що тканини пошкоджуються. Мозок спить — біль не відчувається.

Біль намагається захистити організм і допомогти йому. Він говорить про те, що частина організму в небезпеці й потребує захисту. Реальна ця небезпека чи ні, значення не має. У будь-якому разі біль спонукає захищати ту чи іншу частину тіла. Він посилюється з усвідомленням небезпеки та слабшає, коли ми думаємо, що перебуваємо в безпеці.

Біль важливий, як і будь-яке відчуття, а життя без нього може стати небезпечним

Здавалося б, про життя без болю можна тільки мріяти. Але насправді біль так само важливий, як смак чи нюх, а крім того, він допомагає сформувати досвід, зрозуміти, що можна й що не варто робити.

Є люди з вродженою нечутливістю до болю, так званою вродженою анальгезією. Їх важко назвати щасливчиками. Вони не розуміють, зазнали вони ушкоджень чи ні, їм постійно потрібно перевіряти: раптом вони обпеклися, зазнали травми під час падіння чи порізалися.

У пакистанському селі жив хлопчик, на ім’я Навід із вродженою анальгезією. Він був місцевою знаменитістю: на очах у захоплених глядачів він ходив босоніж по розпеченому вугіллю, а потім театральним жестом встромляв собі в долоні гострий ніж, отримуючи за це винагороду. Він ставав дедалі популярнішим у себе на батьківщині, і поступово чутка про Навіда дійшла до кембридзького генетика Джеффа Вудса, який проводив дослідження в іншому районі Пакистану.

Місцеві лікарі розповіли Вудсу про Навіда й попросили оглянути його, і він не міг відмовитися від можливості на власні очі побачити людину з вродженою анальгезією. Такі люди зустрічаються дуже рідко. У 1932 році був описаний чоловік, який відстрелив собі ненавмисно кінчик пальця і навіть не помітив цього. Відтоді в медичних журналах не було згадки про подібні випадки.