1

Ідея героїзму тісно пов’язана з думкою про смерть

Героїзм проявляється тільки один раз, у вигляді подвигу, це не повсякденний образ життя. Однак, наш світ це постійна сцена для прояву героїзму.

Це закладено в народній свідомості й не дарма ця тема приваблює увагу філософів. Багатьом подобаються такі ідеї: людям імпонує, що героїзм постає головною метою на землі.

Ключем до розуміння героїзму є ідея нарцисизму. У свій час Фрейд дійшов висновку, що кожен із нас являє собою міфічного Нарциса, зацикленого на собі. Ми дбаємо насамперед про себе й відчуваємо, що все крім нас — це витратний матеріал. Навіть вирушаючи на війну, людина не відчуває, що помре. Їй здається, що куля потрапить у кого завгодно, тільки не в неї. На підсвідомому рівні вона вважає себе безсмертною. Егоїзм — наша вроджена якість.За допомогою егоїзму організм захищався від небезпек протягом століть. Він намагався охороняти свою фізико-хімічну сутність і саме із цієї причини відкидав нові органи під час трансплантації, хоча від них залежало його життя. Навіть протоплазма захищає власну цілісність, хоча вона не усвідомлює себе, на відміну від людини.У людини ж є самосвідомість, ім’я, почуття власної унікальності та значущості, те, що робить її нарцисом. Почуття власної значущості зароджується ще в немовляти, коли дитина постійно відчуває на собі пильну батьківську турботу. Вона криком заявляє про свої потреби, тому її нарцисизм цілком природний. Разом із почуттям власної значущості цей нарцисизм пробуджує впевненість, що вона — головна істота на Землі, центр Всесвіту. Між маленькими братами та сестрами йде постійне суперництво.Кожен намагається самоствердитися, бути головним, стати героєм, показати, що він вагоміший, ніж будь-хто інший. Звідси й народжується жага до героїзму.

Ніхто, звичайно, не стверджує відкрито, що він мріє здійснити подвиг або народжений для великих справ. Жагу до героїзму ми висловлюємо досить скромно: будуємо будинок краще, ніж у сусідів, купуємо дорогу машину, намагаємося виховати здібних дітей.Ми соромимося стверджувати, що хочемо стати героями, але все ж прагнення до цього є.

Кожна культура має свою систему героїв, і цей героїзм проявляється по-різному. Є високий героїзм державних діячів і приземлений героїзм звичайних людей, які важкою працею і турботою намагаються підтримувати сім’ю. Героїзм може зародитися в будь-якому культурному середовищі: магічному, релігійному, робітничому, світському або науковому. У кожному з них люди намагаються відчути свою першочергову цінність та унікальність.Вони намагаються створити речі, які переживуть їх самих: будують собори, створюють велику сім’ю (і встигають подивитися на три-чотири її покоління), хмарочоси, тотемні стовпи, пишуть книги, ліплять статуї тощо.Їхнє творіння має пережити їх самих.

Людина навряд чи зізнається собі, що всі її звершення спрямовані на те, щоб відчути себе героєм. Якби люди визнали це, вони усвідомили б глибоку істину, звільнилися б від ілюзій, але в сучасному суспільстві це неможливо. Прагнення людини до героїзму неусвідомлене й машинальне, як виття в собаки. У пасивних людей воно слабкіше виражено, але однаково присутнє в рамках системи.

Вони намагаються добре працювати й подобатися оточенню, але виділятися із загальної маси якою-небудь невеликою деталлю.

Колись героїзм підживлювався релігіями. Сьогодні молодь не вірить у Бога, замість релігії в неї суспільний лад: маоїзм, комунізм, демократія тощо. У ньому можна знайти місце подвигу й задовольнити потребу в героїзмі.

2

Одна з основних мотивацій людської поведінки — страх смерті

Після Дарвінського відкриття людям стало складніше ховатися від цього страху в релігію. Проте героїзм не втратив свого значення, всупереч тому, що релігійна концепція вічного життя піддалася сумніву. Ми від початку часів захоплюємося героями, що кидають виклик смерті, які не бояться її, ніби святкують над нею перемогу.

Не тільки релігія, але й філософія намагалася дати своє тлумачення смерті, проблема якої цікавила філософів починаючи з Античності й закінчуючи екзистенціалістами.

Останнім часом цікавість до теми смерті відроджується з новою силою, як серед філософів, так і психоаналітиків та психіатрів. Страх завершення життя може лежати за почуттям пригніченості, тривоги, незахищеності. Неврози, фобії, депресивні суїцидальні настрої та деякі психози пов’язані зі страхом смерті, і він завжди присутній у роботі нашої психіки. Здоровий розум намагається жити в теперішньому часі, але вразливій психіці всюди ввижається череп.