1

Життя неможливе без страждань, але важливо те, як ми на них реагуємо

Усі ми стикаємося з болем, розчаруваннями та труднощами. Стрес на роботі, хвороби, смерть близьких — усе це нікого не оминає. Іноді трапляються жахливі трагедії — стихійні лиха, геноцид, війни, катастрофи.

Попри те, що останнім часом наука й безпека вийшли на новий рівень, ідея про те, що ми здатні позбавитися всіх страждань на Землі, — наївна утопія, яка розсіється з першого зіткнення з реальністю.

Факт у тому, що всі ми стикаємося зі стражданнями, вони неминучі, вони підстерігають нас там, де ми їх не чекаємо. Але важливим є те, як ми на них реагуємо. Страждання можуть запекти, але в той самий час вони можуть зробити нас кращими.

Зі своїх страждань ми можемо отримати користь, вони можуть зробити нас найкращими людьми, досвідченішими, розумнішими, сильнішими, більш співчутливими, чому було безліч прикладів в історії, коли найсерйозніші трагедії та випробування не озлоблювали людей.

Так, Нельсон Мандела провів у в’язниці майже 30 років — він спав на підлозі, його змушували виконувати важку та безглузду роботу. У таких умовах природно озлобитися, зненавидіти своїх ворогів або впасти в розпач. Але цей досвід не озлобив його, а, навпаки, допоміг стати сильним лідером і співчутливою людиною, він допоміг йому в боротьбі з апартеїдом.

Завдяки стражданням ми можемо краще зрозуміти, що означає радість. Жінки, що народжували, знають, наскільки болючі тривалі перейми, і яка це велика праця — давати нове життя. Але якби матері відмовлялися від пологів через те, що це боляче, людство давно б вимерло. Те, що жінка знаходить після пологів, коштує всіх цих страждань — кожна жінка, яка народжувала, знає, наскільки швидко страждання змінюється радістю.

З погляду Тибету, ми можемо пізнати справжню природу щастя тільки через переживання хворобливого досвіду. Людина все пізнає в порівнянні. Як інакше ми цінували б моменти радості, якби не знали, що таке біль?

Ми ростемо духовно, коли приймаємо все, що з нами відбувається, не нарікаючи на долю і не звинувачуючи інших і себе, а розуміючи, що страждання та випробування є частиною життя. Щобільше, страждання допомагає нам розвивати здатність до співчуття, а без співчуття та взаємодопомоги людство не вижило б.

Людина зростає та розвивається завдяки випробуванням, а без них вона не може розкрити свій потенціал. Далай-лама зазначає, що коли батьки, схильні до гіперопіки, намагаються захистити свою дитину від будь-яких небезпек, вони роблять їй лише гірше, оскільки позбавляють її можливості отримати власний досвід та розвинути потрібні для життя навички. А Дуглас Абрамс наводить слова психолога й колишньої в’язниці Освенцима Едіт Егер, яка зазначала, що першими в концтаборі вмирали надто розпещені діти — вони не змогли подбати про себе й чекали, що хтось прийде та врятує їх.

Далай-лама розповідав, що після окупації Тибету Китаєм багато тибетців було відправлено до китайських трудових таборів, де їх катували та змушували займатися важкою працею в жахливих умовах. Дуже багато хто не вижив. Але багато з тих, хто повернувся з таборів, зізнавалися, що ці випробування були хорошою перевіркою внутрішнього стрижня, сили особистості. Головними якостями для виживання в жахливих умовах вони називали силу духу та доброту.

Так, людина може озлобитися, зіткнувшись із муками та приниженнями. Але вона також може побачити в них сенс, випробування, яке потрібно пройти, і тоді страждання ушляхетнять його. Усе залежить від нашого ставлення. Усі сильні духом люди проходили найсуворіші випробування, але змогли перетворити свій трагічний досвід на джерело сили. Ми можемо тренувати свій дух, так само як м’язи, долаючи перешкоди.

Під час зустрічі Далай-лама розповів про свого друга — ченця, який провів півтора року в китайському трудовому таборі, де навіть узимку ув’язнені ходили босоніж, де їх катували, де він так страждав із голоду, що навіть намагався гризти тіло померлого товариша. Зі ста тридцяти людей вижили лише двадцять. Але коли цей чернець розповідав Далай-ламі свою історію, то сказав, що найбільше він боявся втратити співчуття до своїх китайських тюремників.

Страх втратити свою людяність був для нього страшніший за втрату життя.

Сучасна людина намагається тримати страх смерті на максимальній відстані. Ми уникаємо спілкування з важко хворими людьми та тими, хто перебуває на межі зі смертю. Але нам нікуди не втекти від істини, що ми всі смертні.

Розуміння своєї смертності не суперечить радості. Навпаки, воно може стати джерелом повнішого та осмисленого життя. У дитинстві Десмонд Туту багато хворів і був дуже близьким до смерті. Йому розповідали, що батько, думаючи, що син приречений, навіть пішов за дошками, щоби сколотити йому труну. А підлітком Туту захворів на туберкульоз — він довго лежав у шпиталі, і в нього вже почалося кровохаркання. Але одного разу, коли він тримав перед собою судно, щоби викашляти згустки крові, він відчув дивовижний спокій — тоді він прийняв свою долю. Зіткнення з хворобою та смертю у юному віці допомогли йому морально зміцніти.

Розуміння власної смертності змушує нас більше цінувати своє життя, а проблеми допомагають краще зрозуміти, що таке радість.

2

Найчастіше люди шукають щастя зовсім не там, де потрібно

Далай-лама зазначає, що щастя буває двох видів. Перше пов’язане із чуттєвими насолодами. Другий вид щастя пов’язаний із глибшими переживаннями — він ґрунтується на любові, співчутті, великодушності. І такий вид щастя надає нашому життю сенсу, дає більшого задоволення. Радість від чуттєвих насолод не триває довго, а глибока радість тривала. На думку двох духовних лідерів, саме такою є справжня радість.

Пастка чуттєвих насолод — не лише характеристика нашого часу, адже на всьому протязі людської історії люди потрапляли до неї. Чуттєві задоволення привабливі, але, згідно з науковими дослідженнями, надлишок сенсорних задоволень притуплює наші почуття. З часом задоволення і насолоди ми починаємо сприймати типово, і нам потрібна все більша й більша стимуляція почуттів. Проте наукові дослідження продемонстрували, що існує один чинник радості, який не знецінюється — це наші стосунки з іншими людьми, наші добрі вчинки, які ми робимо заради них.

Дуглас Абрамс розповідає про теорію щасливого мозку, яку сформулював відомий нейробіолог Річард Девідсон. Він дійшов висновку, що за тривале відчуття щастя відповідають чотири відокремлені мозкові процеси.

Перший — наша здатність залишатися в позитивному стані. На думку Далай-лами та Десмонда Туту, найшвидше ми можемо досягти його, якщо культивуватимемо в собі любов і співчуття.

Другий процес пов’язаний зі здатністю відновлюватися після негативних подій та емоцій. Дивно, але цей процес не пов’язаний із попереднім процесом. Так, людина може загалом позитивно дивитися на життя, але водночас вона може швидко стати похмурою або дуже важко переживати погану подію.

Третій процес — теж пов’язаний із попередніми — це здатність концентруватися і контролювати свій розум. Це набута з практикою (у тому числі з практикою медитації) звичка.