1

Першочергове завдання в роботі з підвищеною тривожністю — розібратися в її причинах та сенсі

Згідно з даними, щонайменше 38 % людей щодня страждають від підвищеної тривожності, а багато хто описує себе як хронічних невротиків. Крім самих страждань, яких зазнає людина через свою тривожність, небезпека цього стану в тому, що нервозність може призвести до розвитку депресії, манії чи іншого клінічного захворювання.

З чого потрібно почати боротьбу із зайвою тривожністю? Насамперед потрібно розібратися в характері власних страхів і тривог.

Один із найтриваліших і найпоширеніших тривожних розладів — генералізований тривожний розлад (ГТР), на який страждає приблизно 7 % людей, і за якого людина нервує через безліч різних речей. Автор називає його хворобою «А що, якщо». Людина переживає не тільки через фінанси, роботу, здоров’я, сім’ю, безпеку, а й через те, що не може контролювати свою нервозність — вона непокоїться через те, що занадто багато непокоїться. Людина, яка страждає на ГТР, більшу частину часу відчуває тривогу, дратівлива й напружена, швидко стомлюється, часто буває пригнічена, має труднощі зі сном. Можливі фізичні прояви — надмірна пітливість, синдром подразненого кишківника. Ситуацію погіршує те, що, як правило, люди з ГТР не звертаються по психотерапевтичну допомогу.

Інший поширений розлад — соціофобія. Людина боїться отримати негативну оцінку оточення, а тому відмовляється від знайомства з новими людьми або уникає публічних заходів. Вона може панічно боятися отримати відмову, що заважатиме її спробам познайомитися із цікавими їй людьми.

Людина з обсесивно-компульсивним розладом (ОКР) страждає від необхідності постійної перевірки своїх дій. Наприклад, проста необхідність замкнути двері перетворюється на ритуал — людина вважає, що має перевірити замок певну кількість разів.

За посттравматичного розладу невроз є наслідком минулого травматичного досвіду і провокується будь-якою ситуацією, що асоціюється з початковою травмою. Людину з ПТР мучать кошмари, а візуальні образи можуть спричинити загострення розладу.

Усі подібні стани заважають правильно оцінювати значення подій, що відбуваються, через те, що людина, яка страждає на невроз, занадто занурена в себе. Звідки виникає схильність до підвищеної тривожності? Найчастіше причина — у дитинстві. Так, діти тривожних і гіперопікунських батьків починають наслідувати хід їхніх думок і самі стають тривожними. Якщо гіперопіка матері поєднувалася з тим, що не було теплоти, то дитина засвоювала, що світ становить величезну небезпеку, що ніде немає безпечного місця, що її ніхто не підтримає і що вона ні на що не здатна.

Люди, які змушені були брати на себе роль дорослих у дитинстві, часто страждають від підвищеної тривожності в дорослому віці. Вони бояться підвести інших людей, турбуються про те, як би інші на них не образилися і не залишилися ними незадоволені. Саме тому вони намагаються перевершити всіх, попереджаючи та вгадуючи почуття інших людей. До тривожності також може призвести звичка батьків соромити своїх дітей, особливо, якщо дитина й так вирізнялася сором’язливістю.

Щоб знайти ефективні способи боротьби із занепокоєнням, потрібно розуміти не тільки його причини, а і його сенс — тобто те, яку роль він відіграє в житті людини та, як це не парадоксально, які проблеми допомагає розв’язувати. За всіх своїх недоліків занепокоєння для невротика виступає свого роду захистом від нестерпної невпевненості та невизначеності життя. Завдяки занепокоєнню люди можуть краще готуватися до відповідальних заходів, воно допомагає уникнути помилок і подальшого жалю. Воно мотивує їх уникати ризикованих ситуацій і необдуманих рішень, робити навколишнє оточення більш визначеним. Але часто занепокоєння виходить з-під контролю. Так, замість того, щоб мотивувати на дії, воно змушує людину прокрастинувати, а страх заважає їй зібрати необхідні для розв’язання проблеми дані. Людина починає соромитися будь-яких своїх почуттів, неправильно оцінювати те, що відбувається, вигадувати собі нереальні проблеми та не помічати реальні. У занепокоєнні невротик бачить спосіб розв’язати свої проблеми, уникнути невизначеності та створити ілюзію контролю. Занепокоєння він сприймає як характеристику відповідальної людини. Але за надуманими проблемами він не бачить реальних, які заважають жити повноцінним життям у сьогоденні.

2

Більшість тривожних людей використовують неправильні методи боротьби зі своїм занепокоєнням

«Будь позитивнішим!», «Усе буде добре», «Повір у себе», «Я вірю в тебе», «Просто відволікайся», «Припини хвилюватися» — список фраз, які будь-яка тривожна людина мріє ніколи не чути. Імовірність того, що вони допоможуть, дорівнює нулю. Не більш ефективними є поради деяких терапевтів виконувати спеціальні стоп-дії, які можуть «перемикнути» нервову людину з її зацикленості на тривозі. Одна з типових порад — надіти на зап’ястя канцелярську гумку і клацати нею по руці щоразу, коли долає тривожна думка. Це може допомогти один або два рази, але подібні методи боротьби з нервозністю лише погіршують ситуацію.

Автор виділяє дванадцять провальних стратегій боротьби з тривогою: