1

Перетворення енергії — корінь усіх інновацій

Інновації — це зміни, а зміни завжди потребують енергії. У різні історичні періоди винахідники по-різному підходили до перетворення енергії з вітру, води, пшениці та іншого.

Контрольоване перетворення тепла на роботу, що виникло приблизно  1700 року в Європі, було першим поштовхом до промислової революції. До цього часу люди використовували лише два види енергії — тепло та роботу. Щоби зігрітися і приготувати їжу, люди палили дрова чи вугілля, а для виконання роботи застосовували м’язову силу, свою чи биків, на яких орали землю, чи коней для пересування. Млини та водяні колеса теж виконували певну роботу, але використовувалися рідко. Види енергії були розділені: дрова та вугілля для тепла, вітер, вода та тварини — для механічної роботи. Так було до появи першого парового двигуна, який перетворив тепло на роботу, велику роль у появі якого відіграв Томас Ньюкомен.

Ньюкомен не був першим, хто помітив силу пари. Ще в I столітті нашої ери паровий двигун турбінного типу був описаний Героном Олександрійським і час від часу використовувався в Стародавній Греції та Римі. Зокрема, спеціальний пристрій, який використовує силу пари, допомагав виштовхувати воду з фонтанів у садах. Упродовж століть інженери різних країн використовували енергію пари й з іншою метою, але машину, що працює від цієї енергії, винайшли лише наприкінці XVII століття. Французький математик, фізик та винахідник Дені Папен сконструював паровий котел із клапаном високого тиску, але не втілив його в життя. Над паровим двигуном працював і англійський винахідник Томас Севері, який у 1698 запатентував паровий водопідіймач. Пристрій виявився непрактичним. На вогні нагрівався мідний котел, пара з якого надходила в заповнений водою резервуар, змушуючи воду всмоктуватись і виштовхуватись. Винахід намагалися використовувати для викачування води з шахт, але вода підіймалася на невелику відстань і для цього потрібно було занадто багато вугілля, щоб отримувати пару. Крім того, казан часто вибухав.

Дені Папен помер у злиднях і невідомості, Севері, хоч і прожив безбідне життя, але стати великим винахідником йому не вдалося. Однак після нього залишився патент на паровий двигун, який використовував Томас Ньюкомен, скромний коваль та торговець залізними товарами. Він будував свою парову машину 10 років, але в результаті йому вдалося за допомогою енергії пари у 8 кінських сил підняти воду з глибини 80 метрів. Запатентувати винахід йому не вдалося, тому що все ще був у силі патент Севері. Пристрій міг обертати колеса водяного млина і відкачувати воду з шахт. Незабаром парова машина Ньюкомена вже використовувалася по всій Європі до початку ХХ століття. Джеймс Уатт, шотландський інженер-механік, удосконалив її в 1769 році. Потім над нею працювали американець Олівер Еванс та англієць Річард Тревітік. Над паровим двигуном працювало багато людей у ​​різні епохи, історія зберегла їхні імена, хоча неможливо виділити когось одного як єдиного творця. Безперечно одне — саме зі створення парового двигуна розпочалася промислова революція.

Рідлі порівнює цих винахідників із ланками в ланцюзі або камінням в арці. Самі вони не нажили багатства, але користь від їх винаходів пожинаємо ми. Саме вони створили ґрунт для подальших інновацій, навчившись отримувати та використовувати енергію. Коли тепло почало перетворюватися на роботу, з’явилася можливість створювати все складніші машини та структури, які використовують різні види палива для отримання енергії.

2

Інновації в медицині вимагають великої сміливості

Велику роль у впровадженні інновації відіграють не лише винахідники, а і їхні прихильники. Хорошим прикладом може бути історія вакцинації від віспи. Однією із прихильниць цього методу стала леді Мері Уортлі Монтегю, дружина англійського дипломата. У 1714 році вона сама перехворіла на віспу, що спотворила її обличчя.

У 1716 році вона разом із чоловіком-дипломатом та маленьким сином вирушила до Константинополя. Там теж був спалах віспи, але від нього майже ніхто не вмирав, здебільшого люди хворіли в легкій формі. Як виявилося, турки використовували дивну практику: вводили здоровим людям у невеликі порізи на руці трохи гною від хворих на віспу. Людина отримувала своєрідне щеплення й не хворіла. Два англійські лікарі, які працювали в Османській імперії та спостерігали цю практику, написали в Лондонське королівське товариство з пропонуванням ввести її в Англії, але експерти здебільшого поставилися до цього з недовірою і глузуванням, вважаючи її варварською і здатною швидше спровокувати епідемію, ніж запобігти їй.

Однак леді Мері, яка мала великий вплив у лондонському вищому суспільстві, змогла досягти більшого. Вона написала подрузі з Туреччини, розповідаючи в листі про те, як робиться щеплення та як ефективно воно діє. Щобільше: вона повідомила, що збирається зробити це щеплення своєму маленькому синові, щоб убезпечити його й заразом переконати противників щеплення в його дієвості. І вона справді зробила щеплення синові, а повернувшись до Лондона — і дочці.