Автор книги, англійський філософ і письменник Стівен Кейв, розповідає про чотири наративи, що описують шляхи до безсмертя, якими слідували люди протягом століть.

Перший шлях — це уникнення смерті, прагнення залишитися в живих — фізично, назавжди. У всіх культурах є свої легенди та перекази, що розповідають про мандри героїв за чарівним еліксиром або іншим джерелом вічної юності та безсмертя. Сьогодні цей шлях виражається в прагненні залишатися якомога довше молодими й здоровими. Але цього недостатньо: в ідеалі сучасні люди сподіваються на створення еліксиру, який назавжди переможе смерть. Ця надія підкріплюється зростаючою тривалістю життя, і багато авторитетних учених вважають, що продовжити його на кілька десятиліть цілком реально. Це, щоправда, не зовсім безсмертя, але істотна відстрочка.

Другий шлях — це віра в майбутнє воскресіння: смерть рано чи пізно прийде, але хоча ми помремо фізично, одного чудового дня воскреснемо теж фізично, у наших колишніх тілах. Ця релігійна віра ґрунтується на спостереженнях за світом природи: взимку все вмирає, щоб навесні прокинутися знову. У християнстві та юдаїзмі це відображено у святі Великодня. В ісламі Великодня немає, але мусульмани теж вірять у воскресіння після смерті. На цій ідеї засновані всі ці три світові релігії, і саме з її допомогою вони свого часу стали домінантними.

Сучасна версія ідеї воскресіння — віра в технології, здатні воскрешати. Так, люди вдаються до кріоніки, щоб їх заморозили доти, доки не знайдуть ліки проти їхньої хвороби або чудодійних ліків проти старості та смерті. Крім того, розглядаються способи завантаження цифрової версії свідомості в комп’ютери, для того, щоби перезавантажити себе в нові тіла або аватари.

Третій шлях — віра в безсмертя душі. Його прихильники вважають, що душа й розум існують окремо від плоті, а тому здатні вижити без неї. Багато людей уві сні та під час реанімаційного досвіду бачать, як залишають свої тіла, дивлячись на них збоку, і це дає впевненість у тому, що душа, на відміну від тіла, безсмертна.

Четвертий шлях популярний серед матеріалістів. Вони знають, що смертні, і єдиний спосіб досягти безсмертя бачать у тому, щоб залишити спадщину, яка їх переживе. Вічна слава для них аналог вічного (або дуже довгого) життя. Слава асоціювалася з безсмертям ще із часів давнини. Крім слави, спадщина може виразитися в продовженні наших генів — у дітях, онуках і наступних поколіннях роду або всього людства.

Ці чотири шляхи присутні в сучасному світі з давніх часів. Більшість із нас, свідомо чи ні, тим чи іншим чином вірить у безсмертя.

Крім того, люди перебувають під владою парадокса смертності. З одного боку, ми, з нашим могутнім інтелектом, розуміємо, що рано чи пізно маємо померти, як і все живе. Але ми не можемо уявити собі стан небуття, реальність власної смерті. Смерть видається і неможливою, і неминучою водночас — у цьому сутність парадокса. Знання про смерть — суто людська доля, інші живі істоти просто прагнуть вижити до самого кінця. Впоратися із цим парадоксом нам допомагають релігія, віра в безсмертя і прагнення до нього. Кейв вважає, що саме прагнення до безсмертя, бажання спроєктувати себе в майбутнє рухає вперед цивілізацію.

Зміст дайджесту

1Ідея цивілізації пов’язана з нашими надіями на вічне життя2У еліксиру вічного життя є побічні ефекти3В основі багатьох релігій і культів лежить віра в майбутнє воскресіння, їхні адепти розглядають людське життя як циклічне4Наратив воскресіння пов’язаний не тільки з релігією. Дехто вірить у те, що на це здатна наука5Віра в безсмертя душі – ще один спосіб впоратися зі страхом смерті6Реінкарнація та історії про вихід з тіла – також частина наративу про безсмертя душі7Четвертий наратив про безсмертя, спадщина, спонукає нас або прославитися, або й далі жити у своєму потомстві8Завершальні коментарі

1

Ідея цивілізації пов’язана з нашими надіями на вічне життя

У розвитку цивілізації та прогресу головну роль відіграє прагнення до вічного життя і вічної молодості. Що далі від первісного укладу, то ближчою стає ця мрія. Розвиток сільського господарства й медицини подовжував життя, а отже, потрібно було шукати й інші способи, щоби подовжити його ще більше. Наприклад, для того, щоб знайти або створити самим чарівний еліксир, що дає змогу жити якщо й не вічно, то дуже довго. Щоправда, не всім, а тим, хто цього вартий.

