<strong>Чекай, що?</strong>

Перше питання — «Чекай, що?» спрямоване на уточнення та прояснення. А прояснення — це перший крок до глибокого розуміння ідеї, концепції, думки чи ділового пропонування.

Слово «чекай», що передує слову «що» — це зовсім не марний риторичний прийом. Це слово змушує вас сповільнитися й переконатися, що ви все зрозуміли правильно. Занадто часто ми забуваємо зробити паузу, щоби прояснити те, що почули чи побачили, думаючи, що все розуміємо. Через це ми втрачаємо можливість повністю усвідомити ідею, подію чи чиєсь твердження. Питання «Чекай, що?» допоможе вам не прогаяти сенс того, що відбувається.

У приклад автор наводить випадок, який стався з ним та його дружиною під час подорожі Норвегією. Вони зібралися відвідати один відомий фіорд, і до них приєднався дев’ятнадцятирічний японський турист. Коли вони під’їхали до місця призначення, японець одразу ж вискочив із машини, дістав із рюкзака обкладинку від музичного альбому і став бігати з боку в бік, виставивши обкладинку перед собою, і не випускаючи з поля зору фіорд і гору, що височить попереду. Джеймс Райан із дружиною почали турбуватися про те, чи все добре з цим молодим чоловіком. Але коли вони нарешті зупинили його, то побачили, що на обкладинці альбому зображено фіорд і гору, а сам альбом — симфонія великого норвезького композитора Едварда Гріга. На обкладинці було зображено саме те місце, де вони були. Японець пояснив, що мріяв потрапити сюди все життя й тому витратив на подорож до Норвегії всі свої заощадження. Дружина автора з подивом запитала молодого японця: «Чекай, що?». І тоді він розповів їм, як жив у крихітних апартаментах у Токіо та про своє важке дитинство. Музика була для нього єдиним способом утекти від реальності. Слухаючи симфонію, він мріяв якось потрапити до місця, зображеного на обкладинці, яке здавалося йому найкрасивішим місцем на землі. Так, за допомогою простого питання дружина автора допомогла молодій людині розкритися та поділитися незвичайною історією своєї мрії.

Питання «Чекай, що?» допомагає уникнути поспішних висновків та суджень. Люди схильні надто швидко вирішувати, чи згодні чи не згодні вони з кимось чи з чимось, вони не докладають особливих зусиль, щоби по-справжньому зрозуміти іншу людину та зміст її слів. Автор із жалем зазначає тенденцію, яка набрала обертів із розвитком соціальних мереж — спілкування там схоже на пошук прихильників та однакових точок зору. Незгодних із нами ми називаємо злими та неосвіченими. Але, як зазначає автор, якщо ми дамо собі час, щоби краще зрозуміти думку іншої людини, особливо якщо вона стосується складної теми, то напевно перестанемо бути такими зневажливими. Навіть якщо це не змусить вас змінити свою точку зору, то, швидше за все, ви поважатимете й цінуватимете людину, думка якої відрізняється від вашої.

Колега автора, професор Гарвардської школи бізнесу Ракеш Курана, навів наочний приклад того, як легко зробити поспішні висновки, які заважають правильному розумінню подій.

На своєму майстер-класі Ракеш розповів студентам про реальну історію, героями якої були Дженні, Лі та Піт. Дженні — молода співробітниця невеликої PR-фірми. Дженні намагалася укласти угоду з потенційним клієнтом, голландцем, на ім’я Піт. Дженні запросила Лі — свого наставника та власника фірми, на важливий обід із Пітом. На обіді Піт кілька разів згадав, як було чудово працювати з такою вродливою дівчиною як Дженні. Від Лі не випливало жодної реакції на ці не найкоректніші висловлювання. У той час, як Піт постійно намагався зробити комплімент Дженні, і сама Дженні, і Лі намагалися повернути розмову до теми бізнесу. Піт сказав, що хоче, щоби Дженні працювала над його проєктом особисто. Коли сніданок закінчився, Піт махнув рукою в бік Дженні та сказав Лі, що він насолоджувався обідом, тому що для нього він став ще й гарною нагодою провести час із гарною дівчиною.

У процесі подальшого обговорення цього випадку студенти вирішували дилему — чи варто було власнику фірми поставити клієнта на місце і втратити його або стерпіти та отримати замовлення. Студенти дійшли висновку, що Лі, звісно, ​​не позитивний персонаж, раз не підтримав свою протеже.

Але потім Ракеш, вдаючи, ніби забув одну деталь, сказав: «О, вибачте. Я забув сказати вам, що Лі — жінка». Студенти відразу зніяковіли, зрозумівши, що почали робити поспішні висновки, спираючись на невірне припущення.

