1

В основі наших дій лежить любов до себе, але це не означає, що ми завжди діємо лише з огляду на власні інтереси

Уявіть, що з новин ви дізналися про землетрус у Китаї, у якому загинули десятки тисяч людей. Напевно, вас глибоко засмутить ця новина і ви будете співчувати жертвам стихії та їхнім близьким. Але незабаром ви повернетеся до своїх звичних занять і обов’язків, хоча й пам’ятатимете про жахливу подію.

Тепер уявіть, що вам зателефонував лікар і сказав, що ущільнення на вашому мізинці — ракова пухлина й палець потрібно буде видалити. Напевно тепер ви ні про що інше думати не зможете. Ваш мізинець буде займати вас набагато більше, ніж смерть десятків тисяч людей.

Цей уявний експеримент пропонував провести над собою Адам Сміт у своїй книзі «Теорія моральних почуттів», щоб наочно продемонструвати читачам, що наші проблеми хвилюють нас набагато більше, ніж трагедії інших людей. Наша здатність відчувати чужий біль набагато менша за здатність переживати наш власний. Ми практично повністю зосереджені на власних інтересах.

Така природа людини, яка не змінилася з 1759 року, коли Адам Сміт випустив свою першу книгу. Здається, що тут немає нічого дивного. Багато хто вважає, що цим Адам Сміт доводить, що світ керується егоїзмом.

Але давайте проведемо інший уявний експеримент Адама Сміта. Припустимо, вам сказали, що ви можете врятувати свій мізинець, але для цього вам потрібно буде приректи на загибель десятки тисяч людей. Якими б неідеальними та егоїстичними ми не були, більшість звичайних людей не погодяться на таку жахливу угоду. Ми пожертвуємо своїм мізинцем, щоб інші люди залишилися живі.

Чому наші власні інтереси поступаються на задній план за такого формулювання питання?

Так, ми можемо надавати комусь допомогу, якщо знаємо, що самі отримаємо якусь вигоду від цього в майбутньому. Але парадокс у тому, що часто люди діють альтруїстично, як у прикладі з мізинцем. Ми піклуємося про інших, навіть якщо в цьому немає жодної явної вигоди для нас. Як це співвідноситься з нашою зосередженістю на власних інтересах?

Расс Робертс наводить відомі слова рабина Гілеля, що описує цей парадокс: «Якщо я сам не за себе, то хто за мене? Але якщо я тільки за себе, то хто я?». Якщо ви тільки за себе, якщо ви зберегли б свій палець, убивши мільйони, то ви не людина, а чудовисько.

Є причина, чому навіть попри нашу гіпертрофовану зосередженість на власних інтересах, ми не завжди діємо лише з огляду на них.

Чому? Чому наші пасивні реакції майже завжди такі низинні й егоїстичні, а наші активні принципи такі благородні? З огляду на нашу любов до себе, чому ми так часто діємо безкорисливо, приносячи в жертву власне щастя, щоб допомогти іншим? Чому нам так важко бачити чуже страждання?

Відповідь на це запитання неочевидна. Сміт вважав, що нашою поведінкою керує внутрішня взаємодія з тим, кого він називав неупередженим глядачем — якимось об’єктивним внутрішнім спостерігачем. Це він оцінює наші дії з погляду моралі. Він знає, коли ми щось робимо правильно, а коли йдемо проти себе. Цей спостерігач нагадує нам про смирення, про те, що ми дуже маленькі, а світ — великий. І попри те що більшу частину часу ми вважаємо себе центром Всесвіту, у глибині душі ми знаємо, що ми дуже малі в порівнянні зі світом. Ми дбаємо про інших і діємо альтруїстично, бо прислухаємося до нашого об’єктивного спостерігача, який говорить нам, що ми не можемо бути лише самі за себе.

Більшість людей не стануть красти не тому, що бояться покарання. Навіть якщо їм випаде можливість безкарно забрати чужу річ, вони не стануть цього робити. За ними ніхто не спостерігатиме зовні, але за ними завжди спостерігає внутрішній неупереджений глядач.

Концепція неупередженого глядача являє собою потужний інструмент саморозвитку. За допомогою нього ми можемо вийти за межі своїх інтересів і подивитися на себе так, як нас бачать інші люди. Коли ви усвідомлені, коли ви дивитеся на себе об’єктивно і ясно бачите свої недоліки, ви стаєте кращими батьками, чоловіком, працівником і взагалі людиною.

2

Щоби почуватися щасливою, людині потрібно не тільки бути коханою та отримувати те, що вона хоче, а і внутрішньо бути впевненою, що вона цього варта

Безліч книг і фільмів присвячені пошуку щастя. Ми бажаємо щастя близьким і друзям, вітаючи їх зі святами. Але що таке щастя? Бути здоровим і багатим, кохати й бути коханим, займатися улюбленою справою? Чи щастя, як вважають деякі, це просто відсутність нещастя?

Расс Робертс пропонує провести ще один уявний експеримент. Ви молоді й навчаєтеся в Стенфорді — в одному з найкращих університетів світу. Але ви не хочете робити корпоративну кар’єру, а мрієте стати професійним музикантом. Для цього вам потрібно буде залишити університет. Ваш батько, дуже багата людина, каже, що дасть вам спадок зараз — це будуть не гроші, а акції його дуже успішної компанії. Акції можна продати зараз за 90 тисяч доларів або не продавати, а дочекатися, коли вони зростуть у ціні.

Ви можете розпорядитися спадщиною на свій розсуд, але більшого від батька вам чекати не варто. У вас два шляхи — продати акції та почати кар’єру музиканта, до чого у вас лежить душа, але ваші перспективи будуть дуже невизначеними. Або ж ви вирішите притримати акції, здобудете гарну освіту, стабільну високооплачувану роботу й реальні перспективи стати дуже багатою людиною. Але вам доведеться забути про вашу мрію. Що ви оберете?