Міфічний Хуан-ді, пращур усіх китайців, званий Жовтим імператором, був основоположником даосизму й завдяки даоським практикам нібито досягнув безсмертя. Це був найвищою мірою гідний імператор: він, згідно з легендами, винайшов сокиру, лук і стріли, сукні та туфлі, ієрогліфи та календар. За його правління було створено канон з акупунктури та лікування припіканнями. Усіх своїх міністрів він змушував навчатися наук і робити власні дослідження, переважно в питаннях медицини та діагностики. Безсмертя було нагородою за всі його досягнення.

Імператор Цинь Ши Хуан-ді, або Перший імператор, який узяв собі ім’я великого предка, теж вирішив знайти безсмертя. На його життя не раз робили замах вороги, і проблема залишатися живим була для нього гострішою, ніж для простих смертних, які згадують про смерть не раніше, ніж помре хтось із близьких чи знайомих.

Не дивно, що Цинь Ши весь час думав про смерть. Щоб відігнати ці думки, він заборонив згадувати про смерть у своїй присутності. Натомість  придворні повинні були на всі лади оспівувати безсмертя.

І Цинь Ши вірив у безсмертя, у те, що можна стати невразливим для смерті та залишитися в живих назавжди. Оскільки він мав у своєму розпорядженні величезні ресурси, під впливом цієї віри він заклав основи китайської цивілізації. Він закінчив двохсотрічну війну в країні, об’єднав її своєю владою, створив першу централізовану китайську державу. Для закріплення її єдності він провів безліч реформ. Імператор постійно інспектував різні куточки країни, приносив жертви в місцевих храмах, зводив перед ними стели, написи на яких звеличували його на всі лади. За його правління почалося будівництво Великої Китайської стіни та інші будівництва, було створено теракотову армію.

Одержимий думкою про безсмертя, він 213 року до н. е. наказав спалити всі книги, у яких можна було знайти суперечність його реформам. Усі старі хроніки було спалено, щоб історія почалася заново. Залишилися тільки ті, які допомагали продовжити життя — сільськогосподарські документи, трактати з ворожіння та медицини.

Однак із часом імператор зрозумів, що ні Велика стіна, ні родючі поля, ні спалення книг не наблизять його до великої мети — позбавлення від старості, хвороб і смерті. Тоді він звернувся до алхіміків, чаклунів і лікарів, які мали допомогти йому залишитися молодим. Це прагнення на ті часи здавалося цілком природним: якщо в країні зуміли побудувати Велику стіну й зуміли об’єднати розрізнені князівства, що вічно воювали, то безсмертя здавалося лише наступним кроком.

Лікарі й маги старанно прописували йому всілякі пігулки, порошки та мазі для уповільнення старіння. Особливо досяг успіху мудрець, на ім’я Сюй Фу, який повідомив імператору, що знає острів, на якому зберігається еліксир безсмертя, і він готовий туди відплисти, але тільки в супроводі експедиції.

На острові нібито жила ціла колонія безсмертних, але доплисти туди було непросто. Мудрецю відповідно до його побажань виділили 3 тисячі незайманих хлопчиків і дівчаток, оскільки тільки невинні можуть отримати магічну формулу. Вони вмовлять безсмертних поділитися своїми секретами. Корабель відплив, довгий час про нього не було жодних звісток. А через три роки імператор, подорожуючи країною, розшукав Сюй Фу, який нічого не привіз. Щоправда, витрати на подорож були величезними, а кількість незайманих і незайманих на кораблі неабияк зменшилася.