Автор радить завжди пам’ятати про те, наскільки просто повторити цю ж помилку в реальному житті, адже люди рідко коли докладають зусиль, щоби з’ясувати всі факти. Особливо важливо нагадувати собі про це у важких, емоційно заряджених ситуаціях. Коли ви відчуваєте, що ситуація загострюється, зупиніться, щоби запитати себе — чи є у вас усі факти, щоби робити правильні висновки? Занадто легко реагувати автоматично, покладаючись на припущення, які не відповідають дійсності. Запитання: «Почекайте, що?» — це спосіб уникнути поспішних висновків, недалеких висновків та неправильних рішень.

Це питання допомагає прояснити не лише власні думки — з його допомогою ви допоможете іншим зробити те саме.

Воно ефективне щодо дітей, адже вони особливо схильні до поспішних висновків, переоцінки своїх можливостей та недооцінки небезпек реального світу та часу, який буде потрібний для виконання завдань.

Але дорослі можуть бути схильні до тих же помилок. Ті, кому не вистачає впевненості в собі, регулярно роблять на свій рахунок помилкові припущення, вважаючи, що вони недостатньо компетентні, харизматичні або талановиті для того, щоби досягти успіху в кар’єрі або у відносинах. Коли ваші діти, друзі чи інші близькі почнуть говорити щось, що покаже, що вони недооцінюють себе, автор радить поставити їм питання «Почекай, що?», яке допоможе виявити ці помилкові припущення. Потім слідом поставте друге питання — «Мені цікаво, чому ти такої думки про себе?» — що, мабуть, змусить вашого співрозмовника серйозно замислитися й переглянути свої хибні переконання.

Крім цього питання «Чекай, що?» показує ваш непідробний інтерес до співрозмовника — цим ви показуєте, що прагнете зрозуміти його позицію та аргументи, що ви уважний слухач.

Те саме справедливо і для зворотної ситуації. Коли хтось називає вашу ідею дурною чи сміховинною, важливо не ображатись, не йти в глуху оборону й не намагатися привести масу нових контраргументів. Швидше за все, цій людині потрібно просто краще вас зрозуміти, тобто їй потрібно поставити вам запитання: «Чекай що?». І навіть якщо ваш співрозмовник не ставить вам це питання, ви знатимете, що ваше завдання — постаратися дати глибше пояснення своєї позиції.

«Чекай, що?» — це ключове життєве питання, оскільки воно лежить в основі розуміння, яке, своєю чергою, має вирішальне значення для повноцінного та плідного життя, як професійного, так і особистого. Воно допоможе вам уникнути безглуздих конфліктів і створити глибші стосунки з оточенням.

<strong>Мені цікаво…?</strong>

Питання «Мені цікаво…?» можна використовувати в парі з «чому» та «якщо».

Питання «Цікаво, чому…?» — допомагає залишатися цікавим, а питання «Цікаво, якщо…?» — Допомагає пробувати нове. Воно також змушує нас задуматися про те, як ми можемо покращити світ чи хоча б своє місце в ньому. Ці питання пов’язані одне з одним, тому що зазвичай за питанням «цікаво, чому?» йде «цікаво, якщо?».

Цікавість починається із запитання: «цікаво, чому?». Автор наводить слова Альберта Ейнштейна, який одного разу сказав: «Я не маю особливих талантів. Я просто дуже цікавий».

«Чому?» — улюблене дитяче питання, але з віком люди стають менш цікавими. Джеймс Райан припускає, що так відбувається, коли цікавість недостатньо заохочується батьками та вчителями. Але ми можемо повернути дитячу цікавість за допомогою питання: «цікаво, чому?». І зовсім необов’язково мучити цим питанням оточення, головне — ніколи не переставати ставити його самому собі.

Це питання — ключ, який відчиняє двері до багатьох історій і допомагає вирішувати найскладніші загадки.

Це питання, яке призводить до відкриттів та прозрінь. Для вчених, художників, великих вчителів та підприємців світ сповнений загадок, які чекають, щоби бути вирішеними.

Але не обов’язково бути великим вченим або художником, щоби зрозуміти, що світ містить у собі таємниці та загадки, або навіть вирішити деякі з них. Потрібно просто уважно дивитися довкола та ставити запитання. Усе навколо нас — це повідомлення та підказки, які чекають на своє виявлення та інтерпретацію, впевнений автор. Зоряне небо, ландшафти, будинки, дерева, тварини, люди — усе має свою унікальну історію. І щоби її почути, треба почати з питання: «цікаво, чому?». Вивчення цих історій обов’язково збагатить ваше життя, а може навіть подовжить його. Автор посилається на наукові дослідження, які показують, що цікавість сприяє кращому здоров’ю та щастю, а цікаві люди здаються привабливішими.

Питання: «цікаво, якщо…?» допоможе вам знайти нові заняття та відкрити свої таланти. Коли ви питаєте: «цікаво, чому?» і не отримуєте на це питання задовільної відповіді, ви неминуче запитаєте: «цікаво, якщо…?».

Ці два питання також корисні й в особистому житті, й автор ділиться своїм досвідом, який може служити як застереженням, так і підтвердженням важливості цих питань.