1

Наші бажання виникають не за велінням серця чи розуму, а через наслідування

На наслідувальну природу бажання вказав відомий французький філософ, культуролог і літературознавець Рене Жирар наприкінці 1950-х років.

Коли він тільки розпочав свою викладацьку кар’єру в США, його попросили вести літературні курси, котрі охоплювали ще не прочитані ним книги. Щоб заощадити час, він почав побіжно читати їх, намагаючись відшукати загальні закономірності, і досить швидко відкрив одну. Він помітив, що персонажі цих романів наслідують інших у своїх бажаннях. Жодне з їхніх бажань не виникає саме собою чи за справжнім покликом серця. Вони приглядаються до бажань інших, приміряють їх на себе й починають хотіти того ж самого. Взаємодія з іншими персонажами змінює їхню поведінку та дії, передусім бажання.

Дії персонажів відбивають їхні бажання, котрі наслідують прагнення інших персонажів. Залежно від цього розгортається сюжет. Причому героям навіть не обов’язково зустрічатися, спілкуватися чи жити в одну епоху. Дон Кіхот наслідує мандрівного лицаря Амадіса Гальського, коли вирушає на подвиги в сільській місцевості, що доводять його звитягу.

Жирар вважав, що сюжет будь-якої книги охоплює наслідувача й модель. Ми вбачаємо в літературних персонажах реальних людей, тому що й самі так влаштовані, — ми наслідуємо бажання. Під словом «бажання» Жирар не має на увазі основні потреби — їжу, секс, безпеку тощо. Вони від самого початку властиві будь-якій живій істоті та не викликані наслідуванням. У спеку людина хоче пити не тому, що когось наслідує.

Але бажання не мають життєвої необхідності чи інстинктивного підґрунтя. Вони нестабільні, коливаються, часто позбавлені логіки та викликані не біологічними сигналами, як, наприклад, голод, а певними моделями. Моделі — це люди чи речі, що показують нам, чого треба бажати. Це центри тяжіння, довкола яких кипить соціальне життя.

Колись наші предки прагнули лише задоволення основних потреб. Але поступово вони витрачали дедалі менше часу й сил на турботу про виживання і більше часу на прагнення до чогось більшого, до своїх бажань. Ці бажання відповідали певним моделям.

Будь-яка людина, придивившись, може знайти моделі для свого стилю, манери розмовляти, одягатися, облаштовувати дім та поводитися. Але ми не замислюємося про моделі бажання. Ми самі не можемо зрозуміти, чому придбали якісь речі чи прагнемо до певних досягнень. І навряд чи комусь спаде на думку, що ми керувалися наслідуванням.

Бажання, пов’язане з наслідуванням (чи міметичне бажання), змушує людей закохуватися, сходитися та розлучатися з іншими людьми, зав’язувати дружби чи вступати в партнерство. У якомусь сенсі воно змушує нас бути продуктами нашого середовища. Люди підсідають на Facebook саме завдяки моделям бажання. До появи соціальних мереж моделі бажання створювалися друзями, сім’єю, телебаченням, роботою, журналами. У Facebook кожна людина може стати моделлю для інших.

Більшість користувачів Facebook — звичайнісінькі люди, не спортсмени й не кінозірки. Але саме завдяки цьому ми легко порівнюємо себе з ними, і тому вони дуже впливові. Сьогодні те, що тримається в тренді, стає вірусним, створює модель для наслідування. Це стосується політики, моди, дружби, чого завгодно. Коли наслідування (мімезис) захоплює нас, ми рвемося перемогти когось іншого, оцінити себе в порівнянні з ним.

Наслідування заважає нам розвивати стосунки, ставити перед собою справді важливі завдання, будувати міцні дружні зв’язки. Варто людині прив’язати свою особистість до міметичної моделі, і їй вартуватиме величезних зусиль від неї відв’язатися, — для неї тоді зникне сенс життя. Що більше людей відчувають однакові бажання, то гостріше суперництво між ними. Як не дивно, то дужче вони хочуть відрізнятися одне від одного. У багатьох культурах є міф про братів-суперників, які вдаються до боротьби аж до вбивства: Каїн та Авель, Ісав та Яків, Йосип та його брати.

За десятиріччя споживацької культури наші бажання стали нестійкими. Багато хто з людей у глибині душі розуміє, що їм варто б турбуватися про більш важливі речі, проте вони надто поглинені модними наслідувальними трендами. Добро та істина повинні бути не просто правильними, але і привабливими, тобто жаданими.

Дуже важливо розуміти, чого ви хочете насправді, чого хочуть інші, і як знайти модель, яка містить не заздрість до іншої людини, не наслідувальне бажання отримати те, що вона має, а любов до неї. Міметичне бажання може таємно владарювати над нами. Але ми здатні цьому протистояти, здійснюючи усвідомлений вибір і контролюючи свою наслідувальну здатність.

2

Бажання нерозривно пов’язано з моделями — людьми, які надають цінність речам

Варто комусь виявити цікавість до якоїсь речі, як та ж цікавість прокидається й у нас. Наприклад, ви можете зайти до магазину одягу з подругою, і їй сподобається блузка. Поки вона не звертала на блузку уваги, у ваших очах цей предмет гардероба жодним чином не відрізнявся від решти. Але коли вона торкається її, прикладає до себе, гладить тканину, блузка стає дедалі бажанішою і для вас теж.

Але якщо ми беремо свої бажання від моделей, то звідки ж беруться їхні власні бажання? Від інших моделей. І так було завжди, від початку часів.

Навіть біблійна Єва не хотіла їсти плід із забороненого древа, поки змій не навіяв їй це бажання, не змоделював його. Яблуко, на яке ніхто не звертав уваги, стало для Єви найжаданішим фруктом, і забороненість тільки додавала йому привабливості. Моделі викликають у нас прагнення до речей, котрі ми не можемо здобути просто зараз, котрі здаються недоступними. Що важче до них дістатися, то сильніше тяжіння.

Речі, які можна отримати будь-якої миті, не дуже цікаві. Моделі, у яких уже є те, що нам хочеться, неначе стоять дещо попереду нас, бачать те, що нам ще не видно. Нас приваблюють правильно змодельовані речі.