Імператор ледь не вбив мудреця, але той запевнив його, що дістатися до заповітного острова їм завадили жахливі морські звірі. Якби їх супроводжували арбалетники, усе могло б скінчитися успішно. Цинь Ши був у той час так одержимий чарівним еліксиром, що виділив Сюй Фу військо, про яке той просив, і спорядив новий корабель. Той знову відплив із грошима, незайманими дівчинами та лучниками, і більше його ніхто в Китаї не бачив. Зате він увійшов у легенду, згідно з якою все-таки досягнув безсмертя, щоправда, у Японії на горі Фудзі. А Цинь Ши Хуан-ді помер молодим — через наполегливе прагнення до вічної молодості, здоров’я та безсмертя він поглинав величезні кількості зілля, у багатьох із яких містилася ртуть.

Еліксир здавна сприймався як вершина досягнень цивілізації. Саме заради надії на вічне життя люди відмовилися від життя мисливців і збирачів, щоб обробляти землю, підкорятися законам і сплачувати податки — тому, що все це допомагає прогресу, а прогрес рано чи пізно допоможе домогтися безсмертя. Нехай воно належить не всім, а найдостойнішим і наймогутнішим, але і прості люди можуть розраховувати на те, що тривалість їхнього життя збільшиться в комфорті та безпеці, за міськими стінами.

Чарівні еліксири в тому чи іншому вигляді шукають із часів Гільгамеша й до наших днів. Їх шукають у вітамінах, харчових добавках, особливій гімнастиці тощо. Поки що людям не вдалося вирватися із залежності від наших тіл, що старіють, але пошуки тривають.

2

У еліксиру вічного життя є побічні ефекти

Практично будь-яка людина хоче назавжди залишитися в живих або принаймні звільнитися від страху смерті. Але мало хто уявляє, що означає бути вічно живими. Адже вічність — це набагато більше, ніж мільйон років і навіть мільйон мільйонів.

Це не означає, що погано жити вічно. Але є різне безсмертя. Як розповідають легенди, мудрі знаходять просвітлення і вічний спокій, дурні божеволіють від щоденних дрібниць, які стали вічними. За словами письменниці Сьюзен Ерц, більшість із тих, хто жадає безсмертя, не знають, як убити час у неділю.

Автор розповідає про японську казку, у якій теж фігурує хитрун Сюй Фу, який знайшов вічне життя на вершині гори Фудзі. Одного разу його на цій горі відвідав молодий чоловік, на ім’я Сентаро, у якого було багато грошей і вільного часу. Він благав відкрити йому таємницю безсмертя. Сюй Фу вирішив випробувати його. Він подарував йому чарівного паперового журавлика, який, збільшившись у розмірах, змахнув крилами та забрав Сентаро в країну вічного життя. Вони летіли над морем дуже довго, поки не досягли далекого острова. Коли журавель приземлився, він знову став паперовим і сховався в кишеню Сентаро.

Жителі острова були молоді, серед них не було жодного старого. Вони сказали Сентаро, що ніхто з них ще не помер і навіть не хворів. Але вони не були щасливі. Кожен із них благав Сентаро відкрити їм спосіб померти.

Вони нескінченно втомилися від вічного життя, у якому нічого не змінювалося.

Вони намагалися накладати на себе руки, зокрема труїтися різними отрутами, але від однієї з них, найуспішнішої, у них лише з’явилося кілька сивих волосин і трохи поболів живіт.

Повний текст цього та інших дайджестів книжок з тем #психології, #бізнесу, #здоров'я, #науки, #філософії, #саморозвитку доступні підписникам клубу “Rozum.Love” Повний текст цього та інших дайджестів книжок з тем #психології, #бізнесу, #здоров'я, #науки, #філософії, #саморозвитку доступні підписникам клубу “Rozum.Love”

Повний текст цього та інших дайджестів книжок з тем #психології, #бізнесу, #здоров'я, #науки, #філософії, #саморозвитку доступні підписникам клубу “Rozum.Love”

Читайте тільки те, що заслуговує вашої уваги
ми вже відібрали 322 найкращих книжок та продовжуємо додавати нові щонеділі
Читайте тільки суть, без вступів, повторів та води
одна книга за ~30 хвилин
Читайте українською та вивчайте її нюанси
в кожному дайджесті по одному цікавому правилу рідної мови
Підтримуй українське!