1

Особливості старіння пов’язані з особливостями особистості, але вони піддаються зміні

Якщо спостерігати за вихованцями дитсадка, легко помітити, що всі діти різні. Одні товариські, інші замкнуті, одні рішучі та сміливі, інші боязкі та сором’язливі. Хтось хуліганить і задирається, а інший уміє жити мирно з усіма. Навіть рідні брати та сестри в багатодітних сім’ях поводяться по-різному, відповідно до характеру. Те саме відбувається і в старості. Люди старіють по-різному. Можна визначити ще в п’ятирічному віці, якою буде старість цієї дитини.

Усе закладається в дитинстві. Якщо дитина з раннього шкільного віку рано почала курити та пити, ці звички вона збереже надовго, можливо, на все життя. Це означає, що вона не дуже свідома та емоційно нестійка. Згодом вона може перейти на наркотики й мати високий ризик потрапити в аварію, перебуваючи за кермом у нетверезому стані.

Виявивши свідомість, можна позбутися поганих звичок юності. Але якщо людина продовжує курити, вона ризикує захворіти на рак легенів або цироз печінки в разі зловживання алкоголем. Якщо вона схильна до переїдання, не слідкує за чистотою зубів, багато часу проводить на сонці без протисонцевих засобів, веде малорухливий спосіб життя, це теж згодом призведе до проблем зі здоров’ям.

У дитинстві формуються моделі поведінки, які зберігаються в зрілості. Саме з дитинства закладаються основи здорової та повноцінної старості та тривалості життя. Хороша новина полягає в тому, що в будь-якому віці можна змінити звички та вдосконалити свою особистість. Дитячі шкідливі звички можна і треба подолати.

На багато особливостей особистості впливає довкілля. Але на зовнішні подразники люди реагують по-різному, залежно від індивідуальних особливостей. Є діти з безталанних сімей або зовсім без сім’ї, з яких виростають доброзичливі та впевнені люди. Але інші в тих же умовах стають озлобленими на весь білий світ та агресивними.

Гени, як і довкілля, теж впливають на особистість. Середовище може активувати їх тим чи іншим чином, якщо ми переживаємо трагедію, або закохуємося, або знаходимо приклад, що надихає. Ці зміни не безмежні — наприклад, якщо ви маленького зросту, ніякі заняття баскетболом і любов до нього не додадуть вам зайвого десятка сантиметрів, а любов до музики не розвине слухову пам’ять, якщо вона не вроджена.

Проте генетика — не вирок, а сценарій. У нашій ДНК є діалоги та ремарки для всіх учасників фільму. У ролі акторів виступають наші клітини, вони інтерпретують діалоги та вказівки, виражають його по-своєму.

Крім генів, на нас впливає культура, формуючи поведінку та характер. Ми поводимося відповідно до культури, у якій виросли, та інших оцінюємо відповідно до норм своєї культури та своєї сім’ї, яка є мікрокультурою. І сім’я, і ​​культура впливають формування особистості, те, ким вона зросте. Крім того, на особистість впливає ставлення оточення та її здібності та можливості.

Коли на нашу особистість впливають гени, культура, ситуації чи щось ще, це впливає і на наш мозок, виробляючи в ньому хімічні реакції. Якщо ці реакції підвищують рівень тестостерону, ми поводимося агресивно, якщо тестостерон у нормі, ми стаємо ввічливими. Коли ми летимо на високій швидкості в машині або зриваємо овації глядачів, стоячи на сцені, рівень тестостерону зростає. З віком рівень падає. Але якщо людина вже досягла певної стабільності або високого становища, вона й не потребує підвищеного тестостерону.

Коли ми доброзичливі та емоційно стабільні, відбувається викид серотоніну. Відкриті люди та екстраверти, які прагнуть досліджувати щось нове, перебувають під впливом дофаміну. Коли мозок виробляє мало серотоніну, це спричиняє депресію, агресивність, імпульсну поведінку, і в таких випадках добре допомагають препарати, що підвищують рівень серотоніну.

Чим гармонійніше наша особистість, тим повільніше ми старітимемо, і тим гармонійніше буде наша старість. Зміни особистості на краще можливі в будь-якому віці, проте чим раніше ми почнемо, тим більше плідних років буде в нашому розпорядженні, незалежно від генів, культури та інших важливих обставин. Цікавість, доброзичливість, відкритість впливають на мозок, а він відповідно впливає на наше тіло, виділяючи гормони, що подовжують життя. Ми завжди можемо вийти за межі власної особистості, стати кращими, і люди похилого віку дають безліч прикладів для цього. Одні починають займатися спортом у 75 років, інші вперше беруть до рук пензель або олівець, і досягають дивовижних результатів. Саме такі люди доживають у доброму здоров’ї до 100 років і більше.

2

Пам’ять з віком погіршується, але її можна тренувати

З віком частини мозку, які відповідають за пам’ять, у тому числі гіпокамп, поступово стискаються. Ці зміни відбиваються на префронтальній корі, пов’язаній із нашою уважністю. З віком люди легше відвертаються, стають більш розсіяними, і це позначається на здатності до запам’ятовування. Однак це не означає, що деяка забудькуватість, властива літньому віку, із часом перейде в повну втрату спогадів. Не тільки літні, а й люди молодшого віку схильні й до помилкових спогадів, і до простої забудькуватості, що пов’язано з багатьма причинами.

Люди похилого віку завдяки багатому досвіду добре запам’ятовують патерни, моделі поведінки, а не окремі деталі. Це відбувається на несвідомому рівні. Якщо вони багато років водять (або водили) машину, вони можуть забути якісь деталі в принципі її роботи, але саме керування відбувається автоматично. Їхній мозок зберіг патерни, як треба діяти в тій чи іншій ситуації — наприклад, як реагувати на світлофор або правильно паркуватися. Але якщо їх попросити описати, як це роблять, вони можуть розгубитися.

Найгірше пам’ять працює в стані стресу. Стрес підвищує рівень кортизолу, гормону стресу. Людина починає хвилюватися, і в цьому стані її пам’ять працює погано, вона не може пригадати найпростіших речей. Коли людям похилого віку проводять тестування пам’яті, вони хвилюються, не можуть зосередитися і в цьому стані показують погані результати. Такі дослідження проводяться найчастіше в лабораторіях, у незвичній для літньої людини обстановці, де все їм незнайоме, і сам тест повинен, як їм здається, довести, що вони вже не годяться. Якщо трохи змінити умови тестування, зробити їх більш комфортними, то й результати будуть іншими. Крім того, людям похилого віку потрібно більше часу на пригадування, ніж молодим. Літні люди дуже бояться втратити пам’ять, адже ми — це наші спогади. І тому пам’ять треба тренувати вже після 60 років.

Пам’ять буває довготривалою та короткочасною. Проблеми з довготривалою пам’яттю бувають у будь-якому віці, оскільки давні спогади мають властивість із часом спотворюватися, обростати нереальними подробицями або майже стертися. Вони не такі важливі, як проблеми з короткочасною пам’яттю, коли забуваються речі актуальні, пов’язані із сьогоденням. Як із цим боротися?